Москва обов'язково надірветься

СРСР, який був у рази сильнішим і технологічнішим за РФ, не залежав від паралельного імпорту і мав реальних союзників — Варшавський пакт (а не Іран і Північну Корею за валюту й золото), утім не зміг, наприклад, виграти війну в Афганістані.

Радянський Союз не зміг виставити в регіоні угруповання понад 120 тисяч людей, при цьому мусив уперше після Другої світової масово призвати до війська резервістів.

На великі наступи, як-от сім загальновійськових операцій у Панджшерській ущелині, найважливішій ділянці, Москва роками не змогла зібрати понад 5—10 тисяч багнетів.

Дистанційну ракетну війну радянський режим не потягнув, під кінець уже кидалися ОТРК з кріпленнями під ядерне озброєння й залізли в запаси попереднього покоління з точністю плюс-мінус кишлак.

СРСР використав сотні важких бомб 1500—3000 кг — довелося замовляти їх у промисловості, значно почистивши запаси часів Сталіна.

Проте надірвалися. Не змогли. Вийшли. До речі, генсекам стало розуму не косплеїти сталінський режим і “вставай, страна огромная”.

Нинішня РФ не СРСР 1980-х, а українці далеко не моджахеди в капцях.

Плюс за нами ЄС, який виготовляє півтора мільйона снарядів і мільйон купить на ринку в Азії та Африці.

Не було в бойовиків десятків батарей ракет, коаліції дронів, тральників від Британії та Нідерландів і десятків літаків у найближчій перспективі.

Афганці могли за допомогою пакистанських товаришів збити кілька радянських бортів у повітрі, могли шарпати віддалені гарнізони, “стінгерами” валити гелікоптери.

Але кількох сотень найсучасніших у світі САУ вони не мали; коригованих ракет у коло на 5 метрів за 70 км не клали; різанину серед управління з генералами, які гинуть просто в штабах, не влаштовували. 

Тому, наприклад, за десять років війни СРСР втратив 140 танків. 

Зараз втрати росіян — понад 300 на місяць згідно із заявками, з яких 150+ підтвердили фото- й відеофіксацією. 

І щодня Москва використовує масовані банзай-атаки, після яких на полі бою залишаються десятки машин, частину з них забирають у тил, частину ми добиваємо скидами.

Зараз у РФ, крім маси проблем з паливом (наприклад, у Роснефті вийшли з ладу три підприємства через бомбардування, а на великому газовому сильна аварія з ремонтом щонайменше на тиждень), є головна. 

Час виробництва сучасної техніки.

Нехай мобілізаційні танки з китайською рацією, спрощеним прицілом і ще радянським “Контактом” — однаково це місяці роботи, навіть якщо дістати їх зі сховку з-за паркану. 

Ще до війни виробничий цикл тривав 90—120 діб, а з тим, що, наприклад, матриці до тепловізорів і рації перестали бути легкодоступними, частина фахівців поїхала за довгим рублем на СВО, строк не міг зменшитися. 

Звідси гольфкари, машини управління Судного дня й Т-55 на лінії як основний бойовий танк.

Дуже легко це зрозуміти, якщо дивитися структури втрат — Т-62, Т-80 БВ, Т-55, купи нових Т-90 не з'явилося, значить, це ніяке не нове виробництво, це розконсервація й капітальний ремонт. 

Коли вистачає нового виробництва, ви не ставите РЕБ на Т-55, що пробивається всім, що є на театрі бойових дій.

А втім, жодна країна не може швидко закрити 15300 знищеної та захопленої техніки (це означає понад 20 тисяч із тими, що не потрапили на камери, і ще тисячі з використаним під нуль ресурсом).

Основним же вузьким місцем РФ є не верстати — їх можна купити в Туреччині, завезти через Закавказзя чи з Південної Кореї через прокладку, там особливих проблем якраз нема, поки ще є гроші.

Основна проблема — підготовлені фахівці.

У РФ чоловіків, здатних ефективно працювати (віком від 20 років до 50), — 30 млн осіб. 

Це всіх разом — з хворими, з працівниками клавіатури, тими, хто ніколи не піднімав нічого важчого за склянку.

14 млн з них у тіні — чи п'ють вони горілку в селах, чи носять розчин на будівництві, чи пишуть блоги в Грузії, Росстат не знає. 

А якщо не знає, то й розраховувати не може. 

І лише приблизно 10 млн кваліфікованих працівників, які можуть працювати на ПК, навчитися програмувати ЧПУ, бути токарем чи паяти дрони, просто за рівнем інтелекту й освіти.

Але потім СВО пішло за планом, коли вибухають НПЗ у Центральній Росії, долітають дрони до заводів у Татарстані й аеропорт “Морозовськ” приймає по чотири десятки ударних дронів за ніч.

Пів мільйона нових інвалідів у найактивнішому віці. Більшість із них — це СВО, навіть якщо це виробнича травма чи куплений папірець, щоб не потрапити на фронт. Але там повно реально поранених, причому поранених просто на війні. Частина з них — саме специ: від будівельників, котрих покусав “хаймарс”, до постраждалих від “бобрів” і “лютих”. 

Призов до 560 тисяч людей — там не всі стрільці, багато тилових фахівців, від зенітників до ремонтних служб, плюс, звичайно, водії та інші посади, які важко перевчати. 

Категорія Е на автобус — це кілька років досвіду на фурі й серйозне навчання, а не людина, яка крутить баранку. Тому є регіони в РФ, де 20—30 % некомплекту в перевізників. 

Поточні фахівці в секторі оборони — численні поліцейські, співробітники ФСБ, розвідки, РВСП і т.д. Які фізично не можуть проривати опорники під Авдіївкою, але споживають цінні ресурси. Сотні й сотні тисяч людей — підготовлені специ. До речі, серед них багато броньованих. 

До пів мільйона чоловіків сидять у Грузії, Сербії, інших країнах Європи, у Туреччині — не хочуть повертати руїни Авдіївки за всяку ціну, особливо якщо ця ціна — їхнє здоров'я. Бо шаманів і соловйових у штурмових ротах поки що не помічено. В основному білі й сині комірці.

До 2,5—3 млн людей вже обслуговують ВПК.

Не весь він задіяний у війні в Україні — це і паливо для міжконтинентальних балістичних ракет, і судна, які будують для Північного флоту, і виробництво пайків, металу, з якого, наприклад, закладуть через рік новий БДК, а готовий він буде десь у 2027-му, готовий до ходових випробувань.

Кадровий голод, за опитуваннями, переживають 85 % російських компаній (89 % у великому бізнесі) і 46 % керівників (дослідження Інституту Гайдара). Число вакансій наростає дуже різко — удвічі за рік безробіття вже б'є рекорди мінімальної планки. Дефіцит кадрів ринку — 4,8 млн осіб. 

Про яку нескінченну мобілізацію тут може йтися? Не можна просто взяти й набрати загони “Шторм” і стрілецькі батальйони, щоб вони бігли по полю в атаку.

А також 8 шпиталів, 7 інженерних батальйонів, комендантські підрозділи, різні тилові структури, на кшталт складів і збірних пунктів аварійних машин.

Нагадую це на 100—120 тисяч багнетів. У Чечні така сама картина — на роту, що гине в горах, батальйони охорони в Ханкалі, перевіряльники, комендатури і зведені вогневі групи поліції. 

Це працює саме так і не інакше. 

Зараз, коли РФ формує Дніпровську флотилію, два десятки дивізій і всілякі тилові хвости, звідки для них візьмуться фахівці? Лише з пулу кваліфікованих працівників. 

Немає в них жодного безліміту — ані людей, ані техніки, ані грошей. Як немає років, щоб перетворити некваліфікованих у спеців. 

Звідси 17—20 “шахедів” на добу, звідси непальці й суданці в армії, звідси Т-55 і гольфкари. Звідти удари по Харкову й Сумщині, але відсутні спроби зайти — у них поки що немає сил. Але вони працюють над цим і безперервно атакують наші позиції на лінії. Проте швидкої мобілізації не буде, як і після відходу з Херсона. 

Наше завдання не змінилося з 2014 року — ми повинні бути витривалішими за агресора на один день. 

Москва обов'язково надірветься.

Кирило ДАНИЛЬЧЕНКО ака Ронін