Мопедофобія. Як знайти опору, коли світ котиться до біса

Шлях від віртуальної Щекавиці до віртуального “стріляйте на звук мопеда” був короткий, але передбачуваний. Ерос і Танатос завжди поруч, якщо вони справжні. А тут і осінь зі своїми традиційними “всепропальними” настроями.

“Шахеди”, світло, опалення, людей плющить, ой-ой, нас усіх уб’ють і заморять.

Це були такі вульгарні узагальнення поточних настроїв у тилу. Якщо тил у принципі існує. Тобто він існує в реаліях сьогодення, але про це трохи згодом.

Не буду цитувати дослівно настроїв людей, котрі на фронті. Там багато обсценного, негуманного, неполіткоректного й неліберального, і воно все прекрасне. Якщо узагальнювати, то там приблизно таке: “Ми цих *** всіх *** повбиваємо і *** або ***, коротше кажучи, їм усе одно ***”.

Відчуваєте різницю?

Гаразд, навіть якщо не дуже відчуваєте, то вдайте, що відчуваєте. І вас, принаймні на час читання, трохи попустить. Що вже саме по собі незле. Декого моя балачка традиційно може дратувати, що теж корисно.

Кажуть, колись у давнину в Індії лікували слонів, які урочисто збиралися вмирати і лягали на землю. Щоб стимулювати волю до життя, їм сипали в очі червоний перець. Розлючений такою неповагою до своїх страждань слон передумував помирати, доки не покарає кривдника. І поки ганявся за ним, то видужував.

Мої друзі, які служили в Африці, кажуть, що на підлих африканських слонів це не поширюється. Це на випадок, якщо ви вирішили поїхати в Африку, бо там тепло.

Одне слово, це заспокійлива говорильня. У вас для цього YouTube і телевізор є. Це така присипка в місця, які між собою в голові труться. Від цього дурного тертя мізки пріють. І так недалеко вже й до крові душу натерти. Про це теж поговоримо.

Людина — загалом досить полохлива істота. Що б вона сама про себе не думала й не писала у Фейсбучик. Це ані погано, ані добре, просто так є. Рівень полохливості еволюційно визначався масою тіла та наявністю достатньо конкурентних іклів і пазурів.

Тепер по ікла ми ходимо до дантистів, а циклопічні “нохті” стали окремим жанром образотворчого мистецтва.

Аж тут нагодився стадний інстинкт, який ми чемно називаємо “соціалізацією”. Зграя менших ссавців, тобто людей, віками підвищувала самооцінку, споруджуючи довкола себе гори різноманітного цивілізаційного непотребу. Технічного, культурного, морально-етичного й далі за словником.

Тепер оця вся картонна халабуда горить і валиться нам на голови. І в нас відчуття таке, що ми жили досі в лаштунках театральних декорацій, як робітники театральної сцени, які знають, де й коли можна демократично побухать у театрі. Поки велемовні актори (вони ж національні й міжнародні політики) озвучують свої дурнуваті ролі. А тут пожежа в театрі.

Явище складається з двох частин. Перша — це консервування пережитого страху в різноманітні фобії. Фобія — це такий страх, суттю якого є ірраціональність і неконтрольованість переживання. Жінки страждають удвічі частіше за чоловіків, люди західного світу — занедужують вдвічі частіше за мешканців Азії, Африки та Латинської Америки. Різні антидепресанти самі по собі, без додаткової терапії, малоефективні, у сприятливих умовах попускає десь через півроку, але це не про нас поки що.

Одне слово, болячка так собі, буває й гірше. Не вважається якимось особливим клінічним станом, що конче підлягає корекції. Тут був би й нашій казочці кінець, якби психіка не мала тенденцій розвиватися не тільки в напрямку, рекомендованому настановами з морально-психологічного забезпечення особового складу. Коли тривожність починає керувати вашою поведінкою, коли симптом стає частиною світогляду, тоді ви — проблема не тільки для себе, а й для оточення.

Для терапії панічного розладу в разі потреби є спеціальні люди, а я пораджу частіше ставити собі три простих запитання:

1. Чи ви особисто володієте інформацією, яка дає підстави для такого переживання, чи почули її від… м-м-м.. таких самих знервованих людей?

2. Чи, в принципі, ви здатні інакше поставитися до ситуації?

3. Як саме ви ото збираєтеся гинути й пропадати? Будьте урочисті, як індійський слон, не обмежуйте себе в деталізації подробиць і наслідків.

Відкрию вам таємницю: важливі не відповіді, а сам процес запитування самих себе. По-перше, поговорити з розумною людиною завжди приємно, нам повсякчас важливіший процес, а не результат. По-друге, раціональні відповіді в подробицях завжди трохи кумедні. Тому трагедія не любить дрібних деталей. Не шукайте величних раціональних пояснень, просто потриндіть із собою.

Взагалі, всі ці шаманські заклики до розвитку особистісного росту, критичного мислення, раціонального світогляду та інших книжкових вигадок добрі тільки тоді, коли у вас і так усе добре. А на потребу воно не працює. Людина — абсолютно ірраціональна істота. (Якщо в цьому місці ви грізно і праведно насупилися, згадайте, як ви шалено закохувалися, а потім розкохувался й ненавиділи об’єкт захмарних почуттів, як хворий індійський слон, і либонь не один раз).

Це до того, що не тільки історична історія нікого нічого не вчить, а й дорога нашого особистого досвіду вимощена любовно викладеними граблями різних безумств.

Тепер про другу частину явища. Наше особисте безглуздя інстинктивно ховається за соціальністю. Але ми постійно оточуємо себе одним і тим самим набором людей зі схожими рисами поведінки, і нам нудно. Ми постійно збільшуємо кількість цих наборів у режимі наркотичної залежності, а воно не попускає.

На тимчасову допомогу приходять різні пояснення того, як мають бути влаштовані держава, світ. Причому ці пояснення спираються на якісь заднім числом вигадані конструкти, яких реально не було не те що в історії, а й у живій природі. Якби люди самі обробляли свою землю та жили з неї, держава з її гігантською кількістю дармоїдів і брехунів узагалі була б не потрібна.

Ну, але є так, як є. Весь оцей нездоровий цивілізаційний мурашник, який сам себе репродукує, пропонує своїм мешканцям для втримання при тямі набір різних правил, законів, приписів, настанов. Чим далі, тим вони складніші, хоча ускладненість є, радше, ознакою шизофренії, а не розумності.

Стейкхолдери цих правил пропонують вам вступити в їхню глобальну секту. І ось ви вступили, і вивчили модні порожні слова, і купили модні непотрібні речі, і вже не так самотньо, й у вас ілюзія досягнень, розвитку і, прости Господи, прогресу.

А тут війна.

Усі ці соціальні лушпайки вмить спалахують ясним вогнем, і попервах він навіть трохи гріє. Але, позаяк ви тепер трохи в курсі, як правильно палити пічки, то вже знаєте, що довше гріє те, що не дуже ясно горить. Інакше ми спокійно пережили б опалювальний сезон, кидаючи в грубку саме лише діловодство Міністерства економіки за тридцять років.

Друга складова цієї осінньої туги — розпач від споглядання краху ілюзій. Соціум вабив людину яскравими перспективами різних самообманів, і це була така прекрасна зона комфорту, з якої хотілося вийти тільки в магазин.

Більшість наших речей тепер — дорогий непотріб, але і більшість наших ідей — теж. Як слово “свічка” перестало бути джерелом біологічних жартів і повернулося до первинного шанованого значення, так і наші поведінкові установки повертаються до “заводських налаштувань”.

Проблема в тому, що інстинктивно ми рухаємося в правильному напрямку корекції соціальної й політичної поведінки, але довоєнні слова, якими ми пояснювали свою штучність, нас не відпускають.

Тобто маємо наступний епізод психотравмуючої ситуації, коли емоційна втома сприяє новим фобіям, соціальних перспектив, у їхньому колишньому вигляді, немає. От прямо бери і вішайся.

Так, фобії — вони й самогубствам сприяють. Не вдаючись у тонкощі суїцидології, скажу лише, що коли комусь припекло, то можна завжди найти спосіб виїхати на “передок” і героїчно замінити собою когось, хто зовсім не має наміру вкорочувати собі віку через осінь і депресію, а збирається повернутися до дружини та дітей і відбудовувати країну. Люди будуть вам дякувати, а не корчити гримаси й знизувати плечима. Воно вам треба, така нікчемна пам’ять по собі?

Для абсолютної більшості, яка збирається жити далі.

Коли ви входили в період статевого дозрівання, вас плющило і ваші внутрішні драми мали космічний масштаб. От зараз відбувається те саме, тільки дозріває вся країна. А може, і вся Європа.

Все оце інтелектуальне тінейджерство має відійти, а коли будете за нього чіплятися, то виглядатимете як вічні шанувальниці леопардових лосин і кофт із люрексом. Реальне життя вас оминатиме стороною.

Є зараз дві домінанти, які у висхідному тренді, — релігія й націоналізм. Не мусите вибирати, але мусите враховувати. Кожна з них — історично стабілізуючий у часи катаклізмів фактор.

Ну, а якщо вони вас чомусь сильно дратують, то будьте як індійський слон.