Мир під спів сирени. З чим до Києва прибули лідери країн Африки

До України 16 червня після відвідин Польщі завітала делегація лідерів країн Африки: президенти ПАР і Сенегалу Сиріл Рамафоса і Макі Салл, лідер Коморських островів Азалі Ассумані, президент Замбії Хакаїнді Хічілема, прем’єр-міністр Єгипту Мустафа Мадбулі, очільник МЗС Уганди Джедже Одонго.

Перша зупинка — у селі Нємішаєве, звідки високих гостей повезли до Бучі, де генпрокурор Андрій Костін розповів їм про злочини росіян. Мета візиту лідерів африканських країн, які також потерпають через російську агресії проти України — презентувати українській владі черговий “мирний план”.

І вже 17 червня вони мають приїхати до Санкт-Петербургу, де зараз проходить малолюдний міжнародний економічний форум, під час якого російський диктатор Володимир Путін розповідає присутнім про успішне подолання економічної кризи; про інфляцію, нижчу, аніж на Заході; про 1,7 млн росіян, які вже не за межею бідності, а саме тому, запевняє Путін, треба ще більше влити коштів в армію та ВПК.

Власне, з цією людиною планують поспілкуватися Рамафоса, Салл та, можливо, інші лідери. Радше, зрозуміло, щодо ставлення української сторони до так званого мирного плану, і перспектив його реалізацію. Тобто мають “щось” привезти Путіну. І, не виключено, що одним з цих “щось” також буде ракетна атака Києва із застосуванням “калібрів” та “кинджалів”, здійснена Росією саме під час візиту африканських лідерів.

Мотивація росіян в цьому плані не дуже зрозуміла, адже Рамафоса та інші лідери — не представники “ворожого” Заходу, а є представниками Глобального Півдня, який Кремль послідовно тягне на свою орбіту впливу. Хіба що атака була демонстрацією сили, яка мала б переконати їх у могутності Росії попри санкції та поразки на фронті.

Втім, може вийти навпаки — і ця атака може стати аргументом на користь підтримки України.

Проте, на жаль, і ми дали маху, бо під час ракетної атаки майже з кожної “щілини” — у Telegram-пабліках, у дописах у Facebook — поліз побутовий расизм, не виключено, звісно, що за сприяння сітки кремлівських тролів. З’явилася купа жартів не лише від посполитих, а й від експертів, політиків і різних ЛГМів, про всім відомі барабани у сховищах в контексті саме африканської культури і в, м’яко кажучи, неприємній конотації.

Можна скільки завгодно виправдовувати подібну реакцію ставленням безпосередньо до ролі сьогоднішніх гостей з Африки (при цьому не володіючи повною інформацією щодо їхнього ставлення до війни), які спілкуються з Кремлем (деякі більше за інших), однак мемчики та дописи переважно було екстрапольовано на всіх африканців, а не на конкретно Рамафосу чи когось з лідерів, що ще можна було б зрозуміти, враховуючи, наприклад, помітну лояльність президента ПАР до Кремля.

У будь-якому разі це не те інформаційне тло, якого ми потребуємо в контексті дипломатичної роботи України, що ведеться на Глобальному Півдні.

Так, Москва активніша, зокрема, в Африці, має більше ресурсів, в тому числі дипломатичних, але варто визнати, що Київ нарешті теж звернув увагу на цей континент, як і на Латинську Америку, і помітно збільшує там свою присутність з метою як поширення точки зору, альтернативної кремлівській; так і з метою впливу на єдність БРІКСу в питанні співпраці із Росією.

В якості прикладу можна навести Бразилію, президент якої Лула да Сілва теж просував якийсь “мирний план”, проте після низки дипломатичних маневрів Києва змінив риторику, засудивши війну РФ проти України. Україна прагне залучити Бразилію до мирних процесів — але українського походження. Для цього Київ запросив Сілву взяти участь у Глобальному саміті миру, підготовка до проведення якого триває. Про що в інтерв’ю CNN Brazil повідомив очільник Офісу президента Андрій Єрмак, зазначивши, що йдеться про екологічний трек такої співпраці, адже Бразилія має чималий досвід саме в цій царині.

Аналогічна дипломатична робота проводилася і щодо ПАР, президента якої на Банковій теж давно хотіли “затягти” до України для продуктивніших перемовин.

І в контексті цієї гри з Глобальним Півднем нам необов’язково переманювати лідерів країн з цього регіону на свій бік. Це, в принципі, наразі технічно майже неможливо. Однак змінити їхній кут зору — треба задля ослаблення позиції Росії як в Африці, Латинській Америці та Південно-Східній Азії, так і в ООН. Тобто запустити власне “не все так однозначно”, але у позитивному для нас ключі.

Слід зважати, що достеменно пункти “мирного плану” Рамафоси і Ко лишаються доволі розпливчастими. Це навіть не план, за великим рахунком, а радше чергова “мирильна” ініціатива. Це, до речі, підтвердила інформагенція Reuters, яка напередодні приїзду лідерів ПАР, Сенегалу, Замбії, Уганди, Єгипту, Коморських островів з посиланням на проект рамкового документу повідомила, що в ньому, ймовірно, містяться пункти про зерно і добрива для Африки, виведення російських військ та тактичної ядерної зброї з Білорусі в обмін на призупинення дії ордера МКС на арешт Путіна і послаблення санкцій щодо Росії.

Ці пропозиції не влаштовують ані Україну, ані Росію. Українців не влаштовують, бо нам потрібне повне звільнення всіх територій, притягнення режиму Путіна до відповідальності і репарації; Кремль — бо він не змінював своєї мети знищити Україну. Хіба Росія раптом вирішила все ж піти на поступки (з її точки зору), і зондує ґрунт у надії, що вдасться просунути сценарій заморозки конфлікту, себто “Мінськ-3”. Адже навряд Москва погодилася б на виведення військ з Криму та Донбасу. Вірогідно, якщо “мирний план” Рамафоси і Ко узгоджено з Кремлем, може йтися або про вже звільнені ЗСУ території, або, максимум, про повернення до реалій станом на 2014-2015 рр.