Медведчук повертається?

Реванш регіоналів був запрограмований менше ніж через рік, у жовтні 2005-го, після укладення меморандуму примирення між президентом Ющенком і соратниками Януковича, коли президент виявився нездатним зібрати голоси за обрання Юрія Єханурова прем'єр-міністром.

У обмін на підтримку, регіонали домоглися закриття кримінальних справ проти своїх соратників та змогли повернутися до політичного життя, в результаті чого перемогли на виборах до парламенту навесні 2006 року та повторно взяли владу.

Через дев'ять років реванш регіоналам дається набагато більшою кров'ю, а реанімувати вже напівмертвий проект допомагає Володимир Путін та мережа його політичної агентури. Дедалі більш очевидно, що плацдармом для повернення спільників Януковича стануть окуповані території на сході України.

Чим живе кривава рана на тілі України, розповів губернатор Донецької області Сергій Тарута в ході щорічного форуму “Ялтинської європейської стратегії”, який в зв'язку з анексією Криму тепер проходить в Києві.

Тарута втратив від війни дуже багато: його частка в “Індустріальному союзі Донбасу” арештована, в його донецькому офісі базується частина “міністерства оборони ДНР”, його кримські активи відібрали, а в донецькому будинку бізнесмена поселилися сепаратисти.

— Донбас розділився, — чи не вперше визнала влада вустами Тарути. — Є частина, яку ми контролюємо, і там усе спокійно. А є частина, яку ми не контролюємо, і там дуже багато страждань.

Причини мінської домовленості про припинення вогню намагався з'ясувати у Тарути журналіст агентства Bloomberg:

— Чи була загроза втрати Маріуполя причиною, чому Порошенко пішов на перемир'я з Путіним?

— Не була. У росіян було близько 100 танків, щоб захопити Маріуполь, але в них нічого не вийшло, — заявив Тарута.

Донецький губернатор, який подорожує між Києвом і Маріуполем, виступає проти дострокових парламентських виборів цієї осені.

— Як взагалі зараз можна їх проводити? Сподіваюсь, що світова спільнота їх зупинить, — агітував Тарута в кулуарах форуму YES. — Так, був запит на оновлення, але не в цих умовах. Спочатку треба закінчити війну, а навесні робити вибори. Бо росіяни не воюють взимку. Подивіться, у них уся конфронтація відбувається у літній період.

Більше того, Тарута доходить до парадоксального висновку:

“Цей парламент найкращий для реформ, бо знає, що приречений. Треба просто його “грузити” реформами. А наступний буде грати свої ігри, захищаючи електорат”.

Намагаючись знайти союзників, Тарута зіштовхнувся з мером Києва Віталієм Кличком.

— От Віталію, що заважає проводити реформи? — запитав Тарута.

— Заважає, що політики міряються, у кого... — Кличко зробив театральну паузу, — ...у кого біцепс більше.

— Чому у Квіта (міністра освіти — УП) вийшла реформа? Тому що він був заточений на реформу. На те, щоб не забирати владу, а віддавати її. Війна не є причиною для того, щоб не проводити реформи. Але ні адміністрація президента, ні Кабінет міністрів не дають для цього законів.

Бажання Тарути скасувати вибори стає більш зрозумілим з огляду на цинічні плани реваншу соратників Януковича. Останні декілька тижнів вони намагалися виробити формат участі у виборах.

Частина вважала за необхідне іти під брендом Партії регіонів. Хоча він дискредитований на значній території України, але залишається впізнаваним та зберіг мінімальне число прихильників. Лобістом цієї концепції був неформальний керівник фракції ПР Вадим Новинський.

Друга частина відстоювала створення Опозиційного блоку, який би заново зібрав під одним дахом два конкуруючих клани — донецьких та групу Льовочкіна. Прихильником цієї концепції був Борис Колесніков. Сам екс-глава адміністрації президента відмовився від участі в проекті та збирається балотуватися за мажоритаркою, але в спільний список делегував Сергія Ларіна та Юрія Мірошниченка.

Розподілити квоти всередині передбачалося у приблизній пропорції по третині. Третім учасником великої пайки мав стати Віктор Медведчук.

Медведчуку відводиться особлива роль у цьому проекті. Він є представником Володимира Путіна і гарантом — по-перше, проросійської спрямованості блоку, по-друге — проведення виборів на окупованих територіях.

Рінат Ахметов схиляється до варіанту ребрендінгу Партії регіонів, щоб назавжди порвати з Януковичем. Також цей формат є публічним виправданням включення до списку Віктора Медведчука — завжди можна прикритися, що це об'єднання усіх “опозиційних політиків”, тоді як інтеграція Медведчука в Партію регіонів покладала особисто на Ахметова весь тягар реанімації одіозного політика.

Сама по собі ідея виборів у Донецьку та Луганську є політично важливою для Порошенка, оскільки поширює легітимність парламенту на всю “контитентальну” Україну — за виключенням Криму.

З іншого боку, незалежний контроль за виборами на окупованих територіях неможливий. За великим рахунком, це “чорна діра” виборів, на яких сателіти Путіна можуть намалювати будь-який результат за списками та провести будь-яких кандидатів за округами.

За попередніми оцінками штабу (автор не береться гарантувати вірогідність утілення цих прогнозів), реінкарнована в “Опозиційний блок” Партія регіонів при повній “мобілізації” розраховує взяти 3,5 мільйони голосів на Донбасі та 800 тисяч у Харківській області, що у всеукраїнському вимірі дає близько 20 відсотків.

Проведення виборів на окупованих територіях в такий спосіб породжує ризики поширення цього неконтрольованого Києвом волевиявлення на значні території Дніпропетровської, Запорізької та Одеської областей, які перебувають під контролем Ігоря Коломойського.

Проведення виборів на окупованих територіях з майже гарантованою перемогою проекту Ахметова-Медведчука має повернути в парламент найбільш одіозні прізвища з минулої епохи. З іншого ж боку, це дозволить перевести сепаратистську війну з формату тероризму до формату політичного — цим шляхом завжди йшли при розв’язанні “сепаратистських” конфліктів на заході.

У такий спосіб Порошенко сподівається виконати головну передвиборчу обіцянку — мир. Відчувши нездатність протистояти російській військовій машині, Порошенко був змушений піти на Мінські домовленості з “особливим статусом” для окупованих територій.

Обираючи між війною з невідомим кінцем, яка потягнула би за собою десятки тисяч жертв, мільярді витрати та втрачені роки, або створенням неконтрольованого (принаймні поки що) “Придністров'я”, Порошенко обрав другий варіант. Паралельно Медведчуку віддається на поталу декілька регіонів та квиток у велику політику — в обмін на наведення там ладу.

Саме Медведчук має бути гарантом “замороження” конфлікту. Питання, чи вистоїть Порошенко перед неминучим шантажем, коли окуповані території спробують диктувати подальший розвиток усій Україні.

Сергій ЛЕЩЕНКО