Мічені Нобелем: регіональна активістка Елінор Остром

ороку 12 жовтня економісти усього світу ще пильніше, ніж зазвичай, стежать за новинами. У цей день Нобелівський комітет оголошує лауреата однойменної премії з економіки.

Ця найпрестижніша галузева відзнака, на відміну від решти премій, що вручаються на церемонії нагородження нобелівських лауреатів, не є спадщиною Альфреда Нобеля. Так називають премію Банку Швеції, яка була встановлена 1969 року на честь 300-річчя цієї фінансової установи.

“Економічна правда” вірить у силу наукової думки і пропонує поіменно згадати усіх лауреатів. Зворотній шлях — від 2010 року до 1969 року — починається.

У світі економічної науки минулого року відбулася незвична подія. Нобелівську премію з економіки-2009 отримала жінка — вперше за 40-річну історію існування нагороди.

Елінор Остром було присвоєно премію Ріксбанку Швеції пам'яті Альфреда Нобеля за вагомий внесок в “аналіз управління громадськими ресурсами”.

На відміну від свого колеги з визнання — видатного теоретика постінституціоналізму Олівера Вільямсона, пані професор менш знана в академічних колах. Проте, після ближчого ознайомлення з її науковим доробком, більшість науковців сходяться на думці, що найвищу світову премію Остром отримала цілком заслужено.

У своїх роботах жінка піддає сумніву традиційне економічне уявлення, що громадська власність зазвичай погано управляється і обов'язково потребує державного регулювання або ж приватизації.

Ії дослідження довели: економічний аналіз здатний пролити світло на менш досліджені інституційні форми організації суспільства. Економічні операції відбуваються не лише на ринках, а й у межах фірм, домогосподарств чи громад.

Сфера наукових інтересів

Проблематику управління громадськими благами Елінор Остром розкривала ще у 1960-х роках у науковій дисертації, присвяченій водному менеджменту. Один випадок з життя американської провінції надихнув аспірантку на створення теорії, розробці якої вона присвятила п'ять десятиліть подальших досліджень.

У 1945 році кілька мешканців західної Каліфорнії виявили погіршення якості питної води через підземне засолення. Незабаром вони створили асоціацію, яка почала вирішувати проблему у судах та створювати нові правила користування водою.

У результаті за кошти громади було організовано систему підживлення прісноводного горизонту, яка забезпечила якісною водою усе навколишнє узбережжя. Якби проникнення солоної води не було вчасно зупинене, прісноводний басейн ніколи б не відновився.

Випадок став чудовим прикладом того, як спільними зусиллями громади можна вирішувати проблеми раціонального використання колективних ресурсів.

Після захисту дисертації політичний соціолог Елінор Остром досліджувала ефективність зрошувальних систем у Непалі, деградацію тропічних лісів, використання рибних запасів і навіть діяльність поліцентричних систем на прикладі відділів поліції у міських зонах.

Центральним питанням скрізь залишалася оцінка ефективності дій місцевих громад в управлінні спільними ресурсами порівняно з централізованим державним чи приватним управлінням.

При цьому Остром використовувала міждисциплінарний підхід до вивчення економічних питань, активно використовуючи соціологічні, юридичні та географічні методи. Її роботи виглядають як дивне поєднання незвичних теоретичних моделей, офіційних статистичних даних та інноваційних польових досліджень.

На думку дослідниці, управління громадськими ресурсами вимагає ширшого погляду на проблему.

Космічний знімок підтверджує тезу Остром, що землі з традиційними методами використання краще зберігаються і приносять вищий дохід

Протягом дослідницької роботи Остром зібрала величезну кількість прикладів використання громадських ресурсів з усіх куточків планети.

Її основною метою було порівняти, як різні громадські ресурси можуть використовуватися на місцевому рівні. Вона хотіла відкрити спільні для всіх випадків закони самоорганізації споживачів колективних благ.

Остром успішно продовжила наукові розробки в рамках інституційного напрямку економічної теорії, довівши обмеженість неокласичного вчення при дослідженні неринкових систем.

Суть вчення

Сфера управління спільними ресурсами віддавна не вписувалася в усталені теорії економічних класиків, що все сприймають крізь призму попиту, пропозиції та ринкового ціноутворення. Прийнято вважати, що спільна власність — це прямий шлях до колективної безвідповідальності.

Однак думка прихильників ринкового лібералізму про те, що найефективнішим способом використання громадських благ є надання їх приватним власникам, на практиці не підтверджується, оскільки приховує надто багато побічних наслідків.

Приватна власність нерідко веде до надмірної експлуатації ресурсів і їх виснаження. Крім того, це приносить низку соціальних проблем, пов'язаних з місцевими громадами. Вони відчужуються від користування благами, які споконвіків вважалися спільними і нічиїми водночас.

Повна передача спільних благ державі — теж не вихід. Бюрократична система управління громадськими ресурсами передбачає централізацію рішень, що відчужує координатора управління від кінцевого споживача.

Такі державні рішення не можуть бути адекватними, адже встановлені згори правила зазвичай слабо прив'язані до конкретних потреб на місцях та ігнорують думку безпосередніх користувачів ресурсів.

Елінор Остром у своїй основній роботі “Управління громадськими ресурсами: еволюція інститутів колективних дій”, опублікованій 1990 року, запропонувала піти третім шляхом — згадати про традиційне общинне користування ресурсами, вивчити найуспішніші приклади і виділити їхні специфічні риси.

Остром зуміла з нуля побудувати теоретичний фундамент для свого дослідження, критично переосмисливши загальноприйняті норми класичної економічної науки. Вона вийшла за рамки боротьби адептів управління ресурсами на основі приватної чи державної власності.

У науковій праці Остром порушила питання легітимності встановлених ззовні правил. Неприйняття їх місцевими жителями та відсутність прив'язки до специфіки навколишнього середовища — головні причини провалу більшості донорських програм, організованих державою чи благодійними міжнародними організаціями.

Жінка зуміла довести тезу Хайєка про те, що законодавство — ще не закон. Її праця — це пошук глибинних причин самоорганізації в управлінні громадськими благами.

Виявлені закономірності показали, як ефективно керувати спільними благами, створивши законодавство, що не суперечить місцевим неписаним нормам. Дослідження також засвідчили, що місцеві громади можуть ефективніше управляти ресурсами порівняно з державою чи приватними власниками.

Перш ніж прийти до цього висновку, Остром поглибила наукове розуміння сутності громадських ресурсів шляхом класифікації усіх економічних благ.

Громадські ресурси відрізняються від суспільних благ, що надаються державою, високою здатністю до подільності. Тобто існує можливість їх привласнення та використання конкретними індивідами або соціальними групами на місцях.

Чотири типи економічних благ

Джерело: слайди лекції Елінор Остром при врученні Нобелівської премії

На основі численних емпіричних досліджень Остром прийшла до висновку, що місцеві громади часто розробляють дієві механізми прийняття рішень та ефективно впроваджують власні правила гри для вирішення можливих конфліктів інтересів між споживачами громадських ресурсів.

Дослідниця виділила ключові принципи, що сприяють успішній кооперації при управлінні спільними благами.

1. Безпосереднє спілкування між учасниками розподілу громадських благ. Якщо суб'єкти господарювання — приватні власники, державні служби або окремі члени громад — приймають рішення анонімно, без обговорення з місцевими жителями, зростає ризик виснаження ресурсів і ескалація соціальних конфліктів.

2. Репутація учасників управління спільними ресурсами повинна бути відома усім членам громади. Принцип довіри — запорука успішного менеджменту.

3. Довший часовий горизонт сприяє утвердженню ефективніших правил користування ресурсами, про що свідчать результати традиційних форм самоорганізації. Найкращий стан спільних ресурсів забезпечують користувачі, які мають довгостроковий інтерес, інвестують у моніторинг та встановлення довіри.

4. Правила чітко закріплюють права усіх членів громади на користування ресурсами. При цьому обов'язки між учасниками розподіляються пропорційно до доходів, отриманих від використання спільного майна.

5. Користувачі узгоджують механізм санкцій. Він передбачає нагляд та покарання за порушення правил, які здійснює уся громада або підзвітна громаді особа.

6. Встановлюється градація санкцій: м'які покарання — при виявленні першого порушення, жорсткіші — при повторному нехтуванні правил учасником громади.

7. Право споживачів громадських ресурсів на самоорганізацію визнається зовнішніми органами влади.

Отже, Остром довела, що люди здатні виконувати правила стосовно власності без зовнішнього тиску з боку держави. “Те, що ми спостерігаємо у багатьох місцевих громадах, часто дуже ефективне, однак не універсальне”, — каже дослідниця.

Важливим висновком її вчення є думка, що панацеї для вирішення проблеми спільних благ не існує. А якість громадського користування ресурсами залежить від особливостей кожної окремої громади та її здатності до саморегулювання.

Впровадження результатів

Деякі політики використовують роботи Остром для просування ідей анархізму та децентралізації. Однак сама дослідниця стверджує, що це спрощений підхід. Влада може не лише гальмувати процеси самоорганізації, а й усувати бар'єри. Крім того, ніхто не скасовував ролі держави в інших сферах економічного життя.

Незважаючи на певний фаталізм наукових висновків, роботи Остром широко використовувалися при виконанні важливих державних та міжнародних програм.

Нобелівська лауреатка виявила механізми вдосконалення результативності поліцентричних систем, що були впровадженні під час реформування федеральної системи відділів органів правопорядку.

Вона очолювала проекти агентства Міжнародного розвитку США, Федерального департаменту юстиції, Фундації Форда, Агентства розвитку міжнародної кооперації Швеції. У 1990-х роках на замовлення ООН дослідниця розробляла інноваційну систему нагляду за використанням лісових ресурсів планети.

Окрім академічної роботи, Остром працювала у комітеті національної міської політики США, очолювала Товариство суспільного вибору та Американську асоціацію політичних наук.

Цінність наукової праці жінки-професора університету Індіани полягає в оригінальному поєднанні фундаментально-теоретичних розробок з вирішенням актуальних проблем соціально-економічної політики.

Вона зуміла показати глобальну важливість і єдність численних локальних проблем. Вийшовши за рамки винятково економічного мислення, Остром підкреслила значення еко-соціального контексту.

У кожній своїй роботі професор відкриває, здавалося б, очевидні речі, хоча при глибшому аналізі її слів стає зрозуміло, що “людина економічна” повсюдно порушує звичну логіку збалансованого життя.

Добре сказав стенфордський професор Пол Ромер: “Спасибі Нобелівському комітету за визнання роботи над однією з найважчих проблем економічної науки. Браво вченому-соціологу за те, що вона є кращим економістом, ніж економічні імперіалісти, які не можуть пояснити різницю між зарозумілістю та розумінням”.

Досьє лауреата

Елінор Остром народилася 1933 року у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, резидент США. Професор політичних наук, директор-засновник Центру вивчення інституційної різноманітності. Експерт у сфері колективної поведінки, соціальної довіри та громадських ресурсів.

Роман КОРНИЛЮК