Майдан. Задзеркалля

“Я бієць АТО… ото був Майдан, але він ніх*я не вирішив!” — у спікера, який дірвався до мікрофона під стелою відчутно заплітається язик. Чоловік намагається сформулювати думку, але марно. Чи то заважають поодинокі крики “Ганьба”, чи то загальний стан організму. Врешті, його забирають подалі від мікрофону і “протестний мітинг” повертається у вже звичне русло — читання віршів.

20-го лютого у центрі Києва очікували на масові заворушення чи навіть теракти. Це послугувало однією з причин відмови від офіціозних урочистостей і відсутності перших осіб держави. Власне, такі припущення були не далекі від істини. Микола Коханівський разом із учасниками АТО влаштував “інтелігентні погроми” російського бізнесу. Спочатку протестувальники навідалися до офісу СКМ Ріната Ахметова неподалік будівлі МЗС, а згодом і до російського Сбєрбанку. Істотної шкоди, крім кількох розбитих вікон, вдалося уникнути. Не в останню чергу завдяки грамотним діям правоохоронців.

“Стоїмо щільно, на провокації не піддаємося. У разі чого — відтісняємо їх від будівлі” — чулися накази з рацій.

І як би не хотілося російським медіа, цього дня реальних “сутичок” з Національною гвардією, залученою до охорони порядку, не відбулося. Втім, це не завадило журналістам Lenta.ru та Рен.ТВ з посиланням на видання “Вєсті” повідомити про “вибухи у центрі Києва”.

“В центре Киева слышны громкие хлопки, сообщают в субботу, 20 февраля, “Вести” — йшлося у повідомленні. Щоправда — жодного уточнення про місце і час “вибухів”.

Крім того, російські ЗМІ так очікували сутичок, що ввечері передрукували новину дворічної давності з сайту УНІАН.

“Українські ЗМІ повідомили про 67 загиблих у Києві”, — повідомляв заголовок від 20 лютого 2016-го. Згодом, певно, редактори помітили, що українські журналісти дали цю інформацію 20 лютого 2014-го і новину з сайту прибрали. Проте її досі можна побачити у Google cache.

Поліцейські, між тим, не встигли попередити погром Альфа-банку. Колона людей у камуфляжі, рухаючись в сторону метро “Арсенальної”, помітила офіс фінустанови і вирішила зробити “візит чемності”. У скляні двері летіло каміння й бруківка, а згодом, коли двері відчинилися, натовп увірвався всередину і влаштував погром. Приміщенням літала комп’ютерна техніка та офісні меблі. Поряд із чоловіками у камуфляжі з’явилися підлітки, які затято зривали зі стін телевізори й дотоптували їх на підлозі. Тут-таки у працівниці банку зник мобільний телефон і, за її словами, певна сума грошей. Молодик, на якого вказали, як на потенційного кривдника, викотивши груди колесом, все заперечував.

Новина про розгардіяж, влаштований Коханівським і Ко у банку, швидко облетіла російські медіа. В Україні ж голова ОУН Богдан Червак відхрестився від погромів.

“Організація Українських Націоналістів не має жодного відношення до погромів у Києві, які відбулися 20 лютого ц.р. У цей день бійці ОУН, в тому числі колишні бійці батальйону ОУН, бійці ЗСУ, які перебувають у відпустках і госпіталях, були у Миколаєві, де вшанували пам'ять свого бойового побратима, героя Небесної Сотні і України Василя Кіндрацького”, — написав він на своїй сторінці у Facebook.

В той же час, він додав, що люди, які кидали бруківку, називали себе “батальйоном Коханівського”.

“Люди, які ж здійснювали погроми, називали себе “батальйоном Коханівського” до ОУН не мають жодного стосунку… Знаю, що деякі ОУНівці не в захопленні від нинішньої влади, постійно її критикують і мають на це моральне право. Але, справжній український націоналіст, тим більше ОУНівець, ніколи не кине бруківку в українця, особливо, коли той у військовій формі чи формі бійця Нацгвардії, бо він може виявитися його бойовим побратимом. ОУНвці ніколи не підіграватимуть Кремлю, бо їх завдання знищити Московію. ОУНівці не ходять у балаклавах. Вони на своїй землі і нікого не бояться”, — наголосив Червак.

Наступного дня Коханівський заявив, що “Добровольчий Рух ОУН вважає ганебним і неприпустимим в час війни продовження функціонування на території України окупаційних банків та підприємств Ріната Ахметова, який особисто відповідальний за розпалення війни на Сході Украіни”.

“Припиненням роботи окупантів та зрадників України мала б займатися держава. В час, коли держава нехтує своїми обов'язками, функцію очищення України від окупантів бере на себе Добровольчий Рух ОУН… Також наголошую, що при акціях прямої дії в установах окупантів і зрадників активісти торкаються їхньої власності лише щоб знищити. Ніяких мобільних телефонів, оргтехніки чи то інших цінностей під час акцій ніхто з активістів не привласнює”, — заявив Коханівський.

Тим часом у центрі Києва почав збиратися “третій майдан”. Скликав його такий собі Степан Мазура, нині відомий у соцмережах як Микола Гайдук. Свого часу журналісти видання Укрінформ провели розслідування і з’ясували, що ця людина насправді може бути Сергієм Жуком, вихідцем з Донбасу, який воював на боці сепаратистів. Повідомлялося, що цей профіль у соціальних медіа веде щонайменше 5 груп, у яких лунають заклики до масових протестів. Зокрема, влітку це прізвище вже виринало у ЗМІ. Користувач “Мазура” закликав українців виходити 29 серпня на “День гніву” під міськадміністрації, а в самому Києві — на Майдан. Він навіть хвалився, що особисто запросив на подію більше 20 тисяч людей. Щоправда, “Гнів” відбувся 31 серпня і вилився у вибух гранати під Радою. В результаті загинули правоохоронці.

Близько 18:00 з'ясувалося, що невідомі у камуфляжі захопили готель “Козацький”. Біля входу з’явилася табличка “Штаб РПС”, а не надто охочі до розмов молодики у балаклавах закрили собою прохід. Журналістам заявили, що наразі ведуться перемовини з адміністрацією готелю, а згодом буде прес-конференція, на яку всіх запросять. За онлайн-трансляцію взявся сумнозвісний “17-й канал”, а сайт “Русская вєсна” активно репостив новини про “протест”.

Між тим, задзеркальний майдан рідішав. З кількох сотень людей на головній площі міста лишилося близько двох (сотень). Спікери намагалися організувати натовп, навіть розпалили багаття у сміттєвих урнах, але протест ніяк не хотів набирати обертів.

“Україно вставай! Київ — виходь” — волали зі сцени, попутно відкараскавшись від погрому в Альфа-банку.

Люди, що прийшли на Алею Небесної сотні, спостерігали за подіями здаля або й взагалі не звертали уваги, покладаючи квіти до портретів загиблих. Зі сцени ж просили дівчат-волонтерів, які будуть нарізати бутерброди, електрочайник і бензин для генератора, аби можна було налаштувати звук. Поряд зі стелою встановили й кілька наметів, поштовхавшись із правоохоронцями. Російський “Пєрвий канал” заявив про “сутички у Києві”. Рен.ТВ взагалі повідомив, що “протестувальники підпалили сміттєві баки й рушили на Верховну Раду”.

Обіцяна прес-конференція т. зв. “РПС” відбулася близько півночі. Керівники “організації” озвучили низку вимог: оголосити воєнний стан на Донбасі й у Криму, визнати Мінські угоди нелегітимними, заборонити зростання комунальних тарифів, запровадити мораторій на кредити МВФ та влаштувати всенародні вибори Кабміну.

Тоді ж ЗМІ змогли побачити “керівництво РПС”. І, як виявилося, там вистачає людей з неоднозначними біографіями. Із небуття у медіасферу виринув колишній нардеп Юрій Кармазін. Свого часу входив до партії “Наша Україна”, “Наша Україна — народна самооборона”, балотувався у Раду від партії “Блок Кармазіна”. У 2002-му році пропонував тодішньому голові СБУ Володимиру Радченку запровадити обмеження на використання інтернету для нерозповсюдження компроматів. 2015-го подавав до суду на Порошенка, Яценюка та Гройсмана. Ще один одіозний персонаж — Сергій Мельничук, колишній комбат “Айдару”. Саме його вважають відповідальним за випадки мародерства і бандитизму батальйону на Донбасі. Парламент зняв із нього депутатську недоторканість у липні 2015-го. Дмитро Павличенко, колишній політв’язень, прославився тим, що після Майдану неодноразово заявляв, що суди, прокуратура та міліція за документами оформлені як приватні структури. Роман Ліпінський — відомий як активіст і політолог. У 2014-му намагався балотуватися до парламенту по 222-му округу як самовисуванець. Антон Бондаренко — колишній член організації “Білий молот”, створив ВО “Союз добровольців АТО”, до якого ввійшли частини скандальних батальйонів “Торнадо” і “Шахтарськ”. Цю організацію помітили під час зимових протестів 2015-го, коли разом із сумнівним “Батальйонним братством” вони закликали до державного перевороту. Владислав Горанін — координатор “Білого молота”. Свого часу проти нього свідчили затримані за розстріл посту ДПС у Биківні. Втім, суд відпустив його за браком доказів. Давид Ніколаєв — в.о. керівника рівненського Правого сектору, відомий участю в “сміттєвій люстрації”. Вимагає від міністра Арсена Авакова розпустити комісії, які займаються переатестацією міліціонерів.

Зранку 21 лютого у центрі Києва лишалося кількадесят людей, які закликали до проведення всенародного Віче. Цього ж дня керівництво “РПС” залишило готель “Козацький” і перебралося до приміщення батальйону “Азов”. На “народне зібрання” ввечері підтягнулося до 300 осіб, які вирішили обрати “народний уряд”. Також вони вимагали відставки Кабміну, секретаря РНБО Олександра Турчинова, оголошення імпічменту Порошенку та дострокових виборів у Верховну Раду. Вночі на площі лишилося приблизно 30 осіб.

На ранок “РПС” залишили приміщення “Азову”. За словами представника батальйону, “радикалам” висунули низку умов, серед яких було невживання алкоголю. Начебто через її порушення учасників “протесту” вигнали. В цей момент під стелою комунальники почали прибирати намети. Сутичок не виникало, допоки бійці ДУК, які спостерігали за подіями, не помітили в одного з учасників стояння шеврон свого батальйону. Чоловік відмовився його зняти, після чого почалася бійка. Нацгвардійцям довелося втрутитись.

“Ці люди, організатори “протесту” не мають нічого спільного з Правим сектором”, — пояснює боєць ПС Олексій Бик. Він стоїть віддалік і уважно спостерігає за натовпом, — “Так, там є люди, які свого часу входили до нашої організації. Але згодом їх вигнали. Когось за мародерство, когось за спроби віджати санаторій під Києвом. Після цих подій ми їх самі карали й виганяли з лав Правого сектору. Так що заяви про нібито участь ПС у цих подіях не відповідають дійсності”.

“Режим Порошенка злочинний. Доки ми були слабкі, доки розстрілювали людей, вони зайшли до владних кабінетів і там закріпилися”, — із завзяттям каже одна пенсіонерка іншій.

“Все через те, що в Україні забагато гройсманів”, — каже інший чоловік до десятка слухачів.

“Давайте звернемося до Магавіри. Перша частина слова тут — із давньої, найпершої мови людей — санскриту…”, — каже ще один учасник стояння.

Фактично, події останніх трьох днів підняли на поверхню проблеми, про які говорили ще від 2014-го року. Попри те, що до організаторів “протесту” є низка питань, на заклик прийти до стели Незалежності відгукнулися люди, які щиро вірять в те, що вони роблять. Пенсіонери, молодь, деякі учасники АТО. Задзеркальний Майдан зібрав, власне, дві групи людей. Перша — досі живе у лютому 2014-го року. Для них революція триває, і єдиним варіантом її закінчення вони бачать усунення від влади Порошенка і Яценюка. Водночас, жодної альтернативи не пропонують. Але виявом протесту для них є намети, бочки з вогнищами й барикади. Хай навіть і зі стендів з портретами Небесної сотні. Друга — учасники АТО, які, втім, доволі швидко пішли з центру Києва. Вони дорікали на відсутність видимих змін за останні два роки і буксування реформ. Обурення в них викликав і російський бізнес, який досі працює в Україні і, на їхню думку, пов’язаний з фінансуванням війни на Донбасі. Не оминули подію і “професійні революціонери”. На центральній площі можна побачити обличчя, які у 2011-му жили у наметовому містечку, встановленому на підтримку Юлії Тимошенко, тут же особи, які не пропускали акцій “Україна без Януковича” (за які окремим учасникам таки роздавали гроші). Свій намет ненадовго встановив КУПР, помічений у низці скандалів.

“Організатори з учасниками вірять, що покроково наслідуючи Майдан, вони зможуть підняти загальноукраїнський протест. Але це нагадує Карго-культ. Коли туземці будують дерев’яні літаки, відтворюють аеродроми, аби справжні літаки повернулися й привезли банки з тушонкою. Але цього не відбувається. Так само із Майданом: не можна поставивши намети і запаливши багаття у сміттєвих урнах прикликати народний протест”, — резюмує Бик.

Станіслав КОЗЛЮК