Майбутнє української економіки: як залучити інвесторів

Насамперед хочу зауважити, що саме песимістичні сценарії і формують песимістичну реальність. Їхнє публічне нав’язування, цих песимістичних сценаріїв, постійно заганяє нас у відкладання — відкладання інвестицій, відкладання відновлення бізнесу, відкладання важливих економічних рішень.

Ми постійно перебуваємо у захисній позиції — як країна, як економіка, як бізнес. Звідси всі ці негативні сценарії, що Україна як держава не встояла, ми втратили велику частину території, багато українців виїхало, українське суспільство деградувало. Це варто припинити.

Ми маємо виходити не з негативних інерційних сценаріїв, а з програмованих сценаріїв, тобто фактично з того, що ми хотіли б мати в нашій країні. Здається, політичні лідери поки цього не зовсім розуміють. Не розуміють, що країні конче необхідні об’єднуюча візія, стратегія Перемоги і модернізація. І це нам потрібно не в форматі “рожевих поні”, а на рівні чіткої позиції, яку ми відстоюємо як нація.

Ось є наша позиція в війні, ось наша позиція в економіці, ось наша позиція відносно інвесторів. І постійне непохитне виконання обіцянок перед суспільством, перед інвесторами. Розвинена сучасна держава повинна мати нормальну, модерну візію, стратегію, співдію зі своїми співвітчизниками і своїм бізнесом.

Пообіцяли підприємцям, що не підніматимуть податків під час військових дій. Бачиш, що не можеш виконати обіцянку, бачиш, що потрібне тобі збільшення надходжень державного бюджету, — приходь до підприємців і говори з ними. Розповідай, обговорюй альтернативні шляхи і домовляйся, щоб усім було зрозуміло, що ти переглядаєш рішення не тому, що тобі так закортіло, а тому, що немає іншого шляху, але обговорюй.

Чи є в мене розуміння оптимального майбутнього? Так. Україна повинна стати країною можливостей. З людиноцентричною державою. З безпечним середовищем. З відповідальними громадянами. Це єдиний шлях, як не програти перемоги і вирватися з позиції найбіднішої країни Європи.

Перше: Україна — важлива для Європи. Ми точно маємо бути Next Big Thing — новою великою можливістю для Європейського Союзу, а, можливо, і для всього світу. Наш шлях — це експорт безпеки. І приклад для всього світу, як будувати адаптивні державу, бізнес, суспільство.

Друге: Україна точно відірветься від логіки “дешева робоча сила, дешеві електрика і сировина”. І ми будемо, радше, країною інновації, експериментів, логістичним хабом для азійських країн в Європу. Важливо — навіть не просто логістичним, а збиральним майданчиком.

Третє: ми будемо лідерами в технологізації, в діджиталізації різних секторів, у тому числі в віртуальній економіці. Передова цифрова сервісна держава, елементи кіберократії, контрольоване, але розповсюджене використання штучного інтелекту в усіх сферах життя.

Отака візія як найвільнішої країни світу для реалізації ідей і бізнес-прагнень. Це те, на чому ми будуватимемо Нову Україну — Newkraïne.

Звичайно, це потребуватиме відповідальності від кожного з нас, бо в цій новій Україні держава дбатиме про безпечне середовище, єдині правила гри і про тих, хто не може подбати про себе. А завданням кожного громадянина буде зробити максимум для того, щоб скористатися можливостями, забезпечити добробут родини, освіту дітей і власну просвіту, здоровʼя, подбати про ризики і майбутнє.

Як переконати і залучити інвестора?

Економіка дуже залежить від психологічних факторів. Особливо вони впливають на те, як ухвалюють рішення споживачі й інвестори. На тлі великої кількості негативних новин і подій, які відбуваються, дуже складно сформувати позитивне бачення в інвесторів — чому вони мають інвестувати в Україну. Причому прямо зараз.

Як у цій ситуації дати впевненість інвестору або навіть передусім самому собі, аби того інвестора переконати, що не варто відкладати, потрібно інвестувати в Україну — бачити в ній перспективу і вірити у вчасність інвестування.

Нам необхідні іноземні інвестори, які можуть вкладати прямі інвестиції в українську економіку. Як особисто я переконую таких інвесторів?

1. Це найкращий час для інвестування — активи недооцінені, зростання економіки і капіталізації бізнесів за прикладом Словенії та Хорватії на рівні х3 за наступні сім-десять років високоймовірне.

2. Україна — майбутній економічний тигр Європи. Цифровізація, порівняно нижча зарегульованість, горизонтальне інновативне суспільство — все це ще недорозкритий потенціал.

3. Ресурсний і енергетичний центр Європи, зона продовольчої безпеки світу: незважаючи на війну і можливу тимчасову втрату територій та доступу до ресурсів, Україна залишається однією з найнедооціненіших країн світу.

Головна пересторога інвесторів — це те, з чим асоціюється Україна зараз у світі: війна та корупція. Війна — це дійсно ризик, але він уже: а) страхується; б) компенсується премією зростання капіталізації в разі після перемоги. Щодо масштабів корупції в Україні: вони переоцінені, особливо порівняно з країнами Африки, в які інвестиції надходять у відносно більших обсягах.

Ми знаємо, як працювати в Україні, оминаючи корупцію. Для цього є UkraineInvest, для цього ми розбудовуємо Коаліцію бізнес-спільнот за модернізацію України. Часто інвестори мені кажуть: “Ти розумієш, що я готовий вкладати, але мої партнери, якщо я вкладатиму в Україну, про мене подумають недобре. Вони ж подумають, що я взяв участь у корупції”.

Так, це наш комунікаційний провал, над яким треба працювати — відкритістю, доведенням того, що корупція ефективно знищується, перезавантаженням Бюро економічної безпеки, змінами в Кримінальний процесуальний кодекс, посиленням інституту бізнес-омбудсмена, реальною інклюзивністю, коли вітчизняний бізнес, зокрема його об’єднання в Коаліцію бізнес-спільнот, є повноправним учасником вироблення державних політик.

Отже, що ми можемо зробити з міжнародними партнерами? Кажемо їм: інвестуйте зараз, щоб мати перспективу значного зростання капіталізації, якої не забезпечить ані фондовий ринок, ані крипта, ані інвестиції в Індію, Туреччину, Танзанію чи Польщу. Якщо побоюєтесь вкладати зараз, то хоча б домовляєтеся про плани, готуйте проєкти з українськими компаніями.

Боїтеся реальних планів — дайте наразі техніку, технології, дайте обладнання, яке ви деінсталюєте в себе, воно згодиться в Україні для того, щоб ми могли вже запускатися. Боїтеся давати обладнання — дайте ринки, дайте можливість спільно з вами виходити на африканські ринки і таке інше.

Тобто шукати можливість для співдії. Чому? Тому що всі розуміють, що воєнні ризики переоцінені, але навіть по них є страхування. Тому що в Україні залишаються конкурентні переваги з погляду ресурсів і собівартості.

Однак усе це, на жаль, лише латання дірок. Поки сам Українець не інвестує в Україну, годі чекати міжнародного інвестора. Тож що ми робимо з українським інвестором?

Корпоративний сектор. Тут з інвестором найпростіше, бо тут можна показати, що ми побудували під час війни вже десятки нових заводів. Так, це переважно оборонно-промисловий комплекс, але не тільки він. Навіть заводи, які руйнують загарбники, швидко відбудовуються.

Приватний інвестор. Гроші дешевшають. Доларова інфляція шалено розігнана. Про гідну пенсію годі й мріяти, якщо ти не маєш пасивного доходу чи інструменту, який уже зараз працює і напрацьовує тобі твою захисну “подушку”. Або дає можливість накопичити на велику покупку. Або фонд для власних дітей, їхньої освіти чи власний страховий фонд на медицину тощо.

Ти все це маєш робити. Тим, кому ми допомагаємо формувати інвестиційні портфелі, чітко розкладаємо їхню траєкторію майбутнього. І тоді стає зрозумілим, чого чекати. А навіщо “сидіти” на грошах? Якщо це просто ресурс, який не працює, то ти його вже втрачаєш — його стає менше, він суттєво дешевшає.

Чи змінюється інвестиційна культура в Україні?

Український приватний інвестор цікавиться, навчається, робить певні висновки і розвивається. Але впевнено ми зможемо сказати, що в нас щось розвивається, тоді, коли інвестуватиме не невеличкий прошарок “верхівки соціальної пірамідки”, а коли переважна більшість середнього класу почне вкладати гроші в раціональні моделі — не на депозити і не під матрац, а в працюючі інструменти.

Тоді в нас з'являтиметься вітчизняний фондовий ринок, бо будуть запит і пропозиція на ньому, — проєкти і продукти вже з’являються, але інвесторів поки що обмаль. Також потрібно, щоб українці почали створювати власні пенсійні фонди, перестали очікувати від держави, що держава виплачуватиме пенсії в горизонті 10+ років. Спойлер: буде, але це буде суто формальністю, яка не відповідатиме майбутньому розумінню поняття “гідне життя”.

І нікому не “пізно пити боржомі”, навіть тим, кому за 50 років. Причому у будь-який спосіб, будь-які заощадження, що працюють, — пасивний або активний додатковий дохід. Державні цінні папери, фондові ринки (вітчизняний і світові), спільна взята франшиза, проінвестований маленький бізнес (p2p), комерційна (краще) або житлова нерухомість — варіантів багато.

Об’єднуватися, шукати професіоналів у відповідних сферах, думати про формування портфелів для мінімізації ризиків, інвестувати в стратегічну перспективу — от про що варто замислитися.

Тільки тоді у нас формуватиметься інвестиційна культура. І саме тоді і 10+ млрд дол. щорічних прямих іноземних інвестицій не здаватимуться недосяжними, а розмови про 80+ млрд дол. вітчизняних приватних заощаджень втіляться в працюючий інструмент економічного розвитку і добробуту. 

Андрій ДЛІГАЧ, д.е.н., професор КНУ імені Тараса Шевченка, футуролог, глобальний амбасадор Singularity University, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, керівник проєкту “Голос Громадянського суспільства”, співзасновник Центру економічного відновлення, голова Центру соціальних змін і поведінкової економіки