Людина року

Якщо 2019-го ви повірили, що Зеленський — боягуз і нікчема, а зараз він уособлює українську мужність, отже, його просто змушують озвучувати написане спічрайтерами.

Непримиренні противники Банкової малюють альтернативну картину нинішньої війни. Згідно з цим трактуванням, будь-які перемоги України досягаються всупереч Зеленському, а не за його участю.

Глава держави, який нагороджується зневажливим прізвиськом “Боневтік”, протиставлений генералу Залужному та ЗСУ. Вважається, що гарант збирався здатися ворогові, але не зміг цього зробити через опір українських військових.

Уявлення про те, ніби головнокомандувача-капітулянта примушують до хоробрості власні підлеглі, не відрізняється новизною та оригінальністю.

Наприклад, саме так повоєнна радянська пропаганда зображувала демонізованого югославського лідера та його партизанське минуле. У злісному памфлеті “Тіто — ватажок зрадників”, виданому в Москві 1951 року, стверджувалося:

“Тіто сам собі привласнив ім'я героя, хоча відомо, що у найважчий період боїв у Югославії він двічі хотів відмовитися від боротьби. Коли німецьких парашутистів скинули для захоплення Тіто, він збирався їм здатися. Справжньому герою Опору Арсо Іовановичу довелося погрожувати йому зброєю”.

Немає сумнівів, що альтернативний образ Зеленського, скроєний карикатурними радянськими лекалами, переживе війну. Але якщо до 24.02.2022 президентські хейтери протистояли лише Банковій, то після війни їм доведеться вправлятися в антиглобалізмі та сперечатися з усім цивілізованим світом.

До Зеленського можна ставитися по-різному, але неможливо ігнорувати очевидні факти. Перед нами перший в історії український лідер, який здобув широке світове визнання.

Нікому з попередників Володимира Олександровича це, на жаль, не вдавалося. Гетьмани, президенти та вожді з далекого та недавнього минулого або залишалися практично невідомими на Заході, або завойовували неоднозначну репутацію.

Богдан Хмельницький обласканий російсько-радянською історичною традицією, але затаврований ганьбою в єврейській історичній пам'яті. 

Іван Мазепа за кордоном постає скоріше не державним лідером, а героєм байронівської поеми: оголеним юнаком, прив'язаним до кінської спини. 

Українських діячів першої половини ХХ століття — від Михайла Грушевського та Павла Скоропадського до Симона Петлюри та Степана Бандери — або майже не знають за межами батьківщини, або асоціюють із негативом на кшталт погромів чи співпраці з нацистською Німеччиною. 

А найпопулярнішим уродженцем України того часу виступає Лев Троцький, якого до національного пантеону не включиш за всього бажання.

Після 1991 року західний світ теж не шанував особливою увагою президентів і прем'єр-міністрів нової незалежної держави. Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович та Тимошенко ставали знаковими фігурами для пострадянського простору, але не більше. 

Не став винятком і п'ятий президент України. Як би не звеличували Петра Олексійовича його прихильники всередині країни, широкій західній публіці прізвище Poroshenko мало що говорить. На відміну від прізвища нинішнього українського гаранта.

Хоч як парадоксально, але Zelensky — перший по-справжньому ліквідний експортний продукт, народжений Україною, за кілька століть національно-державного будівництва. Перший вітчизняний політик, чий образ має попит на глобальному ринку і дуже добре продається.

Чи заслужений цей персональний успіх чи ні, але на нього не можна не зважати.

За підсумками 2022 року Володимир Зеленський виявився не просто людиною з плоті та крові, а насамперед найпопулярнішим українським брендом.

І це ставить перед вибором тих із нас, хто ніколи не симпатизував Зеленському-людині.