Конституційний суд Росії — пособник державного тероризму

До багатьох російських посадовців і юридичних осіб, які безпосередньо причетні до розв’язання та ведення загарбницької війни проти України, застосовано відповідні санкції і стосовно них здійснюються кримінальні провадження. Водночас процес такого реагування фактично оминає конституційний суд Росії та його суддів. Хоча їхня “заслуга” у злочинному посяганні на територіальну цілісність і незалежність України — особлива.

Нещодавно цей, із дозволу сказати, орган конституційної юрисдикції видав чергові рішення, якими визнав конституційними “договори” про прийняття до РФ Херсонської та Запорізької областей, “Луганської народної республіки” і “Донецької народної республіки”.

Такі рішення були цілком очікувані. По-перше, в Росії немає, власне, вищих державних органів, — усі ці госдума, совєт федерації, правітельство, міністерства, конституційний суд тощо є придатками диктатора Путіна й водночас складовими терористичної організації, яка іменує себе державою. По-друге, конституційний суд РФ уже виконував функцію юридичного “освячення” анексії території України, коли у 2014 р. визнав конституційним договір про “прийняття республіки Крим” до складу РФ.

Тоді він узагалі спрацював надоперативно, виконавши політичне замовлення за одну ніч (незмінний голова КС РФ Зорькін пізніше зізнався, що, “на прохання президента”, “судді фактично виготовили кінцевий документ упродовж двох годин, що є безпрецедентним випадком для вищої юридичної інстанції Росії”). Цього разу для “глибокого” юридичного аналізу та “всебічного” обґрунтування правомірності загарбання Росією чотирьох українських регіонів йому знадобилося аж два дні.

Слід зазначити, що рішення КС РФ у процесі анексії Росією території України має особливе значення. Якщо військова окупація певної української території означає фактичну втрату нашою державою контролю над нею, а так звані договори про приєднання українських регіонів до РФ виконують функцію політичного прикриття такої анексії, то рішення КС РФ штучно створюють видимість правової легітимності цього загарбницького процесу і спрямовані на наділення їх ознаками суб’єктів міжнародно-правових відносин.

Без позитивного рішення КС РФ юридичне оформлення загарбання Росією території України неможливе. Всі ці фейкові референдуми на окупованих росіянами територіях, усе це пишно обставлене підписання “договорів” між Путіним і зрадниками/колаборантами так би й залишилися виключно політико-пропагандистськими дійствами, якби КС РФ справді оцінив їх відповідно до приписів міжнародного права та норм своєї конституції.

Річ у тому, що конституційний суд РФ формально відіграє вирішальну роль у процесі приєднання до Росії іноземних територій. За законодавством цієї країни, договір про вступ до її складу нового суб’єкта може бути ратифікований тільки після прийняття КС рішення про відповідність такого договору конституції РФ. Це той випадок, коли орган конституційної юрисдикції з виключно правовими функціями може відіграти ключову роль не лише в розвитку конкретної держави, а й усього світу.

Якби КС РФ визнав неконституційними так звані міжнародні договори про приєднання чотирьох регіонів України до Росії (для чого є всі правові підстави), то це кардинально змінило б ситуацію з російсько-українською війною і можливим переростанням її у світовий збройний конфлікт. Зрештою, це врятувало б і саму Росію, яка вочевидь летить у прірву, тягнучи за собою інші країни. Всього десятеро осіб (саме стільки суддів КС РФ ухвалювали зазначені рішення, — судячи з усього, одноголосно) могли б змінити хід історії й увійти в історію, якби сумлінно виконали свої професійні обов’язки та дали адекватну правову оцінку зазначеним “договорам”. Щонайменше вони могли виявити професійну гідність і громадянську позицію й піти у відставку, заблокувавши тим самим ухвалення страшного за своїми наслідками та ганебного в усіх відношеннях рішення.

Але КС РФ слухняно виконав уготовану йому роль у злочинному посяганні на територіальну цілісність і незалежність України, головними учасниками якого є: російська армія—зрадники/колаборанти—Путін—КС РФ—госдума РФ—совєт федерації.

Своїми рішеннями КС РФ:

1) формально-юридично легітимізував загарбницьку війну, яку розпочала і веде Росія проти України;

2) надав правового значення нікчемним договорам між Путіним і самозванцями в особі зрадників/колаборантів, створивши видимість законності зазначеного процесу;

3) відкрив шлях до ратифікації цих “договорів”.

Рішення КС РФ є тією юридичною основою, на якій тримається вся ця вигадана і абсолютно фальшива конструкція “добровільного” приєднання регіонів України до Росії та утворення у складі останньої нових суб’єктів федерації. Однак ця основа сама по собі всуціль гнила — вона вибудувана з нікчемних юридичних аргументів, брехливих тверджень, придуманих і перекручених фактів.

Для обґрунтування своїх “конституційно-правових” рішень КС РФ цинічно використав відверто пропагандистські штампи, якими влада РФ десятиліттями зомбувала росіян і які поширювала на весь світ. І які, до речі, безкарно широко використовували провідники “російського міра” в Україні, цілеспрямовано готуючи суспільний ґрунт до “визвольного” вторгнення російських загарбників.

Конституційний суд РФ, що відповідно до свого статусу має вирішувати виключно питання права, вдався до відверто політичних оцінок і політичної мотивації, визнавши самодостатніми та безспірними аргументами для своїх “правових” рішень публічні висловлювання Путіна, його поплічників, зрадників/колаборантів, пропагандистів на кшталт Кисєльова, Соловйова, Скабєєвої, взяті зі стелі результати фейкових референдумів тощо.

Для конституційного судочинства така позиція і така аргументація рішення — навіть не дно, а безодня. Але для російського КС — це норма в його діяльності.

Зло має бути покаране

Реакція вітчизняної влади та міжнародної спільноти на зазначені рішення КС РФ має бути оперативною й максимально адекватною.

Відкриття кримінальних проваджень стосовно суддів КС РФ за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

У 2018 р. Генпрокуратура України вже повідомляла про підозру голові та суддям КС РФ у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 КК України (пособництво в умисних діях, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, представниками влади за попередньою змовою групою осіб, що призвело до тяжких наслідків).

Такою тоді була правова реакція на схвалення суддями КС РФ у 2014 р. анексії Росією Автономної Республіки Крим. Але її не було доведено до логічного завершення з використанням усіх наявних кримінально-процесуальних і міжнародно-правових можливостей.

Тому наразі до процесу кримінального переслідування чинних суддів КС РФ потрібно поставитися максимально серйозно та відповідально. Певна річ, у нинішній ситуації вони реально “не сядуть”, але із застосуванням істотних обмежень на міжнародному рівні у зв’язку з таким кримінальним переслідуванням їхнє життя може бути суттєво ускладнене.

Застосування державною владою України персональних санкцій до суддів КС РФ та членів їхніх сімей. Найімовірніше, більшість російських носіїв конституційної мантії мало відчують на собі такого рішення, однак його слід прийняти. По-перше, буде чітко зафіксовано позицію України стосовно одного з головних виконавців імперсько-загарбницької політики Росії. По-друге, не виключено, що таким чином усе ж таки когось із цих мантієносців вдасться “дістати”.

Застосування таких санкцій іншими державами та міжнародною спільнотою, щоб, зокрема, зробити цих осіб нев’їзними до цивілізованого світу. Такі санкції реально вдарять по суддях КС РФ, які муситимуть витрачати свої величезні зарплати і задовольняти ще більші амбіції лише в межах своєї “неосяжної родіни”. У них має “земля під ногами горіти” по всьому світу, а їхнє існування має проходити в межах утвореної ними ж резервації під назвою “Росія”.

Своєрідними санкціями до суддів КС РФ, які переважно є носіями наукових ступенів і звань, було б ігнорування міжнародною науковою спільнотою їхніх наукових опусів. Фактично, йдеться про невизнання їх як науковців узагалі, що означає — не посилатися на їхні праці, не залучати до наукових заходів та дискусій, ігнорувати наукові заходи з їхньою участю тощо. Це також було б ударом по їхньому самолюбству, адже вони вважають себе знаними конституціоналістами.

Виключення КС РФ із усіх міжнародних організацій, до складу яких він входить.

Судді КС РФ дуже полюбляють бувати на всіляких міжнародних з’їздах, конференціях та інших заходах, виступати з “правильними” промовами, ходити на прийоми та банкети, їздити на спеціально організовані для них екскурсії тощо. Треба позбавити їх такої насолоди й поставити КС РФ “поза законом”, — йому не повинно бути місця в цивілізованому співтоваристві.

На жаль, представники конституційних судів багатьох країн досі не були готові до такого кроку, вважаючи його надміру суворим. Понад те, дехто взагалі категорично виступає за продовження “конструктивної” співпраці з КС РФ.

Це, зокрема, виявилося на XVII Конгресі Конференції європейських конституційних судів, що відбувся в червні 2017 р. у м. Батумі (Грузія). На цьому заході КС РФ посідав вагоме й поважне місце, — його представник головував на одному із засідань та виступав із доповіддю про обстоювання КС РФ конституційних принципів.

Це примусило мене буквально “вирвати” слово для виступу від української делегації в порядку дискусії й поставити питання руба: чому у членів Конференції європейських конституційних судів, попри всю європейську толерантність, не виникає закономірне запитання, чи можливі в сучасній демократичній і правовій Європі, чи можуть бути членами поважних міжнародних юридичних організацій такі конституційні суди, як КС РФ, що “освятив” анексію Росією українського Криму, допустив і виправдав протиправне захоплення території України?

Тобто представник Конституційного суду України поставив перед компетентним міжнародним зібранням питання про можливість перебування в його складі КС РФ. Однак це питання повиснуло в повітрі, — мало того, що на нього не було належної реакції з боку європейських колег, то декотрі з них ще й виявили крайнє незадоволенням порушенням спокійної атмосфери роботи форуму.

На превеликий жаль, європейська конституційна спільнота тоді не розгледіла (чи не захотіла розгледіти) справжньої суті КС РФ і не захотіла зупинити цього юридичного монстра. Можливо, вона “дозріє” до цього після останніх його рішень, що є незаперечним свідченням, як створені для обмеження абсолютної влади інституції використовуються із зовсім протилежною метою — для встановлення та збереження диктатури, руйнування світового правопорядку, розв’язання воєн і посягання на суверенність інших держав.

Правда, у вересні 2017 р. конституційний суд “великої Росії” провчила маленька (за територією й кількістю населення) Литва. Конституційний суд Литви та особисто тодішній його голова Дейнюс Жалімас ініціювали внесення до санкційних списків (із встановленням заборони в’їзду до Литви) всіх суддів КС РФ, які своїм рішенням у 2014 р. сприяли анексії Росією українського Криму. Тому їх не допустили до участі в IV Конгресі Всесвітньої конференції конституційного правосуддя, який проходив у Вільнюсі. Суддям КС РФ навіть запрошення не надіслали, що надзвичайно обурило голову цього органу Зорькіна. На спеціально організованій з цього приводу зустрічі з Путіним він заявив про неподобство, пов’язане з недопущенням Росії до участі в такому високому форумі через те, що, як заявила литовська влада, судді КС РФ “становлять загрозу для безпеки Литовської Республіки”. Російський диктатор взагалі назвав таке рішення ідіотизмом, але вдіяти нічого не міг. Литовці домоглися свого, навіть усупереч великому тиску, який, паралельно з російською владою, на них чинив тодішній голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо.

Найближчими днями в Індонезії відбудеться черговий Конгрес Всесвітньої конференції конституційного правосуддя. На ньому цілком доречно (з урахуванням останніх рішень КС РФ, які свідчать про остаточний його відхід від права та очевидну дискредитацію ним конституційного судочинства як такого) було б розглянути питання про виключення КС РФ з цієї міжнародної організації.

Однак українська влада, передусім в особі Конституційного суду та МЗС, не спромоглася заздалегідь серйозно попрацювати на цьому напрямі. Все обмежилося повідомленням в.о. голови КС України С.Головатого про те, що українська делегація не братиме участі в роботі зазначеного форуму через участь у ньому делегацій КС РФ та КС Білорусі, а також його, вочевидь запізнілим, зверненням до цієї всесвітньої організації про припинення в ній членства КС РФ.

Але ще можна і потрібно поставити Росію з її конституційним судом на місце, а її місце, з урахуванням її злодіянь, — поруч із Північною Кореєю. І чим раніше це буде зроблено, тим краще буде для всього світу. 

Микола МЕЛЬНИК, суддя Конституційного суду України у відставці, доктор юридичних наук, професор