Кому потрібні роздуті штати в енергетиці?

Наприклад, на чеського газотранспортного оператора Net4Gas разом з адміністративно-управлінським персоналом працює всього 511 співробітників, компанія обслуговує 3800 км газопроводу.

В українській компанії “Укртрансгаз” середньооблікова чисельність працівників на початок 2014 склала більше 24 тисяч працівників, при цьому компанія обслуговує близько 38 000 км.

Якщо порівняти ці показники, вийде, що у чехів на кожного працівника, разом з офісними “білими комірцями”, припадає на обслуговування 7,5 км газогону, а у нас — лишень півтора кілометри.

Тож рівень національної ефективності та оптимізації кадрового потенціалу в газотранспортній системі в 5 разів менший за загальноєвропейський показник.

Знову ж таки, в Чехії немає окремого Міністерства енергетики, є департамент газу, що знаходиться у складі Міністерства промисловості та торгівлі.

Загальна чисельність працівників департаменту газу, — 6 осіб разом з керівником. При цьому, кількість співробітників вказаного Міністерства, котрі безпосередньо займаються питаннями енергетичної галузі, — 44 особи.

Власне, департамент газу опікується проблемами дотримання та імплементації європейського законодавства в Чехії, здійснює моніторинг газового ринку, займається вивченням та працює на упередження екологічних ризиків і загроз.

У 2014 році працівники чеського Міністерства розробили стрес-тест за трьома сценаріями та план дій для уряду й газових компаній у випадку повного зупинення, часткового призупинення та зменшення поставок російського газу до країни.

В нашому профільному Міністерстві проблемами газової галузі займаються 22 співробітника при загальній чисельності Міністерства 373 особи.

На жаль не знайшлось в Інтернеті у відкритому доступі жодних аналітичних розвідок українського Міністерства, стрес-тестів тощо.

Безпосереднє управлінське відношення до газової галузі має й Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Вона контролює діяльність суб’єктів природних монополій та відповідає за тарифоутворення на ринку.

А ще в Україні функціонує монополіст НАК “Нафтогаз”, чисельність його персоналу — близько 600 осіб і це без дочірніх підприємств. Хоча, відверто, кадрова цінність та державна доцільність цього утворення незрозуміла.

Така величезна кількість регуляторних інституцій призводить до хаосу в управлінні галуззю, їх функції дублюються, а зони відповідальності — не визначені.

Нарешті, хочеться зрозуміти коефіцієнт корисної дії роздутих штатів у національному енергетичному комплексі.

Чому сьогодні чиновники від енергетики не займаються проблемами повернення компенсації майна “Чорноморнафтогазу”, втраченими ресурсами відновлювальної енергетики в Криму та іншими енергетичними активами півострову?

Чому зволікають із просуванням програм з енергоефективності ЖКГ? Чому повільними темпами відбувається технічне оновлення газової інфраструктури?

Коли ж запрацює LNG-термінал в Одеській області й чому далі технічного завдання будівництво терміналу так і не просунулось. Для порівняння, — нині в Європі діє 13 LNG-терміналів, 5 терміналів будуються, а 16 у стадії проектування і початку будівництва…

Навіщо ми, — споживачі енергетичних послуг, — утримуємо “армію” чиновників-енергетиків, адже їх зарплати закладено в тарифи на газ та електроенергію. Можливо оптимізація чисельності чиновників енергетичного комплексу дозволить прискорити й процес реформування галузі.

Наталія СЛОБОДЯН, директор департаменту МЦПД, випускниця програми USAID “Енергоефективність: реструктуризація газотранспортної системи”