Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Кінець епохи Зеленського

[09:30 22 мая 2023 года ] [ Українська правда, 20 травня 2023 ]

Чотири роки тому, 20 травня 2019-го, обійняв посаду шостий президент України Володимир Зеленський.

Новий глава держави обіцяв співгромадянам “кінець епохи бідності” та “кінець епохи брехні”, а його політичні противники чекали, коли закінчиться епоха самого Зеленського.

Точніше, навіть не епоха: в уяві опонентів прихід Володимира Олександровича на Банкову виглядав короткочасним історичним непорозумінням. Вважалося, що президент-дилетант зазнає фіаско набагато швидше, ніж його попередники — професійні політики.

Скептики не сумнівалися, що популярність Зе лусне, наче та мильна бульбашка. Що це станеться протягом лічених місяців. Що профан Зеленський зможе втриматися на плаву лише в тепличних умовах, за дуже сприятливої зовнішньої кон'юнктури.

Однак у реальності все сталося з точністю до навпаки. 

На президентську каденцію Зеленського припали дві кризи, немислимі у 2019 році: спершу пандемія коронавірусу, потім повномасштабне російське вторгнення. А поточний рівень довіри до президента перевищує 80% — і це більше, ніж було на момент вступу на посаду.

Читайте також: Три роки по тому

Звісно, мають рацію спостерігачі, які стверджують, що на руку Зе грає консолідація країни у воєнний час. Але це не вся правда: оскільки аномальна соціологічна динаміка була продемонстрована Зеленським ще до великої війни.

Достатньо вивчити порівняльну інфографіку, датовану осінню 2021 року. Якщо народне розчарування в Порошенку та Януковичі здебільшого виявлялося незворотним, то шостий президент періодично відігравав втрачені раніше відсотки.

Наче тій ляльці-неваляйці, гаранту вдавалося відновлювати рівновагу після чергового падіння.

Можливо, даються взнаки навички Зеленського як професійного актора. Володимир Олександрович звик “відчувати зал” — і готовий оперативно коригувати власний образ, відштовхуючись від запитів аудиторії глядачів. Навіть якщо ця аудиторія обчислюється не сотнями людей, а мільйонами. 

Нинішній Зеленський має небагато спільного із Зеленським зразка 2021 року та ще менше спільного із Зеленським-2019. Але в будь-якому амплуа — чи то президент-миротворець, чи то президент-воїн — він виглядає доволі органічно.

Хай там що, у травні 2019-го ніхто не міг уявити, що засновник “95 кварталу” буде надзвичайно популярним по чотирьох роках президентства, причому на тлі повномасштабної війни. 

Непримиренні противники Зе опинилися в незавидному становищі. І промовистіше про це свідчать аргументи, якими вони змушені оперувати. Наприклад, цей фрагмент із гучної статті історика Олександра Зінченка:

“Курс долара у квітні 2019 року був 27 грн. Через 4 роки став — 37 гривень за долар.

Курс євро у квітні 2019 року був 30 гривень, став — 41 гривня за євро.

Бензин коштував 26-30 грн за літр, став — 46-48 грн”.

Ймовірно, сам того не усвідомлюючи, автор відтворив улюблену риторику проросійських сил після 2014 року: “За Януковича долар був по 8, а тепер по 27. Доскакалися на своєму Майдані?!”.

Друзі Кремля порівнювали ціни на бензин і продукти харчування до і після Майдану і вважали свою аргументацію надзвичайно переконливою — але не зустрічали розуміння в українському суспільстві. 

Більшість українців сприймали перемогу Майдану як закономірний та природний історичний процес: а раз так, Майдан не можна було звинувачувати в російській агресії та супутніх економічних проблемах. 

Навпаки, для Москви та її прихильників Майдан був неприродним відступом від нормального ходу історії, результатом тимчасового запаморочення. Передбачалося, що нагадування про долар по 8 сприятиме народному протверезінню. 

Про таке ж протверезіння вже п'ятий рік мріють прихильники Петра Порошенка.

Але Росія так і не дочекалася масового покаяння українців за Майдан, а шанувальники п'ятого президента не дочекаються масового покаяння співгромадян за обрання Зеленського.

Наступником Порошенка не став представник Антимайдану — і, вочевидь, на зміну Зеленському теж не прийде представник скривдженої партії реваншу.

Як і народне повстання осені 2013-го, прихід Зе до влади не був ані прикрою випадковістю, ані протиприродним відхиленням від нормального історичного процесу.

Чотирирічна епоха Зеленського вже вмістила в собі більше драматичного та героїчного, ніж десятирічне правління Кучми.

Володимиру Олександровичу вже забезпечено місце в підручниках історії. Інтрига у тому, коли і на якій ноті завершиться його епоха.

Чи відбудуться чергові президентські вибори навесні 2024 року — чи їх доведеться перенести?

Чи піде Зеленський на другий строк — і якщо так, то чи буде його переобрано?

Наскільки тривалим та успішним виявиться його повоєнне президентство?

Поки що відповіді на ці запитання немає і не може бути.

По-справжньому серйозним ударом по політичному майбутньому Зеленського стала би програна війна. Але, напевно, навіть найзатятіші хейтери Зе не бажають його поразки ціною поразки власної Батьківщини.

А перемога України у війні з Росією автоматично обернеться особистим тріумфом президента. І, звичайно, в цьому разі виникає ризик того, що Володимир Олександрович забронзовіє. Захопиться спочиванням на лаврах, повірить у власну безальтернативність, еволюціонує в класичного автократа та запропонує країні нехитру формулу “Є Зеленський — є Україна, немає Зеленського — немає України”.

Такі побоювання вже лунають серед опозиційної інтелігенції.

Хоч як не парадоксально, від такого сценарію гаранта може утримати навіть не опір суспільства, а власні амбіції. Прагнення піднятися над своїми попередниками — і досягти того, що ще не вдавалося нікому з них.

За всю історію незалежної України жоден вітчизняний президент не зумів піти красиво.

Леонід Кравчук був змушений покинути свою посаду достроково, програвши вибори опозиціонерові Кучмі.

Віктор Ющенко поставив антирекорд, спробувавши переобратися і набравши принизливих 5,45%.

Петро Порошенко зазнав розгромної поразки від вчорашнього актора-коміка.

Леонід Кучма протримався на Банковій два повні строки, але йти йому довелося під революційне скандування “Кучма, Янукович — нари будуть поруч”.

Про втечу самого Януковича не варто навіть згадувати.

Але Володимир Зеленський має шанси стати винятком. Сприятливий результат війни подарує гаранту унікальну опцію — покинути президентську посаду, залишившись народним улюбленцем.

Піти не під улюлюкання натовпу, а під оплески співвітчизників та закордонних глядачів. Піти не переможеним, а переможцем. 

Володимир Олександрович — натура артистична, і гарний відхід з Банкової може здатися йому не менш спокусливим варіантом, ніж президентство.

А чи випаде Зеленському така можливість, і чи скористається нею нинішній глава держави, ми дізнаємося вже в осяжному майбутньому.

Михайло ДУБИНЯНСЬКИЙ

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.