Кейс Смілянського та “Укрпошти”. Що коїться з державним майном під час війни?

Верховна Рада п’ять років тому прийняла закон, який скасував перелік майна, що не підлягає приватизації. Нового списку держпідприємств, які не можна продавати, держава не отримала. Низка нардепів звернулася до Конституційного Суду, аби довести, що відсутність такого переліку суперечить Основному закону (ст. 85 п. 36). Але їхню скаргу за п’ять років (!) так і не розглянули.

За цей час парламент міг би затвердити новий перелік, але цього теж не сталося. Більше того уряд ухвалив постанову про відчуження та передачу в оренду майна державних акціонерних товариств. Цей документ не містить чітких критеріїв, які б вберегли важливе для нацбезпеки майно.

Коли законодавча гілка влади не впоралися зі своїми прямими обов’язками, свою роль виконала саме третя гілка влади — судова. Велика палата Верховного Суду цього року прийняла рішення, що Державні акціонерні компанії, такі як “Нафтогаз”, “Надра України” та “Укрпошта” не можуть на власний розсуд продавати майно, що передано державою в їхній статутний фонд.

Але 18 вересня Велика палата засідатиме у справі “Надра України”. Це підприємство вимагає переглянути попереднє рішення інстанції. Підставою стали зміни до закону “Про управління об’єктами державної власності”, які парламент ухвалив навесні. Ці зміни з весни 2024 року прямо передбачають, що керівники акціонерних товариств, де держава має 100% акцій, можуть продавати майно товариств.

Що відбулося зі стратегічними підприємствами?

Парламент за поданням уряду затверджує перелік об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації. Це ті об’єкти, які важливі для нацбезпеки.

Народний депутат Олексій Мовчан (“Слуга народу”), який є членом комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку переконує: “Коли мова про перелік, то логіка, закладена у Конституцію тут застаріла і не відповідає вимогам часу. У скасованому переліку десь 40% підприємств були банкрутами. Ще там були перукарні і навіть державне підприємство “Хор Вірьовки”.

З такою огульною позицією не згодна докторка юридичних наук, професорка Олена Беляневич. Вона наголошує, що Конституції слід дотримуватися: “Коли парламент визнав перелік об’єктів, що не підлягають приватизації таким, що втратив чинність, фактично сталася відмова від реалізації положень Конституції. Тим самим парламент порушив одну із засад правового порядку: органи влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так утворилася прогалина, яка може бути заповнена тільки законом, який визначить перелік об’єктів права держвласності, що не підлягають приватизації. Відсутність переліку — пряма загроза нацбезпеці країни та державному суверенітету в умовах війни за незалежність. Навряд чи можна сподіватися на те, що судова влада у тому стані, в якому вона опинилась завдяки реформам 2019-2024 років, має спроможність стати на заваді руйнуванню відносин держвласності. Окремі судові рішення можуть точково захистити окремі об'єкти, але не можуть захистити правовий порядок в його всеосяжності”.

Народний депутат Мовчан пояснює, що Кабінет міністрів ще чотири роки тому вніс законопроєкт (4020) про перелік стратегічних підприємств, які не підлягають приватизації, але він пройшов тільки перше читання. Цього року прийняли зміни до закону про корпоративне управління. Уряд, за словами нардепа, має розробити підзаконні акти, які передбачають обґрунтування володіння державними активами і у наступному році, як переконує Мовчан, вже має бути перелік.

Але до переліку підприємств, які мають бути у списку, Верховна Рада має підходити ретельно. Свого часу стратегічне підприємство “Мотор Січ” до цього списку не внесли. Саме тому його вдалося приватизувати попри те, що це найбільший виробник двигунів для гелікоптерів. Перший етап приватизації відбувся через п’ять днів після інавгурації Леоніда Кучми. Саме цей завод міг “приземлити” російську авіацію.

Служба безпеки України пред`явила підозру у халатності через проведення тієї приватизації заводу три роки тому. А тепер держава судить колишнього очільника цього підприємства В'ячеслава Богуслаєва.

Богуслаєв фактично став власником підприємства і врешті намагався його спродати китайцям. Тепер він підозрюється у держзраді. А Вищий антикорупційний суд у справі за позовом Мін’юсту у своєму рішенні зазначив: дії Богуслаєва були спрямовані на постачання авіаційних двигунів до РФ, що призвело до накопичення нової та модернізації старої авіаційної техніки Росії. Адвокат Богуслаєва Ростислав Кравець у процесі, звісно, це заперечував.

У війну держава зрозуміла, що потрібно захищати стратегічні підприємства і вже мова йде про націоналізацію “Мотор Січ”. Те ж саме стосується приватного акціонерного товариства “АвтоКрАЗ”, яке виробляє вантажні автомобілі.

Ситуація з “Мотор Січ” та “АвтоКрАЗ” — не поодинокі випадки. Так, приватизація “Луганського патронного заводу” у 2001-2009 роках призвела до того, що держава втратила можливість вивезти більшість виробничих ліній цього найбільшого боєприпасного підприємства із зони бойових дій. Гігантські потужності, у підсумку, потрапили до російського агресора цілими та неушкодженими. Завод “Луганськтепловоз” приватизували у 2010 році і продали росіянам.

Україна не єдина держава, яка робить під час приватизації помилки. Так Британія після приватизації залізниці у 1994 році з бюджету витрачала на залізницю вшестеро більше, ніж їхні європейські сусіди. У 2015 році, за результатами опитувань, британці підтримували націоналізацію підприємства.

Чому “Укрпошта” програє…?

Оскільки не все можна було в Україні приватизувати, паралельно розвивався процес корпоратизації. Це перетворення державних компаній в акціонерні товариства, стовідсотковим власником акцій є держава.

Україна провівши корпоратизацію, сформувала статутний капітал цих компаній, передавши до нього державне майно у вигляді різних активів (гроші, нерухомість, торгові марки, винаходи, патенти і т.д.).

Натомість менеджери, які очолили ці компанії, мали ефективно розпорядитися цим майном і примножити дохід компаній, зробивши їх економічно стабільними та незалежними від дотацій.

На практиці ж схема “корпоратизації” часом працює зовсім по-іншому. Після перетворення на акціонерні товариства, держкомпанії розпродають частину майна, що було їм передано, на власний розсуд.

Зараз “Укрпошта”, якою управляє Ігор Смілянський, продала приміщення пошти на батьківщині президента — у центрі Кривого Рогу. І тепер підприємство, яке раніше заробляло кошти на оренді, саме орендує собі офіс у нового власника. Такі історії не поодинокі. Смілянський заявляв про бажання продати навіть Головпоштамт на Хрещатику, який має символічне значення для всієї країни.

Тобто може статися, що держава, яка має акції “Укрпошти”, в один момент опиниться власником папірців, які не підкріплені майном. І все, що залишиться, — це логотип “Укрпошта”. А діяльність цього підприємства надзвичайно важлива в часи війни, а у конкурентній боротьбі воно програє приватним операторам. Але під час війни у стратегічних питаннях, держава не може залежати від бізнесу.

Громадська ініціатива “Голка” звернулася до очільника “Укрпошти” Смілянського, аби з’ясувати, на яку суму “Укрпошта” продала майна з 2019 року? та отримати відповіді на інші питання. По суті, підприємство, яке має державне майно в управлінні, надає на інформаційний запит відповідь лише про тарифи на послуги.

Член комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Олексій Мовчан (“Слуга народу”) пояснює, чому “Укрпошта” не надає інформації на запит так: “До того, як “Укрпошта” стала акціонерним товариством, держава володіла його майном. А зараз держава володіє акціями. Відповідно акціонерним товариством уже наймається менеджер, щоб управляти цим майном. Якщо хочете дізнатися, чи ефективно управляє менеджер, то треба питати зокрема і про ці дані прем’єра Дениса Шмигаля або Мінінфраструктури. Вони мають стежити за цим, бо вони виконують функцію власника акцій. А так весь світ іде до того, щоб передати все у приватні руки. Тільки не так, як ми зробили у 90-х, — віддали олігархам, а підприємцям на конкурентних засадах.

Народний депутат Сергій Власенко (“Батьківщина”), який разом з іншими 50 народними депутатами підписав подання до Конституційного суду, наголошує: “Укрпошта” чи “Ощадбанк” важливі для держави не лише через свої функції “Якщо говорити про “Укрпошту”, то листоноша в селі — це не просто функція. Це для всієї громади важлива особа, яка носить пенсію готівкою тим, хто не може доїхати до банкомата, і забезпечує комунікацію у громаді. Це про періодику, яку читають люди, і не забувайте, що цифровізація вона є не всюди. Люди все ще отримують листи. Те саме з “Ощадбанком”. Це не просто розгалужена мережа відділень, як в інших банках. Це теж структура, яка виконує соціально важливі функції”, — пояснює депутат.

У результаті державі доводиться судитися зі створеними ж нею акціонерними компаніями — “Надрами України” та “Укрпоштою” — й повертати майно, яке ті не повинні були продавати. Такі справи вже дійшли до Великої Палати Верховного Суду.

У випадку “Укрпошти” предметом спору є право власності на нежитлові приміщення, яке підприємство зареєструвало на себе як приватну власність, хоча це власність — державна. Ймовірно, це робиться з метою продажу такої нерухомості в майбутньому.

Прокуратура наголошує, що майно “Укрпошті” не належить, вона ним лише управляє, а власником є держава в особі Мінінфраструктури. А тому права перереєстровувати ці приміщення у “головної пошти країни” не було.

Державні підприємства дійсно можуть продавати те майно, яке їм не потрібне для виконання своїх функцій, але для цього мають бути чіткі критерії. Отримані від таких продажів гроші мають йти на виконання державних програм, які затверджує уряд, але точно не на великі зарплати менеджменту. Це може бути підсилення сектору освіти, медицини тощо. Саме так, забезпечуючи конституційні права громадян, держава виконує соціальну функцію володіння державним майном.

Народний депутат Власенко пояснює, чому Конституційний суд так і не розглянув подання народних депутатів, яке вони подали 2019 року: “Суд належним чином не працює. Вони звітують про те, що рішення приймаються, але мова тут йде про малі склади — сенати. Там бракує суддів для прийняття рішень повним складом. Тим часом шириться теза про те, що держава не може бути ефективним менеджером, мовляв, все треба віддати у приватні руки. Але тут треба чесно сказати, що 80% того, що було приватизоване не працює ефективно. Землю стратегічних підприємств часто віддавали під забудову під житлові комплекси. Так легше заробляти, ніж створювати робочі місця і зміцнювати економіку країни. Великі країни повертаються до держуправління. Немає жодної країни, де частка держави в економіці дорівнює нулю. А такі галузі, як залізниця чи нафтогазовидобування не повинні бути приватними взагалі ніколи. Тільки от деякі “нові обличчя” у нашій владі цього не розуміють”.

Так один із недавно звільнених заступників голови Офісу президента Ростислав Шурма відповідав за одну з “реформ” у результаті якої створили державне підприємство “Ліси України”. Урядова постанова передбачає, що підприємство може стати акціонерним. Тобто з майном цього підприємства може бути те саме, що і з майном “Укрпошти”.

Після лісів, Шурма взявся і за реформу водної галузі. Тільки тепер вирішили йти не через державне підприємство, а відразу напряму створити акціонерну компанію.

Ростислава Шурми на Банковій уже немає, але урядові постанови про створення державних підприємств, які мають всі шанси стати акціонерними, досі діють. Якщо вони стануть акціонерними, то про воду чи ліси в Україні громадяни у відповідь на свої запити будуть знати рівно стільки ж, скільки ж і про майно “Укрпошти”.

Що має негайно робити влада?

18 вересня 2024 року відбудеться засідання Великої Палати Верховного Суду за заявою “НАК “Надра України” про перегляд постанови за нововиявленими обставинами. Якщо рішення буде на користь “Надра України”, то на нього зможуть посилатися і інші акціонерні товариства, де частка державного майна 100%, виправдовуючи продаж такого майна без будь-яких запобіжників.

Саме тому для того, щоб виправити ситуацію, Верховна Рада має затвердити перелік об’єктів майна, що не підлягають приватизації. Чекати на те, що Конституційний суд, який п’ять років розглядає скаргу нардепів, найближчим часом прийме рішення — не доводиться.

Що стосується уряду, то він невідкладно має подати на затвердження Верховній Раді перелік об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації. До нього мають увійти як об’єкти, що важливі для нацбезпеки, так і об’єкти соціального призначення.

На законодавчому рівні потрібно визначити чіткі критерії розмежування відчуження державного майна шляхом приватизації та звичайного (неприватизаційного) відчуження.

Звичайне (неприватизаційне) відчуження державного майна не має ознак соціальної важливості, воно є однією з форм розпорядження ним виходячи з суто господарських чи економічних інтересів суб’єктів господарювання та управління державним майном, яким і надходять грошові кошти (тобто майно, яке не є частиною виробництва та не забезпечує виконання статутних завдань тощо).

Необхідно також змінити положення закон “Про управління об’єктами державної власності” (ст 11.), виключивши положення про те, що майно, що передано в статутний фонд державної акціонерної компанії є його власністю. Тобто, потрібно повернутися до попередньої редакції статті, що існувала до квітня цього року.

А у законі “Про приватизацію державного майна” (ст.4) прибрати норму про те, що майно державних компаній, яке не підлягає приватизації, може приватизовуватися, якщо воно перебувало в оренді. За такою схемою, як повідомляли ЗМІ, “Архітектурна майстерня Інка” намагалася забрати одне з приміщень Музею війни. У суді наразі слухається справа щодо розірвання договору оренди з цією компанією.

Також потрібно узгодити із законодавством норми урядової постанови про відчуження та передачу в оренду майна державних акціонерних товариств і визначити критерії можливості відчуження.

Без таких змін шансів на те, що держмайно не буде розпродуватись на всі сторони “ефективними менеджерами” майже немає.

Ірина ФЕДОРІВ, Юрій МЕЛЬНИК