Керівник психологічної служби МВС: Не казав би про поляризацію “військовий-цивільний”, є певне протиставлення в соцмережах

Нацгвардійці, прикордонники, поліцейські — значна складова Сил оборони України. Наразі на передовій перебуває практично чверть від усього штату МВС Україні. Рятувальники ДСНС працюють на місцях “прильотів” — гасять пожежі, розбирають завали, рятують цивільних, деблокують тіла. Психологічна стабільність військових МВС на фронті і в тилу — компонента безпеки всіх українців.

На досвід яких країн спираються військові психологи, чи є єдиний підхід до підготовки бійців до фронту та реабілітації до цивільного життя, як мотивувати військових дбати про власне ментальне здоров'я та чи існує насправді поляризація “військовий — цивільний”, — відповіді психологів МВС, які щоденно працюють з військовослужбовцями.

Керівник управління психологічного забезпечення МВС України Андрій Костюк

Стигма щодо психологів та як вкрутити лампочку

Ментальне відновлення українських військових не менш важливе, ніж фізичне. Голова МВС Ігор Клименко нещодавно чітко артикулював наявність проблеми, вказавши, що 60% злочинів домашнього насильства скоєні військовими. Акцент — посилити увагу до психологічних потреб військових. На Вашу думку, скільки вже зроблено державою в цілому та МВС зокрема для ментального здоров'я військових, що нагально необхідно?

В системі МВС є психологічні служби — в поліції, ДСНС, Національній гвардії, у прикордонників. Ці служби працюють за внутрішніми алгоритмами, одним із важливих векторів роботи психологів є психологічний відбір, — тобто, на службу приймаються ті, хто його проходить. Психологи вивчають індивідуально типологічні особливості кандидатів на службу, їх схильність до агресії, а також перевіряють на стресостійкість та вивчають складові формування емоційно-вольової сфери.

Якщо говорити конкретно про домашнє насильство, то наразі апробацію проходить напрацьований нами алгоритм раннього виявлення домашнього насильства.

Використання даного алгоритму дозволить виявити схильність до насильства у співробітників системи МВС, а також зробить психопрофілактичну роботу більш прицільною та якісною — це я про тренінги, індивідуальне консультування, психотерапевтичні групи з постраждалими від домашнього насильства.

Психологи постійно проводять скринінги особового складу на депресію, невротичні стани тощо. Якщо виявляють психологічні проблеми — пропонують співробітнику пропрацювати цей стан. Зазвичай, коли працівник тільки приходить до психолога, в нього підхід “в мене все нормально”. Але робота психолога полягає в тому, щоб в процесі спілкування співробітник відкрився і був готовий працювати над собою.

Не тільки в системі МВС, а в цілому в суспільстві є певна стигматизація — відсутня культура звернення до психологів. Від психологів вимагають результатів, але ж силоміць милим не станеш. От скільки треба психологів, щоб вкрутити лампочку? Один — за умови, якщо лампочка готова вкручуватися. Тобто, якщо людина готова до змін — вистачить і одного психолога, а коли “не бачить — не чує — не може”, то навіть сто суперфахівців-психологів нічого не зможуть зробити.

Інколи люди жартують з того, що на групах підтримки при адиктивній поведінці (залежності) людина встає і каже “Вітаю! Я — Андрій, я алкоголік”. Але в цьому є значний психологічний сенс, бо визнання того, що в тебе є проблема — це 80% успіху лікування.

Знаєте, до цієї посади я працював у психологічній службі поліції. Ми постійно зверталися до поліцейських “приходьте в групи, на консультації” — на жаль, черга за дверима не стояла. А потім ми з колегами підійшли до цього трохи інакше, підготували відповідні нормативні документи, — і всі учасники бойових дій, які повертались додому, обов’язково проходили психотерапевтичні групи у змішаному тренінговому форматі. Ми проводили скринінг зворотного зв’язку кожної групи на початку і в кінці заходу. У висновку — дуже позитивний показник і хороші відгуки, але найбільше мені сподобалася реакція деяких поліцейських “о, так це ж прикольно, чого ж ми раніше не ходили?!”.

Тому, впевнений, що треба розповідати людям про психологію, про те, що вона насправді працює, що визнати потребу в допомозі — це точно не про слабкість. А ще краще визнати потребу в саморозвитку, розумінні та бажанні ставати кращим і працювати над своїми внутрішніми станами. Вважаю, що ми як країна вже рухаємося в цьому напрямку. До розуміння того, що психологи не можуть допомогти людині без її бажання. Покоління 20 років-плюс вже радо сприймає психологів, набагато легше йде на контакт.

Ізраїльська супервізія, американський досвід

Досвід країн, громадяни яких приймали участь у військових діях, демонструє, наскільки важко військовим долати психологічні наслідки війни, — навіть при наявності хороших програм, фахових спеціалістів високого рівню, гідного фінансування психологічної реабілітації військових на державному рівні. Що взято з міжнародної практики країн (Ізраїль, США, наприклад), які робочі методики задіяні?

У нас вийшла змістовна та плідна співпраця з ізраїльськими колегами: робили спільні зустрічі і навчання психологів кожного підрозділу МВС за ізраїльським протоколом.

Також зробили те, що раніше ніхто не робив — впровадили супервізійну підтримку. Раз на місяць проводимо зустрічі, на яких ізраїльські колеги підтримують наших психологів і спільно корегують програми. Також нам допомагають колеги із Європейських країн.

Використовуємо і американський досвід. Знайомилися з їхньою ветеранською політикою, вивчали, як вони займаються процесом реабілітації. Досить плідна співпраця склалася з університетом Каліфорнії — їхні професори-психіатри, психологи дають нам більш глибокі знання з когнітивно-поведінкової терапії, роботи з ПТСР тощо. Якщо потрібно діагностування та медикаментозне втручання — підключаються клінічні психологи з нашої системи, які знаходяться у підпорядкуванні департаменту охорони здоров'я. Тобто, в разі потреби працюємо разом з клінічними психологами та психіатрами.

Психологи мають тісно співпрацювати з психіатрами. Бо ліки — ліками, а терапія потрібна для досягнення тривалого результату. Це круто, коли є симбіоз між психіатром і психологом.

З досвіду США та інших зарубіжних країн, можливо, є сенс впровадити на державному рівні так звані терапевтичні спільноти за принципом “рівний — рівному”. Це коли хлопці або дівчата самі об’єднуються у спільноти, збираються без участі психолога, встановлюють свої правила комунікації та допомагають один одному. Це добре вливає на їхнє відновлення.

Ще в Америці для ветеранів, які через низку певних причин лишились на вулицях, без домівок, існують програми, спрямовані на забезпечення їхніх базових потреб та подальшу інтеграцію в суспільство. Під час робочого візиту ми з українською делегацією були в такому “поселенні ветеранів”, де військові проходять терапію, реабілітацію, їм допомагають із роботою, намагаються інтегрувати в суспільне життя.

Підходи і спеціалісти є, потрібна мотивація військових

Психологічна реабілітація бійців підрозділів структури МВС — це окрема робота служби МВС чи у взаємодії з Міноборони? Чи є якась єдина програма з уніфікованими підходами і практиками?

В кожного своя система, але це не говорить про те, що ми не спілкуємося і не напрацьовуємо спільні рішення. Під керівництвом Координаційного центру з психічного здоров'я Кабінету міністрів України постійно зустрічаємося і вибудовуємо стратегії вирішення складних питань в сфері ментального здоров’я з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством соціальної політики. Також досить добре співпрацюємо з Міністерством оборони: разом розробляємо нормативно-правові акти, які впроваджуються на державному рівні в психологічному аспекті, в спільних робочих групах напрацьовуємо протоколи і алгоритми роботи. Є співпраця і з іншими міністерствами.

Щодо підходів в роботі психологів, то в цілому вони єдині, але в кожного є своя специфіка. Коли я рік тому прийшов на цю посаду, то в мене була ідея все об’єднати та уніфікувати. Визнаю, об’єднати самих психологів було нелегко, але з цим ми впорались, і це нас дуже тішить, що тепер психологи системи МВС — це єдина потужна команда.

А уніфікація підходів до роботи, чесно скажу, не завжди доцільна. Уніфікований підхід ми використовуємо вибірково, в більшості випадків використовуємо його саме в роботі з пораненими співробітниками МВС.

Можемо говорити про те, що у нас вже є ядро психологів, орієнтованих на роботу з військовими? Травмофокусовані спеціалісти, наприклад?

Так, можу сказати, що такі психологи є. І готуємо ще спеціалістів по вузьких напрямках. На жаль, внаслідок війни маємо дуже багато випадків психологічного травмування. Бачити смерть побратимів, відчувати цю всю напругу — це великий травматичний досвід. У нас було мало психологів, які з цим працювали. Тому почали зміцнювати цей напрямок: відібрали психологів і зайнялися їх навчанням.

Робота з травмою — це досить складний напрямок, який свого часу, навіть до війни, мало хто з психологів обирав як свою основну спеціалізацію. Відверто скажу, дуже хвилююсь за наших психологів, бо прослідковується певне вигорання спеціалістів. Роботу, яка була у них раніше, і те, що вони роблять під час війни — порівнювати неможливо. Тому максимально працюємо з партнерами, щоб налагодити супервізійну підтримку, проводити психологічні ретрити для самих психологів.

Як мотивувати військових дбати про своє ментальне здоров'я, а отже, про психологічне здоров'я своєї сім'ї та оточуючих? Чи є обов'язковою перевірка психологічного стану бійців, які повертаються додому?

Складно примусити людей працювати над собою — має бути усвідомлення і власне бажання. В цілому вже є впевнені поступові рухи. Сім'я, зокрема, може стати такою мотивацією, тож будемо запускати інформаційні кампанії, щоб достукатися до кожного.

В роботи над психологічним станом працюємо по двох пріоритетних напрямках. Задля повноцінного повернення в цивільне життя для наших захисниць та захисників, які повернулися з фронту, впроваджуємо обов'язкові психотерапевтичні групи, бо необхідно пропрацювати внутрішні травми, навчитися контролювати свої емоції, коректно поводити себе в соціумі. Другий напрямок — це соціально-психологічний тренінг, який вкрай важливий саме для соціальної адаптації.

Тобто всі військові МВС, які були на лінії фронту, знаходяться у вашому полі зору?

Саме так. Це пріоритетний напрямок, на якому постійно наголошує голова МВС. Всі хлопці і дівчата, які проходять службу на передовій, отримали поранення, були звільнені з полону, — всі вони є в нашій базі, де фіксується проведена з ними психологічна робота, всіх їх ми підтримуємо і допомагаємо. По кожному з них визначені потреби соціального характеру і психологічний супровід. Коли вони проходять лікування, то з ними працюють клінічні психологи.

Зі звільненими з полону працюєте за окремими методиками?

Так, з ними проводиться окрема робота, вони обов'язково проходять реінтеграційні заходи та постізоляційний супровід.

Це важкий процес?

По-різному буває. Все залежить від людини. В цілому скажу, що вони молодці. Люди з системи МВС більш стійкі до випробувань.

Без цивільних не було б за що воювати

Після досвіду фронту зазвичай атрофується страх у цивільному житті, змінюється ставлення до цивільних. Як не допустити або принаймні зменшити поляризацію “військовий-цивільний”?

Я б взагалі не казав про полярізацію. Не бачу якогось негативу до цивільних з боку військових, часто чую “не було б цивільних — не було б за що воювати”.

Певне протиставлення бачу в інформаційному просторі, в соцмережах, але в особистому спілкуванні з військовими такого не чую. Звісно, все залежить від людини. Боєць, який на передовій, втомлений від постійного стресу, особливо якщо перебуває в “гарячих точках” тривалий час, може зненавидіти всіх і вся, не тільки цивільних.

Так само суспільство треба готувати до адекватного ставлення до військових. Ми вже бачимо, що є непоодинокі випадки, коли люди ведуть себе грубо щодо військових. У всьому має бути гармонія і здоровий глузд.

На третьому році війни втомлені всі — і військові, і цивільні, тому важливо кожному дбати про своє ментальне здоров'я, бо маємо бути сильніше, мудріше і поважати один одного, — а це тяжка праця над собою.

Як слід спілкуватися з військовим цивільній людині?

Суспільству в цілому треба вчитися спілкуванню з військовими, коректним реакціям на різні ситуації. Навіть наших психологів ми “прогнали” через курс “безбар'єрність”, бо вони не знали тонкощів спілкування з пораненими.

З пораненими військовими, наприклад, з інвалідністю, слід спілкуватися на рівних. Головний посил: не намагайтеся зробити їм краще: не потрібне співчуття, має бути емпатія, повага, гордість і правильна комунікація.

Якщо ж є явна агресія, то в таких випадках можуть бути застосовані різні комунікативні психологічні техніки, головне — не входити в емоційний резонанс, зберігати спокій і рівновагу, бути раціональним, бо агресія завжди викликає ще більшу агресію.

Суїциди — не показник

Як перевіряється ефективність роботи військового з психологом, чи можна оцінити результат за статистикою суїцидів?

Наразі ми розробляємо критерії ефективності, оцінки якості нашої роботи, бо важко відслідковувати, що саме брати за основу. Ключове: відходимо від практики рахування кількісних показників, бо важливо не те, скільки разів військовослужбовець зустрічався з психологом, а як саме змінився внутрішній стан військового після роботи з психологом.

Так, на жаль, колись ефективність роботи оцінювали по кількості суїцидів. Не згодний з цим. Я приймав участь у службових розслідуваннях по суїцидах. І більшість з них були імпульсивними, внаслідок проблем у сімейних стосунках, любовних справ, залежності. Такі випадки є вже і під час повномасштабної війни.

Чинники скоєння суїцидів можуть бути різними, але ми маємо культивувати позитивне ставлення щодо звернення до психолога, розуміння того, що коли тобі погано, треба звернутись до фахівця. В більшості випадків це вберігає від незворотних вчинків.

Чи є розуміння, на якій стадії ментальних наслідків війни зараз знаходиться Україна? Це тільки початок і далі буде складніше?

Намагаюся не думати про це, — мені не подобається наратив “повернуться бійці з фронту і все буде погано”. Тенденцію складно простежити, але бачимо і розуміємо складнощі, які вже є на даний час. Допускаю, що ситуація погіршиться, але хочу вірити в те, що всі ми навчимося працювати над собою.

Можливо, є сенс провести дослідження, щоб розуміти, що нас може очікувати.

Особисто я вірю в посттравматичне зростання, адже бачу, як змінюється сприйняття громадянами більшості процесів, як покращується ставлення один до одного. У важкі часи в складних умовах ми набуваємо ментального імунітету. 

Оксана ГЕРОНТЬЄВА