Казус Арахамії

Він нагадав, що Росія хотіла припинити війну в обмін на нейтральний статус України, який зобов'язав би Київ ніколи не вступати в НАТО. Водночас “коли ми (переговорна група. — LB.ua) повернулися зі Стамбула, приїхав Борис Джонсон до Києва і сказав, що ми взагалі нічого не підписуватимемо з ними — і давайте будемо просто воювати”. Зараз же Україна не повинна йти на перемовини з Росією, зазначив Арахамія, адже має вкрай погані позиції для них. 

Чому керівник президентської фракції вирішив розповісти саме ці деталі, які, до речі, не є повною картиною? 

Зволікала й українська делегація, стверджують співрозмовники LB.ua, причетні до переговорного процесу.

“Ми мали виграти час, поки наші партнери на Заході отямляться й почнуть ухвалювати рішення, в підсумку яких нам вдалося вистояти, — розповів один з них. — Тому ми намагалися втягнути росіян у якісь обговорення деталей, які вони постійно мусили погоджувати з Москвою”.

“Коли все починалося, треба було вигравати буквально дні, щоб доїхала та чи інша зброя, включилася та чи інша країна”, — зазначив ще один співрозмовник LB.ua.

На той момент ворог окупував Чернігівську область, увійшов у Сумську, тривали важкі бої в Київській, включно зі спробами пробратися в столицю. 27 лютого 2022 року на українську делегацію чекали в білоруському Гомелі, однак з міркувань безпеки вона відмовилася від зустрічі. 3 й 7 березня відбулися кілька раундів переговорів, де від України вимагали капітуляції.

Росіяни привезли план з 12 пунктів, що мав би перетворити Україну на колонію РФ. Наша делегація перемкнула процес на розмови про двосторонній договір і тому запропонувала поділити переговори на три блоки: військовий, гуманітарний і політичний. Зрештою спробували домовитися про гуманітарні коридори з окупованих чи оточених міст.

Тим часом воєнна ситуація ніяк не відповідала плану, написаному в російському генштабі: бліцкриг не вдався, вороги застрягли в Київській області, на Донбасі фронт устояв. І приблизно тоді лідери західних країн (більшість яких прогнозувала Україні швидку поразку) зрозуміли, що план Путіна руйнується, тож перейшли від заяв про засудження агресії до активної допомоги Києву зброєю. 

На перший раунд переговорів до Туреччини прибули глави МЗС Дмитро Кулеба і Сергій Лавров. Він  нічим не завершився. 14—15 березня відбувся наступний — розмовляли про гуманітарні питання й припинення вогню, на що Путін, звісно, не погоджувався. Тоді у гру вступив Володимир Зеленський: 20 березня він сказав, що потрібно підійти до перемовин двох президентів. Росіяни взялися планувати погоджувальну зустріч, на якій хотіли оформити капітуляцію України. 

А російські війська саме залишили Київщину і почали відступати з Чернігівщини.

29 березня дві делегації знову прилетіли в Туреччину, у Стамбул. Росіяни — аби вибити угоду про капітуляцію. Українці — виграти ще трохи часу.

Україна не пропонувала росіянам конкретики, виголосила певну концепцію — рамки, на базі яких можна розмовляти. І хоча жодних документів ніхто не показував, відбулися брифінги наших представників, які сказали, про що бесідували з росіянами. Точніше з Володимиром Путіним, якому постійно телефонував член делегації РФ Гризлов. Окремо комунікував з ним Роман Абрамович. 

Армія РФ повинна відійти до ліній 23 лютого, вимагали ми. І просили членів НАТО, Китай і Росію надати нам гарантії безпеки, що не поширювалися б на тимчасово окуповані території. 

Тоді представники делегації зазначали, що Україна може погодитися на нейтральний статус, відмовившись від вступу до НАТО. Також говорили про скорочення Збройних сил України й проведення військових навчань виключно за згодою Росії та, що цікаво, Китаю. Натомість держави Євросоюзу гарантували б Україні пришвидшений вступ до співдружності. Питання Криму Україна мала б узгодити з Росією впродовж 15 років, відмовившись від вирішення воєнним шляхом. Усі ці домовленості планували винести на всеукраїнський референдум.

“Усе це було суто виграшем часу, щоб можна було нормально захищатись, — стверджують співрозмовники LB.ua. — Хоч деякі учасники тих переговорів піймали відчуття власної важливості і думали, ніби всерйоз можливі якісь домовленості”.

Володимир Мединський тоді вважав, що вхопив бога за бороду, і розмахував якимись папірцями на камеру, сигналізуючи Москві, що, мовляв, усе — здобули. 

2 квітня Україна деокупувала Київщину. І світова спільнота побачила російські злочини в Бучі. Це радикально змінило її ставлення. Лідери країн-партнерів перестали говорити про варіант примирення — питання оборони нашої держави всім демократичним світом було вирішене.

3 квітня українські війська звільнили Чернігівщину. Путіну, який зрозумів, що бліцкриг провалився, нічого не залишалося, як сказати, що російська армія відійшла з Київської та Чернігівської областей на прохання Києва, у рамках домовленостей. 

Однак правда полягає в тому, що утримувати фронт завдовжки 3700 км і вести на ньому активні наступальні дії тією кількістю військ, які Росія підготувала до вторгнення, було просто нереально. Як і захопити столицю України тими силами, що зайшли з півночі. І це добре розуміли російські генерали. Вони усвідомлювали, у якому вразливому становищі опинилися багатокілометрові колони їхніх військ. 

7 квітня глава МЗС РФ Лавров заявить, що Україна нібито підготувала новий проєкт угоди з Росією. 

І тільки 9 квітня в українську столицю з неанонсованим візитом приїде тодішній глава британського уряду Борис Джонсон — людина, яка від самого початку підтримувала Україну і, певно, найбільше на Заході вірила, що наша держава встоїть. 

Давид Арахамія нині каже, що поява Джонсона в Києві стала однією з тих причин, яка змінила усе з точки зору перемовин з росіянами, що, мовляв, британський лідер був проти миру на тотальних умовах Росії. 

Іншою причиною, до речі, як каже Арахамія, стала неможливість (і технічна, і політична. — Ред.) провести через парламент зміни до Конституції, які мали б скасувати пункт прикінцевих положень документа про євроатлантичний курс нашої держави. 

Та менше з тим: Джонсон ніколи не приховував, що виступав проти поступок російському диктатору і вважав, що єдине бажання Путіна — захопити Україну, знищити її й готуватися до окупації частини Європи. Сподіваємося, ніхто не забув, як перед вторгненням Путін вимагав від Заходу відвести сили НАТО на кордони 1997 року — тобто скасувати членство в Альянсі держав Центральної та Східної Європи.

Одначе мало хто пам’ятає, що саме той приїзд Джонсона дав сигнал іншим лідерам західного світу: потрібно активніше включатися в допомогу Україні. До слова, джерела LB.ua в розвідці стверджують: у Лондоні, на відміну від Вашингтона, Берліна чи Парижа, в принципі не вірили у те, що бліцкриг може вдатися. 

Саме прем'єр Великобританії першим заявив про захист Одеси, про протидію росіянам на Сході і про те, що Лондон готовий надавати серйозне озброєння нашій державі. Про це, чомусь, забув згадати Давид Арахамія. Однак при цьому йому якось вдалося підставити Україну перед Великобританією — одним з наших ключових союзників.

Втім, повернімося до Путіна. Між 7 та 8 квітнем відбулася важлива подія — звільнення українськими військами Сумщини. 11 квітня там остаточно відновили державний кордон. Того ж дня Путін скаже: “Мені стало відомо, що українська сторона щось змінила в позиції щодо переговорів”. 

12 квітня українські правоохоронні органи затримали ставленика Кремля — Віктора Медведчука, а 14 квітня Сили Оборони України потопили крейсер “Москва”. 

20 квітня у Кремлі заявили, що передали Україні нові документи в рамках переговорних позицій. І з того часу періодично нагадують про те, що відкриті до розмови. 

30 вересня 2022 року Володимир Зеленський заявив, що Україна готова до переговорів, проте не з Володимиром Путіним. А 4 жовтня президент ввів у дію рішення РНБО про неможливість переговорів з чинною владою РФ.

***

В інтерв’ю Наталії Мосейчук Давид Арахамія зазначив також, що в України зараз вкрай погані позиції для перемовин з Росією. Водночас не зрозуміло, з чого він узагалі взяв, що Путін в принципі збирається вести переговори з Києвом? Російський керманич від самого початку прагнув лише одного: змусити президента США сісти з ним за стіл перемовин і розділити Європу на зони впливу. Він і зараз цього хоче. 

Арахамія також зазначив: “Якщо буде органічне закінчення, як у Кореї, де нічого не підписували — тоді можливо. А якщо хтось буде щось підписувати, і це потім потрібно буде ратифікувати в парламенті — парламент просто один одного вб'є. Дуже будуть полярні погляди”.

“Про “корейський варіант” він активно розповідав на початку літа цього року. І от знову, — зазначив у розмові з LB.ua його впливовий колега по фракції. — Давид, схоже, про інші історичні аналогії просто не знає”.  

Щира порада: варто нарешті перестати нарешті говорити про “Корейський сценарій” — для України. (А періодично розмови про “38 паралель” ведуться і в політикумі, і в середовищі іноземних дипломатів). Він є просто нерелевантним, адже в Корейській війні безпосередньо воювали американські війська, китайські та “представники” СРСР. І саме США, Китай та СРСР вирішували долю обох Корей. І після 1953 року, коли дві Кореї підписали угоду про перемир’я, яка передбачала демілітаризовану зону, припинення вогню і обмін військовополоненими, північнокорейські диктатори почали створювати за допомогою росіян та китайців ядерне та біологічне озброєння. І в підсумку КНДР в односторонньому порядку вийшла з угоди про перемир’я. Бо диктатори так завжди роблять. 

Наостанок. Чому один із очільників владної команди саме зараз заговорив про перемовини з Росією? Конспірологічна версія очевидна: “тестують суспільну реакцію”. 

“Часто, коли Давид (Арахамія, — LB.ua) щось говорить, це справжня катастрофа, — стверджує його колега по фракції. — Він робить якісь заяви, це спричиняє скандал, а Давид потім ходить і виправдовується, що його не так зрозуміли, або що він сказав, не подумавши”. 

Однак, нардеп Арахамія не лише говорить. Відома історія, коли британські юристи Романа Абрамовича використовували лист за підписом Арахаміі, аби аргументувати необхідність зняти санкції зі свого клієнта. Мовляв, Абрамович так допомагає мирному врегулюванню, що санкційний тиск потрібно терміново послабити. 

А дискусії про те, варто чи ні Україні йти на переговори, якщо так, то коли і на яких умовах, відчутно активізувалися восени цього року. Про це регулярно пишуть світові медіа, навперебій пропонуючи свої версії того, як це має статися і того, що думають у столицях наших союзників. Публічно і непублічно представники влади стверджують: до переговорів нас ніхто зараз не схиляє. Те ж офіційно кажуть і наші партнери. Зрештою, повторимося, немає жодних ознак, що Путін готовий до переговорів з Україною. 

LB.ua звернувся до пана Арахамії за додатковими коментарями та уточненнями. На момент виходу матеріалу відповідей ми не отримали.