Капіталізм по-українському і пенсійна реформа

Але за законами капіталізму, норма прибутку з часом падає. Все, що можна було отримати у часи початкової експропріації українців та в часи монополізації, практично вичерпано.

Перестав приносити шалені прибутки і збут товарів штибу “Юппі”. І у капіталу, вітчизняного та західного, є два шляхи зберегти свої надприбутки, які вони збирають з України.

Перший — створення нових галузей і модернізація виробництва. Другий — здешевлення робочої сили і зменшення соціальних виплат.

Вибір шляху

Перший шлях — не для української буржуазії. Розширювати внутрішній ринок важко, бо приватизовано і комерціалізовано практично все. Окрім того, інтерес приватного власника полягає не у модернізації економіки чи підвищенні добробуту, а виключно у отриманні прибутку.

В умовах монополізму тим паче немає сенсу покращувати будь-які показники товарів, окрім цінових.

Отже, для українського капіталу залишається лише другий шлях. Шлях, характерний для країн периферійного капіталізму — підвищення норми прибутку не за рахунок модернізації, створення нових галузей, нових ринків збуту (бо Україна — не імперська країна, а її зовнішньо-економічні відносини обмежені нормами СОТ та іншими умовами зовнішнього капіталізму), а за рахунок збільшення норми експлуатації.

Третя хвиля реформ

Змістом сучасної, третьої хвилі цих перетворень, є здешевлення робочої сили, зменшення соціальних виплат, приватизація продуктивної землі та приватизація всього того, що ще залишилося у державній власності.

Результатом має стати збереження і навіть збільшення норми прибутку капіталу в Україні. Саме такий шлях диктує Україні й центральний капітал в особі МВФ.

У ході своїх реформ уряд запропонував низку законопроектів. Один з них — Податковий кодекс — зменшує податки для підприємств великого капіталу. Натомість збільшує податковий тягар для дрібних підприємців — “єдиноподатників”, учорашніх промислових робітників та бюджетників.

Послідовне запровадження цього кодексу призведе до монополізації великим капіталом ринків торгівлі та послуг. У той же час велика частка “єдиноподатників” поповнить резервну армію праці, необхідну капіталові для створення ринку робочої сили і, отже, зменшення ціни цієї робочої сили.

Другий законопроект — Трудового кодексу — надає власникам надзвичайні можливості щодо експлуатації робітників. Ще один проект — Житлового кодексу — усуває правові перепони для діяльності великих фірм-забудовників.

А фактичне запровадження, через постанови Кабміну та місцевих державних адміністрацій, платної освіти та медицини, підвищення комунальних тарифів одночасно з приватизацією комунальних підприємств, призведе до зростання прибутків новітніх бізнесменів та до зубожіння мільйонів українських громадян.

Пенсійна реформа

Головний зміст пенсійної реформи полягає у зменшенні суми пенсійних виплат українцям. Ця сума зменшиться внаслідок зменшення кількості пенсіонерів через збільшення пенсійного віку та зменшення середньої пенсії на 200-250 гривень щомісячно через збільшення страхового віку та нові формули розрахунку середніх зарплат.

Зекономлена сума — у кілька мільярдів щорічно — може бути інвестована, або й просто вилучена, наприклад, через систему державних закупівель, у наближені до уряду приватні підприємства.

Передбачений пенсійною реформою накопичувальний внесок розміром у 7% заробітної плати робітника, яким за 2 роки розпоряджатимуться приватні пенсійні фонди, фактично створює нову сферу фінансової діяльності, в якій капітал отримуватиме нові прибутки.

Збільшення пенсійного віку також призведе до росту безробіття, адже молодь отримуватиме менше пропозицій робочих місць. Втім, найбільше безробіття торкнеться людей літнього віку, особливо жінок, старших 50-ти. І, не маючи офіційної роботи протягом кількох років перед своїм 60-літтям, вони отримуватимуть мінімальну пенсію.

Український капітал не хоче ділитися своїми прибутками з робітниками й пенсіонерами, які й створюють чи створювали ці прибутки, заради вирішення пенсійної проблеми, яка справді досить гостро постала останніми роками. Український капітал хоче вирішити цю проблему за рахунок самих робітників і пенсіонерів.

Соціальні протести

Втім, ті соціальні групи українців, які втрачають від ринкових реформ, протягом 2010-го і початку 2011-го активно опиралися політиці уряду. Абсолютна більшість протестів цього періоду носила соціальний характер і не була пов’язана з буржуазною політичною опозицією.

Українці зрозуміли, що БЮТ і НУНС — такі ж представники великого капіталу, як і ПР, що з успіхом було продемонстровано під час “помаранчевої” п’ятирічки. У багатьох випадках протестанти просили опозиціонерів не турбуватися, не приходити і не очолювати їх.

Показово, що влітку 2010-го страйкували робітники Полтавського горно-збагачувального комбінату, контрольованому представником фракції БЮТ Жеваго.

Широкі соціальні протести в Україні виникали й до того. Наприклад, рух “Україна без Кучми”, де вперше було артикульовано не заміну одного президента на іншого, а зміну системи соціальних, економічних та політичних відносин.

Соціальні протиріччя, які розвиваються разом з розвитком капіталізму, мають вилитись у соціальну революцію. Бо пружину соціальних протиріч не можна безкінечно стискати ринковими реформами. Пружина рано чи пізно випростається. І, здається, Україна вже завагітніла революцією.

Низи не хочуть, а верхи не можуть

Практично всі останні соціальні виступи українців досягнули певного успіху. Студенти домоглися скасування урядової постанови про платні послуги у вишах, Податковий кодекс хоч і був ухвалений, але у дещо пом’якшеному вигляді. А прийняття закону про вищу освіту, Трудового і Житлового кодексів та законопроекту, який обмежував свободу зібрань, перенесено на невизначений час.

“Верхи” бояться соціальних протестів. “Низи” почали усвідомлювати свої соціальні інтереси, а не йти стрункими лавами з вимогами коронувати чергового доброго царя.

Але поки що маємо розрізнені виступи різних соціальних груп зі своїми вимогами. І лише коли рухи студентів, робітників, селян та дрібних підприємців зіллються в єдиний соціальний рух, можна буде сподіватися на соціальні зміни в Україні.

Пенсійна реформа як соціальний Рубікон

Досі в Україні існувала певна рівновага. “Верхи” протягом півтора року влади ПР не змогли повною мірою провести необхідні їм реформи, але й “низи” не змогли припинити реформаторський зуд урядовців. Сьогодні настав вирішальний момент і терези мають схилитися на той чи інший бік.

Якщо на ухвалену пенсійну реформу влада не отримає адекватної відповіді, не зіткнеться з хвилею соціальних протестів, буде відкрито двері для продажу землі, впровадження Трудового й Житлового кодексів, “вдосконалення” кодексу податкового, комерціалізації освіти й медицини, росту комунальних виплат, наступу на громадянські права та для зміцнення авторитаризму.

Але, якщо урядові вдасться провести задумані реформи, вони дадуть потрібний капіталові результат лише протягом обмеженого часу. Після цього для правлячого класу постане потреба нового підвищення норми прибутку, а для “низів” — потреба соціальної революції.

Соціальний рух

Якщо логіка розвитку капіталізму в Україні полягає у все нових і нових ринкових реформах заради збільшення прибутків, то логіка розвитку соціальних протиріч в Україні полягає у об’єднаному соціальному опорі цим реформам заради виживання.

Своїм прагненням до надприбутків український капітал неминуче породжує соціальний протест, який рано чи пізно має змести соціальну, економічну й політичну владу великого капіталу.

Отже, сьогодні як ніколи актуальним є об’єднання задля спільних дій громадських організацій, які проявили себе під час соціальних протестів 2010-го. Позитивна програма такого соціального руху випливає з інтересів “низів”.

Це програма не ринкових реформ в інтересах капіталу, а соціальних — в інтересах більшості українців. Це програма не збільшення норми прибутку за рахунок збільшення норми експлуатації, а програма перерозподілу олігархічних надприбутків на користь соціальних потреб українців.

Програма соціального руху передбачає здійснення низки кроків. Йдеться, насамперед, про:

Припинення “реформаторства”, тобто відкликання законопроектів, які наступають на соціальні й громадянські права українців.

Перерозподіл капіталістичних надприбутків, зокрема, через прогресивне оподаткування, на користь соціальних виплат, зарплат і пенсій.

Проведення демонополізації ринку.

Стимулювання виробництва через стимулювання соціального попиту.

Повернення стратегічних та рентабельних підприємств у загальнонародну власність.

Встановлення парламентської республіки, демократизацію виборчого законодавства та законодавства про громадянські права.

Максимальна передача владних повноважень з київського центру до органів місцевого самоврядування.

Але це є програма — мінімум, яку потрібно реалізувати зараз.

Програма максимум — соціальна революція в Україні.

Володимир ЧЕМЕРИС