Honeymoon Януковича

Наприкінці першого дня після інавгурації Віктор Янукович з'явився на екранах телевізорів. Новий президент демонстративно закрив ручку ковпачком і оголосив, нібито щойно він підписав цілих три укази з життєво важливих для країни питань.

Дарма, що інформація про підписання цих указів на офіційному сайті президента з'явилася ще в обід. Дарма, що тексти указів з'явилися на тому ж сайті лише за дві години по тому.

Нехай навіть інформаційне повідомлення на сайті президента виглядало не як офіційне повідомлення прес-служби, а як запис у персональному блозі Януковича. Нехай його поява в телеефірі нагадує добре зрежисовану спробу перехопити лідерство в “опіарюванні” електорату.

Зустрічі Януковича у його перший робочий день із головою Верховної Ради України, Головою СБУ, Генпрокурором — демонструють, як він зголоднів на “опозиційній дієті” за найвпливовішими важелями.

Водночас, задеклароване бажання вирішити проблеми бідності, корупції та економічного реформування залишають несподіване для багатьох враження адекватності влади у формуванні порядку денного країни на найближчий час.

Звичайно, оцінювати нового президента за його першими робочими днями було б легковажно. Але Янукович разом із Європарламентом та офіційним Брюсселем інтригу створити встигли.

Зараз неможливо оцінити не те що зміст — хоча б вектор політики Януковича. Але оцінивши те, як починали свою роботу на найвищих державних постах його попередники, можна буде осмислено спостерігати за тим, як Янукович реалізовує свій шанс, а в багатьох сенсах — свій аванс на управління країною.

І можна буде побачити, як працювати не слід.

Для цього подивімося на перші місяці правління українських лідерів. Не дарма на Заході їх називають “honeymoon” — медовим місяцем політика, що виграв вибори.

Саме в короткий період після виборів переможець користується найвищою довірою суспільства. Ця довіра відчиняє перед ним вікно можливостей, недоступних у буденних умовах. Те, як політик використовує це вікно, показує не лише його індивідуальний стиль роботи, але й ступінь готовності до вирішення стратегічних завдань. Зрештою, ступінь політичної адекватності.

В країнах усталеної демократії люблять оцінювати перші 100 днів роботи у владі. В Україні, яка активно надолужує століття бездержавності, можна було б оцінювати й перші тижні. Але наші політичні сили після перемоги приділяють багато часу кадровим чисткам.

Тому розглянемо перші два місяці у владі лідерів відносно сформованої державності — Леоніда Кучми і Віктора Ющенка. Досвід цих керівників показує, що двох місяців інколи й замало, щоб вийти з кадрових пертурбацій.

Проте навіть у межах цього терміну помітні пріоритети того чи іншого керівника.

Кучма — 1999

Для Леоніда Кучми — вже другий поспіль термін. Це спрощувало йому завдання входження у владу, особливо зважаючи на підтримку його прагматичної команди, значна частина якої пройшла вишкіл радянської апаратної роботи. Тим не менше, Кучма не уник спокуси “перетрусити” кадри як на місцях, так і в центрі. Конституція 1996 року давала йому для цього усі можливості.

Обрання Кучми на другий термін супроводжувалося звинуваченнями у фальсифікаціях. Уникнувши загрози перемоги Євгена Марчука чи Олександра Мороза, Кучма провів ґрунтовну ревізію кадрів не лише у виконавчій владі на місцях.

Одразу після виборів било звільнено 8 послів України за кордоном, а також кілька суддів. Кабмін Валерія Пустовойтенка склав повноваження перед новим-старим президентом.

Чим з погляду сьогоднішнього дня цікаві перші місяці другої каденції Кучми?

Ще до інавгурації керівником адміністрації президента Кучми став Володимир Литвин, який із більшим чи меншим успіхом потрібен країні донині.

22 грудня несподівано для багатьох за протекцією, як він сам це стверджує, тодішнього фаворита Кучми Олександра Волкова, “переддефолтним” прем'єром став Віктор Ющенко.

За два дні Роман Безсмертний став представником Кучми у Раді, вірним співробітником президентів Кучми та Ющенка. А сьогодні — ще й пакує валізи у якості посла у Білорусі.

Перед самим Новим роком ще більш несподівано віце-прем'єром стала Тимошенко.

Під час другої каденції Кучма, без огляду на сумну перспективу непереобрання на чергових виборах, міг зосередитися на системних реформах.

Уже за три дні після інавгурації він підписав указ “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. Цей указ зачіпав чи не найбільш дражливу з точки зору тогочасної політики тему — відхід від колективної власності на землю.

Напередодні виборів 2010 року прем'єр Тимошенко продовжувала видавати державні акти на право власності на землю. Але саме Кучма пішов проти тоді ще впливових лівих політичних сил — і наважився на перші кроки для переходу землі у поки що недосяжну приватну власність.

Держкомісія вже два роки розробляла адмінреформу, коли в грудні 1999 року Кучма видав укази “Про склад кабміну”, “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” та “Про систему центральних органів виконавчої влади”.

Своїми указами Кучма постановив, що до складу КМУ мають входити 23 члени включно з прем'єром, злив кілька міністерств, визначив посади міністрів як політичні. Він також зобов’язав міністрів мати не більше 4-х заступників, зауваживши, що “у разі необхідності за рішенням президента кількість заступників керівників окремих центральних органів виконавчої влади може бути збільшена”.

Кучма відмінив рішення кабміну Пустовойтенка про те, щоб за статусом прирівнювати заступників міністрів економіки та фінансів — до міністрів, щоб не створювати нерівності серед органів виконавчої влади.

Натомість, указом від 27 грудня “Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях” погодився з пропозиціями відповідних ОДА щодо передачі їм окремих повноважень центральних органів виконавчої влади.

Кабміну належало у місячний термін вирішити питання щодо передачі повноважень із управління корпоративними правами, що належать державі у майні — низці відкритих акціонерних товариств.

Але в прем'єра Ющенка, який відсунув набік усі попередні “чолобитні” про пільги та преференції для олігархів та “обнулив” існуючу на той час ситуацію в елітах, руки до цього все не доходили.

Указом “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна” розвивалася одна з найважливіших ліній президентств Кучми — роздержавлення.

У наступному 2000-му він очікував 3 мільярди доларів надходжень від приватизації. Цифра зовсім не фантастична, зважаючи на те, що в середині-наприкінці 90-х, за деякими оцінками, Укртелеком коштував усі 7 мільярдів доларів.

Отримали від приватизації у 2000 році 2,5 мільярдів гривень.

Також Кучма видав Указ “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва”. Це дало початок політиці, потенціал якої, попри перші зусилля періоду “раннього Ющенка” — і бізнесу, і владі ще тільки належить відкрити.

В гуманітарній сфері Кучма діяв по-апаратному розважливо. Наприкінці січня 2000-го він створив комісію з розробки концепції гуманітарного розвитку України на чолі з Миколою Жулинським. А ще раніше указом “Про додаткові заходи щодо впорядкування відзначення пам'ятних дат і ювілеїв” наказував “не допускати в умовах складної економічної ситуації в державі витрачання державних коштів на відзначення надуманих урочистих подій, влаштування різного роду пишних прийомів, фуршетів, презентацій, а також марнотратства при проведенні офіційних свят і заходів”.

Першим, хто отримав відзнаку Героя України за другої каденції Кучми — став перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

Піком політичної активності другого президента України став указ від 15 січня, яким “на виконання вимоги більш як трьох мільйонів громадян” він проголосив проведення всеукраїнського референдуму у квітні 2000 року. За результатами референдуму мало б відбутися те, чого не вдалося досягти при прийнятті Конституції — концентрація влади в руках президента.

Публіці, що не мала доступу за лаштунки великої політики, початок другого президентства Кучми створював враження його професійної роботи. Але методи підготовки та проведення референдуму стали тривожним дзвоником напередодні фундаментального провалу системи.

Вже в липні 2000 року журналіст Георгій Гонгадзе повідомить в листі Генпрокурору про стеження за собою.

Ющенко — 2005

На відміну від Кучми в 1999 році, над Віктором Ющенком тяжіли високі сподівання мільйонів. Як він приступив до їх виправдання?

Після Помаранчевої революції мало хто вірив, що старі кадри зможуть здійснити перетворення, що назріли і навіть перезріли в країні. Бажання привнести “свіжу кров” після кадрового застою “пізнього Кучми” було цілком зрозумілим.

Проблема лише в тому, що протягом перших двох місяців президентства Ющенка, крім кадрових питань — жодні інші практично не вирішувалися.

За цей період на виході з президентської канцелярії маємо майже виключно укази про кадрові призначення, присвоєння рангів та спеціальних звань, нагородження, в кращому разі — організацію/реорганізацію органів влади.

Більше півтисячі документів за два з половиною місяці стосувалися кадрових призначень. Причому звільнення відбувалися майже в півтора рази інтенсивніше, ніж призначення.

Разом зі звільненням із посади в керівництві МВС сумнозвісного Попкова та призначенням уряду, який викликав чи не найбільшу ейфорію та найвищі надії, були кількаразові призначення/звільнення земляка президента Василя Кременя, та призначення на 1 квітня помічником президента Андрія Кислинського.

У деякі дні президент підписував до сотні указів.

Рекорди встановив день 12 березня, коли було підписано 235 указів! Якби президент потратив хоча б по півхвилини на те, щоб ознайомитися з матеріалами до кожного з них, йому довелося б підписувати ці укази дві години.

Наступного після інавгурації дня президент Ющенко перейменував адміністрацію в секретаріат президента, та призначив Тимошенко в.о. керівника уряду. Після дводенної паузи президент продовжив облаштування свого секретаріату, та видав указ про нагородження низки в'язнів нацистських таборів.

Це нагородження, як і перше в ранзі президента присвоєння Ющенком звання Героя України великому подвижнику вітчизняної культури та історії Михайлові Івановичу Сікорському 11 березня поза сумнівами.

Питання в тому, що робилося понад нагородження.

28 січня Ющенко скасував указ про призначення 5 січня Коваленка суддею Конституційного суду — певно, з мотивів, подібних до мотивів президента Януковича при скасуванні указу про призначення Мирошніченка до Нацради з питань телебачення.

Далі маємо 8 лютого ліквідацію Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при президентові України — з передачею його функцій Раді нацбезпеки, та настановами щодо подальшого організаційного зміцнення РНБО.

Одним із важливих питань перших днів президентства Ющенка стали також заходи щодо організації Євробачення в Україні.

Відтоді — місячна “академвідпустка” на фоні кадрових указів та нагороджень, доки 15 березня розпорядженням президента не була створена робоча група з розробки концепції утворення та організації діяльності Національного бюро розслідувань України (співголови депутати Стретович і Король).

Аж наприкінці березня в секретаріаті президента згадали про передвиборчі обіцянки шефа. І Ющенко підписав розпорядження про делегацію для переговорів щодо виведення українського миротворчого контингенту з Іраку на чолі з Порошенком.

Одразу після цього був підписаний указ вiд 30 березня 2005 року “Про заходи щодо впорядкування використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв та номерних знаків на службових транспортних засобах”, який мав на меті зрівняти всіх учасників дорожнього руху.

І лише на початку квітня через указ “Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій” була зроблена спроба якщо не вдосконалити щось, то хоча б оцінити ситуацію у владі на місцях.

Тимчасове запровадження безвізового режиму для країн ЄС та Швейцарії стало прелюдією до відмови від візового режиму у відносинах із країнами Заходу.

В квітні натяк на прозахідний курс президента проявився у затвердженні нового персонального складу Консультативної ради з питань іноземних інвестицій при президентові. На чолі списку інвесторів ми побачили ім'я Біла Гейтса. Тоді ж Терьохін очолив робочу групу з розробки законопроекту щодо легалізації доходів, з яких не сплачено податки.

Усі ці питання — важливі для економіки і міжнародного престижу країни.

Але де стратегія? Де хоча б ті 5 указів, які було обіцяно підписати відразу після відставки уряду Януковича?

За іронією долі, першим тоді мав бути указ “Про першочергові заходи для посилення соціального захисту громадян України”. Він передбачав, що на 2005 рік буде законодавчо встановлено новий, підвищений прожитковий мінімум у розмірі 423 гривні. Парламент в жовтні 2004 року соцстандарти підвищив.

Відразу після вступу Віктора Ющенка на посаду президента також мав набрати чинності указ “Про підвищення розміру разової допомоги при народженні дитини”. Наприкінці березня 2005 року при внесенні змін до держбюджету запрацювала і ця ідея.

Своїми іншими указами Ющенко обіцяв поступово повернути втрачені заощадження громадян, скоротити термін служби в армії з 18 місяців до одного року, а саму армію перевести на контрактну основу з 2010 року.

Тексти цих указів, завізовані Ющенком ще у якості кандидата в президенти, його штабісти демонстрували на кожному розі. А обрізання функцій президента за політреформою на початку 2005 року — ще не настало.

То що заважало хоча б приступити до впровадження вже готових напрацювань, відповідно до розданих напередодні виборів векселів?

Янукович — 2010

Поки що створення Януковичем консультативно-дорадчих органів для боротьби з корупцією та просування економічних реформ — саме по собі не є вирішенням проблем. Без конкретних кроків воно залишаться відлунням брежнєвських методів роботи, коли на реальні виклики відповідають адміністративною метушнею.

Ще менше ясності зі шляхами вирішення проблеми бідності, якою доручено займатися Кабміну. Адже без КМУ тут ніяк не обійтися.

Але що робити з тим, що президент в результаті прийняття Конституції та політреформи не має повноважень давати доручення Кабміну?

“Контрольний постріл” прем'єра Януковича по повноваженнях президента Ющенка, у вигляді закону про Кабмін від грудня 2006 року — повернувся до нового президента чорною міткою попередження про політичну імпотенцію.

Але й це не головне для розуміння того, якою в дійсності буде політика Януковича.

Хотілося б знати, хто буде втілювати цю політику в життя? Чи буде цю політику здійснювати команда двічі-міністрів урядів Януковича, яку він з завидною впертістю проводив на посади у 2006-му?

Чи буде нова влада сама вірити в те, що проголошуватиме?

І чи будемо їй вірити ми?

Приклад Кучми навчив суспільство не вірити фасадам політики.

Якщо Янукович не завоює довіри до своєї роботи в “медовий місяць”, далі його шанси на успіх попрямують до нуля.

Саме той, від кого нічого особливого не чекають, — не має права на помилку.

Володимир КУХАР