Гроші в обмін на голоси. Як працюють ''тіньові'' члени коаліції

Це, в свою чергу, започаткувало би практику притягнення до кримінальної відповідальності за неправдиві відомості в цих деклараціях.

Але набуття чинності було перенесено на один рік згідно з поправкою, яку проштовхнув на бюджетному комітеті депутат Андрій Деркач. У нинішньому скликанні парламенту колишній член Трудової України та Партії регіонів входить до депутатської групи “Воля народу”.

Група “Воля народу” є костилем владної коаліції. Коли для ухвалення позитивного рішення не вистачає голосів, замість пошуку компромісу з членами коаліції лідери БПП та “Народного фронту” домовляються з групою мажоритарних депутатів, утвореною покійним нардепом Ігорем Єремеєвим з числа волинських земляків, колишніх регіоналів з орбіти Льовочкіна-Бойка та соратників Володимира Литвина.

Після смерті Єремеєва в 2015 році постало питання утримання та подальшого позиціонування групи “Воля народу”. Це питання вирішили після того, як до групи доєднався одіозний Олесь Довгий - колишній секретар Київради, подільник космічного мера Черновецького та близький товариш колишнього завгоспа президента Порошенка Сергія Березенка. В потрібний момент Довгий додає коаліції голоси, яких не вистачає для позитивного голосування.

Одним з результатів долучення Довгого до збору голосів для коаліції стало схвалення бюджету о 4 ранку в передостанній сесійний день минулого року.

Комунікаторами Довгого з боку влади є:

— в “Народному фронті” Андрій Іванчук (заступником якого Довгий так і не став у парламенті — в 2014 році Рада окремо проголосувала за зняття його з цієї посади) та Микола Мартиненко (він очолював осередок “Нашої України” в Києві за часів Черновецького);

— в БПП — Ігор Кононенко з Сергієм Березенком, яких пов'язує з Довгим тривалий досвід співпраці в часи космічного мера.

Подібне “донорство” коаліції підтримкою дрібних бізнес-фракцій заснована на прагматичному комерційному розрахунку. Валютою, якою відплачують за додаткові голоси, є можливість посадити своїх “смотрящих” на потоки. У випадку групи “Воля народу” цим ресурсом стала державна компанія “Укргазвидобування”, яку після Революції гідності “розпаювали” між Ігорем Єремеєвим та Миколою Мартиненком.

При чому, якщо Мартиненко отримав це за квотою Яценюка, то група “Воля народу” мала гарантувати покриття дефіциту голосів у потрібний момент. За це Єремеєвим було поставлено заступника голови правління “Укргазвидобування” Вадима Шленчака, мережу заправок якого “Калина” придбав Єремеєв для своєї мережі WOG.

Окрім оборудок з газом, про які вже писалося багаторазово, нещодавно я довідався про ще одну схему “стимулювання” групи “Воля народу” з боку влади. Зокрема, ідеться про підтримку наближеного до цієї групи “Банку інвестицій та заощаджень” у час фінансової кризи в Україні.

В травні 2015 року Шленчак як заступник голови правління державної “Укргазвидобування” розмістив на строковому депозитному рахунку в маловідомому “Банку інвестицій та заощаджень” величезну суму 373 мільйони 100 тисяч гривень.

“Банк інвестицій та заощаджень” станом на 1 жовтня 2015 року входить до третьої групи банків. Він займає 30-те місце за показником “власний капітал банку” та 46-те місце за показником “активи банку”. При чому роком раніше, станом на 1 жовтня 2014 року, банк посідав 57 місце за обома цими показниками.

Серед акціонерів банку, згідно з розкриттям інформації на сайті НБУ в липні 2015 року, присутні нардеп від групи “Воля народу” Степан Івахів, дружина іншого депутата від цієї групи Ярослава Москаленка Інна, брат покійного Ігоря Єремеєва Євген, а також підприємства молочної та нафтової галузі.

Таким чином, банк отримав суттєву та неспівмірну за своїм рівнем допомогу для виживання в часи фінансової скрути. При цьому розміщення великої суми коштів на строковому депозиті знекровило державну компанію, яка потерпає від недостатньої ліквідності.

Пізніше в 2015 році новий менеджмент “Укргазвидобування” ініціював судовий позов про розірвання угоди щодо розміщення на депозитах у банку групи “Воля народу” 373 мільйонів гривень.

Цікаво, що дії єремеєвського менеджменту в “Укргазвидобування” повністю аналогічні до того, як поводився Коломойський так само в державній компанії “Укртранснафта”.

Коли постало питання про усунення Олександра Лазорка, який керував “Укртранснафтою” за квотою Коломойського, в останню ніч перебування на посаді керівника він уклав угоду про розміщення мільярдних коштів компанії в “Приватбанку”, який також належить олігарху.

В обох випадках державні підприємства зробили вибір на користь приставлених до них олігархічних кланів. І ці дві історії — конкретний приклад зрощення політики та бізнесу, що є фундаментом всієї політичної корупції в Україні протягом останніх двадцяти років.