Громади як гаманець держави? Або де брати гроші на війну

Громадянське суспільство країни розкололося в питанні витрат місцевих бюджетів, — принаймні таке видно з дискусій у соцмережах. Ця колізія намітилася давно та з різних приводів: установлення новорічної ялинки на Софійській площі в Києві (подібне було й у інших містах), спорудження містка на Оболонський острів і, звісно, перекладання горезвісної бруківки. Опоненти місцевої влади влаштовують регулярні протестні мітинги по всіх містах (не лише в Києві) під гаслом “Усі гроші на війну!”.

Вони вимагають віддавати більше коштів на ЗСУ, однак окрім овочерізок, барабанів і бруківки, конкретних джерел економії не називають. Інша частина суспільства — мовчазна, але вочевидь вважає, що місто має жити звичайним життям навіть під час війни, а віддавати на оборону — в силу своїх можливостей.

Так чи інак перед першими й другими має постати екзистенційне питання Вінстона Черчилля: а за що ми тоді воюємо? Що має йти на війну, а що — на мир?

Чи йдуть гроші на війну?

Бажання направити більше грошей “на дрони” є очевидним і зрозумілим, проте прихильники “бюджету війни” не називають конкретних статей видатків, які можна викреслити з міського кошторису й направити на фронт. І для початку треба зрозуміти, як можна це зробити взагалі.

Бюджет будь-якої місцевої громади має виконуватися відповідно до повноважень місцевої ради та її виконавчого органу. В законі “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено 318 таких повноважень. Будь-яка “самодіяльність” тут неможлива — прокуратура відразу відкриває провадження про “нецільове використання бюджетних коштів”. Є лише дві статі зазначеного закону, що стосуються оборони країни: стаття 36 “Повноваження в галузі оборонної роботи” та стаття 361 “Повноваження щодо організації та забезпечення цивільного захисту”. Друга стаття прямо не стосується допомоги армії. Що ж до першої, то в ній передбачено виключно делеговані повноваження, тобто за дорученням інших органів влади, й це переважно допоміжні заходи на кшталт “сприяння”, “організації” тощо. Лише один пункт більш-менш дієвий: “сприяння організації виробництва і поставкам у війська підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів”, але знов-таки — за вказівкою згори.

Отже, Київрада та КМДА, згідно з законом, не можуть прямо витрачати бюджетні кошти на закупівлю зброї та боєприпасів. Однак, як відомо зі ЗМІ, Київ, як і інші міста України, весь час від початку війни робив це дуже активно. Сумарно витрати місцевих бюджетів, пов’язані з безпекою та обороною, становлять 52,28 млрд грн. 

Внесок столиці в ці витрати — 6,2 млрд грн. Окрім того, Київ залучив від іноземних партнерів та благодійників і передав ЗСУ 169 авто, 2400 бронежилетів, 2 тисячі аптечок, БПЛА, медобладнання, медикаменти, продукти харчування й незліченну кількість дронів. Оскільки все це передавалося в натуральному вигляді, підрахувати вартість цієї допомоги неможливо. Ба більше, столиця виплачує матеріальну допомогу киянам-захисникам та їхнім сім’ям — 800 млн грн 2023 року та понад 500 млн грн на придбання квартир для захисників та їхніх родин. 

Як влада Києва обходила зазначені законодавчі бар’єри? В єдиний можливий спосіб — шляхом прямих субвенцій на рахунки МО та військових частин і окремо через міську бюджетну програму “Захисник Києва”, пов’язану із силами ТрО. Відомо, що в столиці сформовано дві бригади ТрО, загони ДФТГ та легендарні 3-тю та 5-ту київські ОШБ — останні від початку війни боронять Україну під Бахмутом. Усім цим формуванням місто допомогло з необхідним екіпіруванням, пальним та іншим реманентом.

Отже, звинувачення влади Києва у відсутності допомоги ЗСУ “дещо перебільшені”. Чому ж тоді навколо цього питання здіймається така буча? 

Зародження “партії війни” й анатомія бюджету Києва

Скандальні закупи овочерізок і барабанів спричинили загальне обурення в інформпросторі, але мало хто звернув увагу на те, що здійснили їх ставленики Банкової — розпорядниками коштів “районних бюджетів” є саме голови РДА, яких призначив президент Володимир Зеленський.

Але, звісно, постає питання: як розподіляються кошти бюджету між містом і районами? Доходи бюджету Києва на 2024 рік заплановані на суму понад 72,6 млрд грн, видатки — понад 85,3 млрд грн, із них видатки “міського” бюджету становлять 2/3, тобто 56,5 млрд грн, а бюджети районів — 1/3, тобто 25,5 млрд грн. Останні йдуть лише на освіту, соціальні послуги, утримання закладів культури та спорту, почасти на експлуатацію та обслуговування житлового фонду.

Отже, бюджети районів фінансують незначну частину потреб міста. Найпомітніші частки видатків ідуть на охорону здоров’я та соціальний захист і соцзабезпечення — по 10%, на утримання житлового та комунального господарства — 7%, на освіту — 6%, на решту напрямів виділяють від 0,1 до 4%. А от найбільшу частину видатків міста становлять потреби транспортної галузі — 39%, це більш як 22 млрд грн. У цю суму входять видатки на утримання та розвиток транспортної інфраструктури — 5,3 млрд грн, так зване регулювання цін на проїзд у метро й наземному транспорті, простіше кажучи — дотація на покриття різниці між вартістю квитка та собівартістю проїзду — 5,2 млрд грн, але найбільша сума ховається за словами “інші заходи в сфері електротранспорту” — 9,2 млрд грн! Насправді це кошти, які передбачаються на закупівлю нових вагонів метро, тролейбусів і трамваїв. За наявного майже 13-мільярдного дефіциту бюджету Департамент транспортної інфраструктури сподівається отримати кошти на закупівлю через ЄБРР.

Отже, крім значних витрат на транспортну галузь, про проблеми якої ZN.UA вже писало, структура бюджету Києва-2024 мало відрізняється від бюджетів минулих років, але різниця все ж таки є…

Як свого часу бруківка, так і зараз плани київської влади встановити скляні павільйони на зупинках громадського транспорту викликали бурю емоцій в соціальних мережах, хоча таких в столиці є сотні. Основне заперечення — чому не бетонні укриття? Пояснюю: ДБН на такі компактні укриття відсутні, а самодіяльність в цьому випадку незаконна та неприпустима — якщо подібна “халабуда” завалиться від ударної хвилі, відповідати будуть усі причетні до її спорудження. Деякі міста тим не менш їх встановлюють. В Києві також є пілотний екземпляр такого “самопального” укриття, створений КМВА, однак він має жахливий вигляд, займає багато місця й на зупинці явно не поміститься. Але питання до влади столиці: навіщо в обстрілюваному місті зараз саме встановлювати скляні павільйони? — не без сенсу, звісно. 

КМВА / Telegram 

Пристрасті навколо військового ПДФО

Бюджет Києва-2024 ухвалено з дефіцитом 12,7 млрд грн, або 17,5% доходів. Можна припустити, що причина такого розриву — закон №10037, який президент Володимир Зеленський підписав 17 листопада минулого року, позбавивши місцеві бюджети так званого військового ПДФО. Заради справедливості варто згадати, що бюджет Києва на 2023 рік також ухвалювали з дефіцитом 20 млрд грн, однак зрозуміло, що вилучення військового ПДФО боляче вдарило по всіх містах, зокрема (а може, насамперед) — по Києву, який недорахувався 7 млрд грн доходів.

Відповідно до Бюджетного кодексу, податок на доходи фізичних осіб сплачують підприємства та установи за місцем їх реєстрації. Сюди донедавна належали й військові частини, але з 1 жовтня частину цього податку, яку вони сплачували за місцем формування, центральна влада почала забирати собі — в Держбюджет.

Це досить резонансна подія, оскільки зміни до БКУ вносять заднім числом, що, по-перше, відверто суперечить Конституції України. По-друге, це суперечить принципам децентралізації — коштів місцевих бюджетів має бути достатньо для виконання повноважень місцевих рад, установлених законом. І, зрештою, третє — правки до БКУ руйнують цілісність податкової системи, тобто влада діє за рецептом “тут граємо, тут не граємо, а тут рибу загортали”. Верховна Рада, підвищивши залишок “невійськового” ПДФО з 60 до 64%, лише підсолодила пілюлю місцевим громадам, оскільки цих додаткових 4%, які ВР нібито дарує місцевим, явно не вистачає на видатки за електричну й теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ та інші енергоносії. І що показово — Києву цієї 4-відсоткової пілюлі не подарували… Ба більше, в політичному плані, забравши у громад частину ПДФО, КМУ та ВР фактично розписалися у власній неспроможності фінансувати Збройні сили України. 

Коментуючи ухвалення бюджету Києва-2024, Віталій Кличко прямо жбурнув каменюку в город Банкової: “Держава нас фактично позбавила можливостей допомагати військовим, забравши “військовий” ПДФО. Але ми продовжимо шукати можливості… допомагати нашим захисникам”. 

Демарш зрозумілий, оскільки фінансування ЗСУ вочевидь є обов’язком Державного бюджету, натомість міський бюджет має першочергово забезпечувати життєдіяльність міста. Однак у бюджеті Києва на 2024 рік передбачено виділити 1 млрд грн на міську цільову програму “Захисник Києва”. 

1 млрд грн — сума немаленька, враховуючи 13-мільярдний дефіцит бюджету, однак саме він чомусь спричинив бурхливу реакцію прихильників президента. “Марафонний” телеканал ТСН на своєму сайті розмістив статтю “Київ виділив із бюджету на ЗСУ лише 1%: скандал набирає обертів”. Це — відверта спекуляція та брехня. Показовими в цьому сенсі є результати голосування за бюджет, які облетіли Інтернет: “за” проголосували всі фракції, крім… “Слуги народу”, з якої лише один підтримав рішення, решта вісім членів фракції були проти чи не голосували. Із цього стає зрозуміло, звідки ростуть ноги протестувальників на Хрещатику.

Сумні висновки

Із гаслом “Усі гроші — на війну” можна було б погодитися лише в одному випадку — якби ми були впевнені в близькій перемозі. Тоді варто було б ризикнути всім: закрити школи й університети, лікарні та поліклініки, зупинити ненажерливе метро та ходити на роботу пішки, тобто перекреслити всі “мирні видатки” та кинути їх на ЗСУ. Вочевидь, це неможливо. З іншого боку — війна, як сказали вже всі експерти, перетворилася на затяжну й нам треба пристосовуватися до життя саме в таких умовах — “жити як в Ізраїлі”: навчатися, працювати, лікуватися, їздити щодня на роботу, ніби ніякої війни нема. Тоді економіка працює, сплачуються податки й саме з них фінансуються Збройні сили України. Але для цього потрібно, щоб життєдіяльність сіл і міст було забезпечено — в кранах була вода, сміття вивозилося, а на дорогах не було ям. Зокрема треба перекладати й бруківку. Якщо хтось цього не розуміє, то це — його проблеми, а не міської влади.

На цьому тлі мало хто знає, що видатки на оборону в Державному бюджеті на 2024 рік скоротилися на… 600 млрд грн. Тож, можливо, мітингувальники з Хрещатика помилилися адресою й насправді їм варто йти на Банкову?

Тут усім нам треба поставити собі складне запитання: чи наближаємо ми своїми протестами й демаршами, відвертими спекуляціями або чесною критикою перемогу? А чи навпаки — вносимо розбрат у наше й без того напружене суспільство?

Відповідаючи на ці запитання, можна підштовхнути ситуацію в бік розвитку демократії або в протилежному напрямку — до авторитарного правління. І тоді без третього Майдану не обійтись… Якщо вціліємо. 

Олександр СЕРГІЄНКО, кандидат фізіко-математичних наук, юрист, директор аналітико-дослідницького центру “Інститут міста”.