Голова ФДМУ Дмитро Сенниченко: Рінат Леонідович сам здивувався, коли його менеджер очолив Електроважмаш

Фонд державного майна (ФДМУ) вперше за багато років перевиконує план з надходження у бюджет від приватизації державних підприємств та інших активів.

Причина в тому, що під час секвестру бюджету на 2020 рік депутати зменшили план надходжень від приватизації держмайна зі звичних двох десятків мільярдів до 500 млн грн.

А ще ввели тимчасово заборону на продаж об'єктів зі списку великої приватизації. І забрали у Фонду державного майна весь бюджет, з якого фінансувалися заходи з підготовки держпідприємств до приватизації.

Гроші, а це 243 млн грн, були направлені в корнавірусний фонд, який потім спрямували на “Велике будівництво” доріг імені Президента Володимира Зеленського.

Таким чином, велика приватизація опинилася під великим питанням. Виходить, що на словах керівники держави всіляко закликають до продажу великих держпідприємст ефективним інвесторам, а по факту заблокували їхню приватизацію.

Можливо, відповідь криється в тому, що очолили ці підприємства “зрозумілі” для керівництва країни та наближених олігархів менеджери? Про це БізнесЦензор детально писав в своєму тексті: “Які олігархи контролюють стратегічні держпідприємства”.

Ось лише кілька фактів.

“Давальцем” газу для найбільшого виробника добрив в країні — Одеського припортового заводу (ОПЗ) — є маловідома компанія “АгроГазТрейдинг”, яка самостійно цей газ в Україну не імпортує. Натомість, ОПЗ займається реалізацією добрив “АгроГазТрейдингу”, а з конкурсу на нового давальця “викидають” такі відомі компанії як ОККО Віталія Антонова та азербайджанський SOCAR.

Останню державну генеруючу компанію Ценренерго довгий час контролював Ігор Коломойський — за півроку компанія отримала півмільярда збитку, а кредиторська заборгованість зросла до 4,5 млрд грн. Водночас трейдер Коломойского заробив на поставках енергоресурсів для Центренерго та перепродажу її електроенергії на феросплавні заводи олігарха.

Найбільшого виробника титанової сировини в Європі — “Об'єднану гірничо-хімічну компанію” (ОГХК) очолив Пітер Девіс. Він до 2013 року був власником компанії, на яку була записана частка банку “Кліринговий дім” Сергія Льовочкіна та Івана Фурсіна. Це бізнес-партнери Дмитра Фірташа, який до 2014 року орендував Іршанський та Вільногірський комбінати, які потім увійшли в ОГХК. Олігарх не полишає надій повернути під свій контроль ці підприємства.

Виробника важкого енергетичного обладнання Електроважмаш очолив колишній ТОП-менеджер Ріната Ахметова. Електроважмаш виготовляє турбіни, на яких працюють ТЕС Ахметова, та електродвигуни для шахт та метпідприємств.

А Запорізький титано-магнієвий комбінат (ЗТМК), який був відібраний у Фірташа за порушення умов спільної діяльності та завдання підприємству сотень мільйонів збитків, очолила людина, згадки про яку відсутні в інтернеті. Власне і сам Сенниченко не зміг розповісти біографію цього менеджера.

Загалом, складається враження, що ці державні компанії не на 100% контролюються Фондом державного майна.

В інтерв'ю БізнесЦензор питав Дмитра Сенничека про регуляторну базу для великої приватиазації, про менеджерів стратегічних державних підприємств в управлінні фонду та про підозріло успішний продаж готелю Дніпро. 

- Як відбувається процес підготовки до приватизації в умовах карантину?

— Попри суттєві обмеження, викликані світовою коронакризою, яка не могла не вплинути на економічну активність в тому числі і в Україні, приватизаційний процес триває, і наше завдання — підтримувати його ефективність та неперервність.

З початку року Фондом вже оголошено понад 1200 аукціонів. План приватизації на цей рік, встановлений Верховною Радою в сумі 500 млн гривень ми виконали ще у червні, тож тепер чекаємо на його кратне збільшення, бо нам так само під силу впоратися і з хай навіть уп’ятеро більшим планом.

Тільки останній аукціон з приватизації готелю “Дніпро”, принесе до держскарбниці 1 млрд 111 млн 111 тис. 222 гривні.

А ще були “Київпассервіс” — 230 млн, База відпочинку “Локомотив” — 11 млн, будинок культури — 8,5 млн, АТ “Хімтекстильмаш” — 75 млн, санаторій “Нафтуся Прикарпаття” — 12 млн та багато інших не профільних для володіння державою активів.

Ми створили безпрецедентні процедури повної відкритості інформації про об’єкти, які виставляються на аукціони для всіх потенційних покупців. Всі учасники аукціонів в рівній мірі знають все про об’єкт приватизації.

Замість газети дрібним шрифтом та тиражем 400 екземплярів на всю країну! — тепер електронний маркетплейс.

І тому всі бачать ефект — кількість учасників аукціонів зросла. А це означає повернення довіри ринку до приватизаційних процедур і Фонду як державної інституції. Якщо минулого року за майно в рамках одного аукціону конкурували в середньому два учасники, то цьогоріч в липні на успішних аукціонах конкурують вже майже 5 (4,9).

Наприклад за об'єкт нерухомості (гараж) в Кривому Розі змагалося 14 учасників і ціна зросла у 30 разів, а на будівлю на 400 м2 у м. Кам’янське претендувало 12 осіб і ціна аукціону зросла у 48 разів.

У першому півріччі 2019 року ціни в ході аукціонів злітали заледве на півтора відсотки, а за той же період 2020 року — бачимо середній ріст цін у понад 35%.

Щоправда, з великою приватизацією ситуація не настільки безхмарна. 30 березня 2020 року Верховна Рада внесла зміни до Закону про приватизацію. Згідно цих змін, за висновками юристів, до завершення карантину заборонено проведення аукціонів по об’єктах великої приватизації.

Ба більше, зміни до Закону зупиняють будь-які дії з підготовки об’єктів до приватизації до завершення періоду дії обмежувальних заходів.

Таким чином, велика приватизація на момент карантинних заходів в Україні призупинена на рівні Верховної Ради.

Хоча, насправді, і без цього є достатньо інструментів для контролю державою і того ж Фонду держмайна, і процесів приватизації, і виставлення або НЕ виставлення підприємств на аукціони.

Ці повноваження є у Кабміну. Тому що процес великої приватизації — це: вибір радника Фондом держмайна; затвердження на Кабміні радника з його умовами; потім робота радника — аудит і підготовка, а якщо треба — реструктуризація; пошук профільних інвесторів; — визначення стартової ціни і постприватизаційних умов. І потім — це ж знову затвердження на Кабміні. І тільки тоді аукціон.

Ці інструменти існують для того, щоб держава, в особі виконавчого органу Кабінету міністрів, могла регулювати: виставляти на аукціон чи не виставляти, раніше чи пізніше.

А ця прийнята поправка у Закон, призвела до різночитань: деякі депутати пишуть, що ми не повинні робити тепер загальні заходи з приватизації, хоча у Законі написано лише “продаж забороняється”.

Тому ми виступили на профільному комітеті ВР з Економічної політики та захистили необхідність відміни цієї недолугої правки. Очікуємо голосування в залі.

А далі Уряд прийме рішення — коли саме оголошувати аукціони. Тому що процес підготовки одного об’єкту займає (якщо без судів) — 9-11 місяців, в залежності від величини цього об’єкту.

Друга проблематика. Для того, щоби зробити підготовчі заходи, треба їх фінансувати. Але у нас забрали в “коронавірусний фонд” всі гроші, які йдуть за статтею “заходи на підготовку до приватизації”

- Яка це сума була?

— 243 млн грн.

- Забрали у Фонд на боротьбу з короновірусом. А з Фонду віддають на дороги. Державницька позиція…

— Ми зараз працюємо з Бюджетним комітетом Ради, з Мінфіном, і з Урядом. Пояснювали, що мінімум 48 млн грн необхідно Фонду — по-перше, це частина грошей, яка вже законтрактована угодами з радниками, де ми маємо перед ними юридичні зобов’язання і вони працюють.

Ба більше, із за того, що Фонд настирливо рухає вперед приватизацію, казначейство за невиконання якихось там інструкцій вже заблокувало роботу шести відділень ФДМУ. Ми витрачаємо неймовірну енергію та час на боротьбу з внутрішньоурядовою бюрократією: зустрічі, виступи на урядовому комітеті, є навіть доручення Прем’єр-міністра.

Фонд витратив 4 місяці та провів 126 ітерацій з Мінфіном щоб повернути хоча б ці 48 млн грн без яких приватизація запиняється.

- Тобто під ризиком опинилося виконання ваших зобов’язаннь. Красивий хід, щоб зірвати приватизацію. Всі за, але гроші не дають.

— По-друге: нам необхідні гроші на проведення інвентаризації, не кажучи вже про тізери, маркетинг. Тому, незважаючи на наявність політичної волі Президента і Прем’єра, є певні бюрократичні перешкоди.

- Скільки у вас часу є? Наприклад, радники вам скажуть: до такого місяця і все, ми припиняємо роботу, якщо не отримаємо транзакцію.

— У нас по Одеському припортовому заводу із 5 етапів, які передбачені Законом саме для радника (інвентаризація, аудит, пропозиція і формування ціни і умов), ми завершили два. Тобто, ми десь на середині шляху. І активно працюємо з НАК “Нафтогаз” над реструктуризацією боргу заводу (сума боргу становить близько 2,2 млрд грн — БЦ).

Стосовно Електротяжмашу: радники теж працюють, не зважаючи на весь треш, що відбувається навколо. Вони працюють із менеджментом підприємства.

Там є зараз дилема — робити корпоратизацію чи продавати як державне підприємство. Якщо продаєш як державне підприємство, то воно втрачає ліцензії і дозволи, які новому власнику доведеться поновити.

- Ліцензії на технології?

— Спецдозволи та ліцензії. Це ж технологічна продукція, двигуни, турбіни…

- І у кого залишиться, в такому випадку, ліцензії?

— Системно, якщо вирішувати питання, щоб приватизація швидко рухалася, ми розробили законопроект і двічі подавали його в Уряд, але він там двічі “гинув”.

Зараз я вже виніс цей документ на Раду реформ при Президенті. Він вирішує комплекс питань, а саме:

Перше — вдосконалює логіку передачі об’єктів на приватизацію. Бо вже 5 місяців в надрах тієї є “обєзліченої” бюрократичної машини йде опрацювання переліку об’єктів які ми очікуємо на приватизацію.

Спочатку було 380 підприємств, потім 253, потім 200… Хтось кудись “добігає” і намагається зберегти ці корупційні годівнички.

Друге — це можливість Фонду створювати чіткий та прозорий інструментарій приватизації і налагоджувати відкриті процеси. І саме фінансування: ми включили в законопроект норму, де 2% від ціни продажу об'єкта йтимуть на заходи по приватизації. Щоб це був “револьверний” фонд (в якому надходження від приватизації одних об’єктів використовуються для забезпечення приватизації інших — прим.), і нам не треба було щоразу ходити випрошувати копійки.

Для держави Фонд держмайна — це коли ти вкладаєш 1 гривню, а отримуєш 100. І ці механізми ми передбачили.

Ще в цей Закон ми вклали можливість залишати частину від коштів, які отримуються від приватизації тим органам управління, які його передали. Це створює мотиваційний механізм.

Наприклад, Малюська (міністр Юстиції — БЦ) хоче створити нові тюрми замість старих. Якщо він передасть старі тюрми в центральних частинах міста, гроші підуть знову всі в бюджет, а він каже: на що я побудую нові тюрми? Тому ми передбачили, щоб відсоток залишався в органі управління, у даному випадку — в Мінюсті.

Тому що основна мета приватизації — це не лише заробити побільше з продажу. Першочергова мета — передати непрофільні, неефективні та збиткові активи приватному інвестору, який буде їх розвивати. І там вже відбувається кумулятивний ефект від інвестицій, створення доданої вартості, робочі місця, база для оподаткування, а не одноразові надходження від продажу.

- Ваш законопроєкт має шанс на розгляд восени?

— Сподіваємося на це, оскільки в цьому комплексному законопроекті ми виправляємо багато конфліктів та недоречностей, які накопичилися в законодавстві за багато років хаотичних поправок і правок до правок.

В ньому є і концептуальні речі. Як приклад, зараз при придбанні державного підприємства, приватний власник втрачає усі ліцензії та дозволи, які потім треба дуже довго отримувати в різних органах — це створює додаткові ризики та видатки для інвестора і забирає його час.

Механізм трансформації ДП в ТОВ, який дозволяє зберегти ліцензії та дозволи після приватизації, окрім того, що є недоцільним для невеликих об’єктів, до того ж, забирає близько 6 місяців часу на саму процедуру.

- Якщо продавати Електроважмаш як ДП, без корпоратизації, то це може збити ціну підприємства. Тому що його цінність в ліцензіях і унікальних розробках, на яких працює важка промисловість низки країн СНД.

— Тому ми внесли це у законопроект. Але на Електроважмаші зробили вже кілька аудитів і безліч усіляких перевірок. Тому є сподівання, що ми проведемо корпоратизацію там за 3-4 місяці.

- Які великі підприємства ви можете спробувати приватизувати до кінця цього року?

— Коли мене призначили, ми на другий тиждень призначили радників на ОПЗ, Електроважмаш. Тут консорціум Pericles, White & Case, KPMG, SARS. Готель Президент і шахта Краснолиманська — Конкорд Капітал. Він був обраний ще попереднім керівництвом, ми просто його затвердили.

По Об'єднаній гірничо-хімічній компанії ми теж можемо і хочемо, та можливо встигнемо зробити все в цьому році, якщо вчасно фінансування повернемо. І якщо ніхто не чинитиме опір.

Далі — завод “Більшовик”. Ми запустили процес вибору радника і затвердження його потім на Кабміні.

По Центренерго — ми створили приватизаційну комісію. Теж будемо його зараз рухати, щоб приватизація десь в другому кварталі 21 року сталася. Такий середньозважений план.

Плюс всі шість державних обленерго. Самі знаємо, що там відбувається. Як ти це не контролюй, все одно там щось відбувається. Тому, зараз, коли НКРЕКП почала рухати RAB-тариф, це дає можливість рухати паралельно і обленерго до приватизації.

- Тобто приватизація обленерго можлива після введення RAB-тарифу?

— Я думаю, що так буде точно краще. Але ми ж розуміємо, що час на приватизацію — це 9 місяців плюс-мінус, тож ми зараз їх хочемо рухати, щоб уже в наступному році все зійшлося і відбулося. Тому що RAB-тариф уже на публічному обговоренні.

- Чи потрібно взагалі обленерго продавати?

— Для мене це не дискусійне питання. Якщо ми говоримо про те, що таке стратегічне, а що не стратегічне, що продавати, а що ні, то це може кожна країна тлумачити по-своєму.

Наприклад, зараз у політикумі існує така думка, що стратегічне — це, по-перше, ті об’єкти, які забезпечують безпеку держави — з урахуванням, що у нас війна.

Але в Сполучених Штатах, до прикладу, 80% ВПК виробляється приватними компаніями, а держава є тільки замовником.

Друге — це природні монополії. І це правильно не потрібно приватизувати. Наприклад, “Енергоатом” або Укрзалізниця (саме колія, а рухомий склад має бути конкурентним).

І третій блок — це компанії, які мають виключно соціальне значення. Тому що держава повинна забезпечувати соціальну функцію. Це, наприклад, Укрпошта, яка возить пошту і листи в кожне село. Ніяка інша не зможе — тому що невигідно. Але чому б не залучити інвестора на міноритарний пакет. Вливання капіталу та додатковий контроль за ефективністю.

Але не в повноваженнях Фонду державного майна виробляти політики та приймати рішення — що залишається в управлінні держави, а що не відноситься до функцій, які держава повинна виконувати.

Ми залюбки підказуємо, якщо запитують і завжди раді висловити професійну експертну думку. Але ці логічні та прагматичні рішення, на жаль, часто політизовані. І ми очікуємо на те, що Уряд якнайшвидше визначиться і, нарешті, подасть до Верховної Ради перелік підприємств, які не повинні бути приватизовані.

Вже очікуємо 6 місяців, а в Мінекономіки ніяк не сформується список, що приватизувати, а що є дійсно продовженням функцій держави і необхідно залишити.

Нагадаю, що ця ж Верховна рада минулого року відмінила список із 1400 держпідприємств заборонених до приватизації які насували в цей список у попередні роки різні лобісти.

Слідкуємо і зараз за цією паузою. Хтось там говорить, що держава повинна сама і сіль добувати, і коней вирощувати.

Президент коли передав із Держуправління справами готель Дніпро власним прикладом сподіваюся натякнув 93-м державним органам, які управляють наразі 3600 держпідприємств, що треба займатися своїми державними справами, а не готелями управляти і не конкурувати з бізнесом в тому, що може і повинен робити бізнес.

Але нещодавно ми отримали на мій запит відповідь від Міністерства оборони, що їм таки треба управляти готелем “Козацький” прямо на Майдані незалежності.

Повертаючись до обленерго. В Україні 24 обленерго, які є транспортерами енергії. Вони ж не генератори. І Тернопіль, Хмельницький, Черкаси, Миколаїв, Запоріжжя і Харків ще є державними.

Держава в даному випадку ще залишила за собою ці 6. А 18 — приватні. Тому немає логіки в тому, що це є якась монопольна історія, наприклад. Це вигадка… Є державний регулятор, а вони нехай змагаються і надають кращі послуги населенню та бізнесу.

- Ну… ви не Ахмєтов

— Ми — орган влади, який реалізує державну політику. От політикам і треба визначитися.

- Хтось вам сказав приватизувати?

— Що сказав? Це визначається постановами Кабміну.

Верховна рада прийняла рішення розморозити перелік з 1400 державних підприємств. Уряд повинен визначити серед них пріоритети та визначити, що ж таке дійсно стратегічне, а що ні, і внести це назад у Верховну Раду — тому що це питання розглядається у Конституційному суді: чи повинен бути вичерпним перелік об’єктів, заборонених до приватизації Законом, чи це регулюється на рівні Кабміну. Президент видав Указ: забезпечити підготовку об’єктів.

Наше ж завдання — реалізація державної політики. І для цього ми налагоджуємо відповідні механізми.

Як я образно висловлююсь, це така м’ясорубка, в яку потрібно закидати всі об’єкти, про які нам політики кажуть, що їх можна приватизувати і залучати приватного власника. Далі потрібно робити з цього фаршу такі “акуратні ковбаски” та завантажувати у віртуальні кімнати даних, щоб було зрозуміло — а що ж саме продається. Тобто, робити з цього трешу привабливий інвестиційний продукт.

- Давайте перейдемо до м’ясорубки. Перше — це Об’єднана гірнично-хімічна корпорація (ОГХК). Хто її контролював до цього? Там був неформальний контроль про це всі знають. Микола Мартиненко або Геннадій Корбан. Різні версії. Яка у вас версія?

— Я — не правоохоронний орган. Те, що ми бачили, хто там був директор, — там був Руслан Журило, який начебто знаходиться під слідством НАБУ.

- Знаходиться досі.

— Більше 30 млн доларів збитків (від діяльності попереднього керівництва — БЦ). Тому наша задача є не наздоганяти і визначати, хто там був з політиків, а встановити державний менеджмент і рухати підприємство на приватизацію.

У Об'єднаній гірничо-хімічної компанії при зміні менеджменту ми з радником, який там працює, а це BDO, Baker McKenzie, зрозуміли, що недостатньо розкрита інформація, особливо про запаси.

Тому ми активно почали працювати з Держгеонадрами, щоб показати, а що є, які запаси, чи є вони розвідані, чи ні.

- Але ви ж навіть сайт ОГХК компанії досі не контролюєте.

— Так, дійсно, багато дивних речей ми знаходимо, коли нам передають державні підприємства від міністерств та відомств. Офіційний сайт державної компанії був зареєстрований на приватну особу, яка при зміні менеджменту продала його англійській компанії. Кібербезпека, СБУ та поліція ними зараз займаються.

- Бухгалтерію, фінанси, грошові потоки ви повністю контролюєте в компанії?

— Вже так. Система була така. Є управляюча компанія, яка знаходиться в Києві, і два ГЗК (Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат — БЦ). Велика кількість господарської діяльності відбувалася на різних рівнях цих відокремлених виробничих підрозділів. Тому — спочатку менеджмент. Потім — друга лінія менеджменту. Кожне підприємство проросло коріннями, чиниться моральний тиск та залякують співробітників. Палять машини, погрожують фізичною розправою.

Встановити повноцінний контроль держави над державною компанією — це такі спецоперації, які, на жаль, нам доводиться робити, майже щоденно. 530 чи 560 судів паралельно зараз веде юридичний підрозділ в різних інстанціях. Тому що, крім загальновідомих фактів, ще було намагання через суд відмінити рішення Кабміну і наглядової ради Фонду про зміну менеджменту.

Це коли ми кричали: рейдерять! допоможіть! Насправді ми звертали увагу журналістів, щоб вони приїхали та висвітлили ситуацію. Тоді мало відбутися внесення в реєстр і поруч стояло 4 автобуси тітушок… тому ми повідомляли про рейдерське захоплення, щоб дати більше світла засобам інформації.

- Тобто зараз керівник компанії Пітер Девіс та інший менеджмент контролюють відгрузку продукції?

— Зараз — так. Але навіть при новому менеджменті колишні “інтересанти” намагаються творити свої темні справи. Нещодавно запинили разом з НАБУ прямо потяг який намагалися вивезти на старі прокладки за заниженими цінами.

Що ще відбувається стандартно в державних компаніях? Закупівля великих обсягів дизеля, електроенергії і так далі, — розкрадали на закупках, робили посередника через прокладки. І на продажу ціна продукції ставала приблизно на 20-35% меншою за ринкову. До того ж, було дозволено відтермінування платежу на 180 днів.

НАБУ арештувало вантаж в Одеському порту. Зараз знайшли іншого покупця, компанію із американського титанового холдингу Chemurs, яка входить до холдингу. Із умовою оплати протягом 5 днів, а не 180, як було за старими контрактами.

І що ви думаєте? Спочатку намагалися заблокувати вагони, а коли вже продукція таки була завантаження в ніч з 4 на 5 серпня “невідомі” відкрили нижні люки в вагонах-хоперах і висапали просто на залізничні колії станції 10 вагонів ільменитового концентрату. Але все одно вантаж буде доставлений.

- Яка наразі заборгованість за вже поставлену продукцію при старому менеджменті?

— Вона загрузла на рівні $35 млн. Виведені кошти на прокладки в офшорах. Шанси повернення цих грошей я не буду оцінювати, цим займається менеджмент компанії та правоохоронні органи.

- У мене питання про минулий досвід Пітера Девіса. Ви, мабуть, знаєте, що він раніше був одним з власників компанії, яка володіла пакетом акцій (49,9%) банку Кліринговий дім Льовочкіна-Фурсіна. (Це бізнес партнери олігарха Дмитра Фірташа, який до 2014 року орендував Іршанський та Вільногірський комбінати та постачав продукцію на Кримський титан).

— Неправильно.

- Це інформація Нацбанку. (А ще він був членом наглядової ради банку- БЦ)

— По-перше, не власником. По-друге, де він працював — у нас є на цю тему детальна інформація, проходили різні перевірки.

- Розкажіть про його зв'язок з Кліринговим домом. Як довго він працював?

— Я зараз не пам’ятаю. Але ми точно досліджували, хто і де працював… Усі хто чогось досяг і має досвід та менеджерські навички в Україні десь працювали в солідних компаніях. Хтось працював в Метінвесті, хтось працював у ДТЕКу, хтось працював у Новінського — якщо ти дійсно спеціаліст у галузі, тоді ти затребуваний на ринку. Але питання — ти найнятий менеджер, чи акціонер.

- В 2013 році в списку Нацбанку він значиться як співвласник Клірингового дому.

— Наскільки я пам’ятаю, не співвласник. Він був менеджером якоїсь компанії. І ще він працював в компанії, якій зараз належить 1+1, там, де є доля Коломойського. А це ще було до нього. І я точно знаю, що Пітер ще працював в McDonalds. Він просто професійний фінансовий менеджер.

- У нас вийшла стаття, де аналізувалися перспективи приватизації ОПЗ, Електроважмашу, Центренерго і ЗТМК. Ми дійшли висновку, що через обтяження, які створені олігархами, які контролюють зараз, контролювали всі ці структури (Фірташа, Коломойського, Мартиненка), це неможливо зробити в цьому році, тому що структура боргів створена така, що вони привабливі для приватизації саме тими структурами, які здатні вибити борги з Ахмєтова, наприклад.

— Є такий термін — poison pill, отруйна пігулка. Це не те, що в більшості — це в усіх підприємствах, які уже подаються на приватизацію. У них є борги, є створена кредиторська заборгованість так чи інакше.

Ми сповідуємо філософію, що треба все дуже якісно описати, які проблеми є, які є позитивні речі (це те, чим займаються радники з приватизації) і шукати профільного інвестора, щоб не закрив підприємство, як це було з Запорізьким алюмінієвим, коли купували і просто вбивали як конкурента, який виробляв подібну продукцію тут же поруч.

- Наприклад, Ігор Валерійович Коломойський точно вважає себе профільним інвестором (в Центренерго, або ОПЗ). Так само, як Фірташ (в ОГХГ чи тому ж таки ОПЗ).

— А тут якраз і діє процес, в якому є радник, що наймається Фондом. Він робить повний аналіз і аудит, а далі він формує умови. В цих умовах, які затверджує Уряд, і це політична відповідальність Уряду, має бути прописано, наприклад, що держава-агресор і її гроші — заборонені.

Якщо радник компетентний, це в основному міжнародні консорціуми, які кажуть: нам потрібен інвестор, наприклад, з досвідом профільної роботи на ринках Європи не менше, ніж 5 років.

Тому, звісно, формувати постприватизаційні умови держава може таким чином, щоби не віддавати активи в якісь одні руки, а створити пул з тих, кого держава бачить дійсно компетентними інвесторами, через певні обмеження, додатково до наявних у законі.

- Наявність боргів перед олігархічними структурами може відлякати інвесторів.

— Звісно, це проблема. Але, в залежності від зацікавленості в саме цьому активі, теж одна з умов приватизації — ми говоримо про велику приватизацію — якщо це великі потужні гравці чи українські, чи великі міжнародні, то вони зможуть обирати, чи реструктурувати ці борги, чи їх порозбивати в судах, якщо вони накручені неправомірно.

Держава і Фонд не може зробити це краще, ніж той великий інвестор, який візьметься за це і буде боротися.

- Ви запрошували особисто заходити на приватизацію Електроважмашу. Після вашого заклику Ярославський або якісь інші інвестори заходили до вас?

— Ні, не заходили

- А в інші кабінети заходять, не чули?

— Чуток багато. Я просто ними не керуюсь. Але в принципі, коли ми дотримуємось тих самих принципів з усіма, то воно працює. Декілька разів приходили, я говорив (це вже така моя стандартна фраза): хочете керувати — купіть і керуйте. Буде конкурс — купіть і керуйте. А не ставте свій менеджмент і директора, щоб продовжувати там усім керувати.

- Яка рекрутингова компанія вам рекомендувала Буська на Електроважмаш і хто заплатив за її послуги?

— Ми, на жаль, не маємо бюджетів, щоби наймати такі компанії. Але коли йде пошук менеджерів, які повинні мати досвід, у нас є кілька інструментів. По-перше, створюється профіль кандидата. По-друге, йде пошук і через оголошення, і на сайті, і так далі. Прямий пошук теж міг би здійснюватися. Але у нас немає можливості платити. А компанії беруть хто дві, хто три місячні зарплати кандидата плюс мотиваційні бонуси від заробітної плати директорів.

Далі — короткий список. Перевірка різними спецслужбами, ділова репутація, рекомендації. Розгляд фіналістів — у нас тут працює комісія. І, якщо треба, виноситься на затвердження на Кабінет міністрів. Стосовно Віктора я звертався до всіх, кого знав.

Ми просто знайомі з рекрутинговими компаніями. Кажу: якщо ви знаєте когось, хто міг би мати досвід керування колективом виробничого підприємства на 3 тисячі людей, хто розбирався би глибоко і в фінансах, і в менеджменті, то я прошу рекомендувати. На жаль, зараз не можемо платити за рекрутинг. Віктор Бусько працював у Метінвесті.

Потім він поїхав, за свої кошти отримав Лондонський МВА, потім, коли сюди приїхав, ми йому запропонували: ти можеш або повернутися в систему, де ти працював, або бути незалежним менеджером, але це проект — він має початок і має завершення. Мені здається, що комбінація такої мотивації — бути і незалежним, і мати більш-менш нормальну зарплату, якою вона була до цих коронавірусів і зробити результат — ця комбінація спрацювала.

- Я чого питаю? Віктор Бусько довгий період працював в структурах СКМу. А СКМ є одним з основних споживачів продукції Електроважмашу — електродвигуни на шахтах, генератори на ТЕС. Їхні підприємства працюють на цих технологіях. Якщо Рінат Леонідович візьме навіть неформальний контроль..

— Рінат Леонідович сам здивувався, коли його менеджер там з’явився.

- Звідки ви знаєте?

— Знаю.

- Ви бачите, яку це інформаційну картину створює.

— Так. І я від цього страждаю. Але ми приймаємо рішення і беремо на себе відповідальність. Тому що, щоб керувати великим підприємством потрібен менеджер з досвідом і професійністю. З того конкретного, що він зробив — привів з собою пару менеджерів на систему закупівель, і вони за 2 місяці 260 млн грн зекономили.

По-друге. Я не знаю детально структуру, скільки і чого в продукції йде на групу компаній ДТЕК чи Метінвест, але я точно знаю, що це не є суттєвий об’єм. Тому що основним покупцем є Турбоатом. Але електродвигуни, по-моєму, не купують. Можливо, хіба що роблять ремонт якийсь.

 — Перейдемо до Центренерго. Ми пам’ятаємо цю історію, як держава спробувала взяти контроль над підприємством, але не до кінця, тому що Володимир Потапенко, людина олігарха Коломойського, залишився працювати в Центренерго. Все ж таки держава контролює сьогодні Центренерго, чи ні? Тому що блоки працювали на газі, який прокладка Коломойского Юнайтед Енерджі купувала в Укрнафти та перепродавала Центренерго.

— Що ми зробили. Перше. В кінці минулого року, коли мене призначили, я зрозумів: для того, щоб приймати управлінські рішення по тому менеджменту, який зараз є на Центренерго, нам потрібні об’єктивні підстави. Ми — Фонд, який є представником держави, представником акціонеру — почали цікавитися: а що там у вас відбувається? Тому що в засобах масової інформації пишуть, що там дешева електроенергія, там дороге вугілля і так далі.

І, не отримавши об’єктивної відповіді, у мене десь стопка листів, які ми офіційно надсилали, ми спочатку замінили там Наглядову раду. Наглядова рада уже почала далі з’ясовувати. І десь на початку цього року ми зафіксували, що у нас немає ані річного звіту, ані об’єктивної інформації.

Тому я виніс на Кабінет міністрів кандидатуру нового директора Корчинського, який був призначений, а далі ми 3 місяці робили ці всі зміни. Стосовно нинішнього менеджменту: ми призначили директором Корчинського і йому доручили конкретні задачі. Перше — завершити подачу в Фонд річного звіту, щоб ми зрозуміли, що там є.

- До якого часу?

— За законом про акціонерні товариства, річний звіт компанії повинен подаватися акціонеру, в даному випадку Фонду, до 1 березня.

- Потапенко жодних звітів не надавав взагалі.

— Так. Якісь відписки, листи, що звіт буде пізніше. Далі. Ми директора призначили. Дали доручення завершити цей звіт та подати нам. Друге — розібратися в правлінні, в менеджменті і визначити, що запропонувати. Я звик покладати чітку персональну відповідальність.

В іншому випадку буде наш український підхід, коли всі роблять все, а з кого спитати? Ні. Є директор, розберіться в менеджменті і дайте нам свої пропозиції протягом двох місяців. І третє. Розібратися в структурі поставок і продажів. З липня вже газ не купувався у тих, у кого ви казали. Він купувався у державної компанії НАК “Нафтогаз”.

- З липня.

— Так. Після приходу нового директора. Тому що деякі контракти укладені на кілька місяців.

- Хто вам частіше телефонує? Рінат Леонідович чи Ігор Валерійович?

— Ні той, ні інший.

- Взагалі?

— Ми спустили всі операційні задачі на рівень менеджменту. Є наглядова рада. Їхня задача — розібратися. Якби я брав на себе в ручному режимі керування всіма цими підприємствами… я і так в треші, 6 місяців без вихідних.

- Менеджмент дослідив, кому належить 4,5 млрд грн кредиторської заборгованості Центренерго?

— Детально не знаю.

- Там був Крючков. Є припущення, що його перекупив Коломойський. Крючков був найбільшим тримачем боргу.

— Чув таке. 4,5 млрд грн кредиторської заборгованості при 2,7 млрд грн дебіторської, в тому числі, 1,5 млрд грн — борг ДП “Енергоринок”. Також на момент складання плану розрахунків із вугільними шахтами, сума боргу становила 370 млн. грн. шахтарям державних шахт. З яких у червні погасили 50 млн. І за липень — ще 235 млн грн, при тому що планом було передбачено 120 млн грн за липень. Тобто Центренерго продовжує активно розраховуватися з державними шахтами.

- Розкажіть, будь ласка, детективну історію із звільненням Блескуна з Укрспирту. Його звільнили якраз напередодні, перед тим, як вносити в Раду закон про приватизацію 25 підприємств Укрспирту. Але після розголосу одразу виявилося, що це незаконно. Міністр економіки скасував рішення Кабміну. Але на приватизацію після цього винесли чомусь не 25, як передбачалось планом, а тільки 12. В чому таємниця? Що це за інтрига? Хто це лобіює?

— Чесно кажу, до нас як до Фонду, який реалізує державну політику, це питання не за адресою. Воно в компетенції Мінекономіки, Кабміну. Є взагалі-то ДП Укрспирт і концерн Укрспирт. Якщо їх скласти, у них 78 окремих майнових комплексів.

В ДП і в концерні накопичилася купа зобов’язань і т.д., тому нами спільно з Мінекономрозвитку, з Тарасом Висоцьким, за декілька місяців була напрацьована програма, яку Уряд повинен затвердити, винести на нараду і це нам дозволить приватизувати ці об’єкти як окремі майнові комплекси. Ті, що нам передали, перші 12 об’єктів — це так звана група інвентарних номерів.

Тобто це саме обладнання, паркан, котел, щось є, тільки оформлене не як підприємство, а як групи інвентарних номерів. Це їх ми будемо описувати і саме це буде виставлятися на приватизацію. Які в цьому питанні є політичні складові, і хто проти — я, чесно, не чув

- Якось повикреслювали підприємства ці інші 13, які не потрапили, кажуть, що воно десь було на Західній Україні і чомусь хтось вирішив таким чином питання, щоб відтермінувати приватизацію саме тих об’єктів.

— На рівні Фонду ми бачимо те, що нам передають. А що не передають, чому і коли — ми цього не бачимо. Ми ж не є членами Уряду.

І для початку процесу приватизації Кабмін повинен затвердити “Програму реформування спиртової галузі”. Точніше по Закону повинен був іі затвердити до 14го березня!

Але двічі знімали вже цю програму прямо на засіданні КМУ. Спостерігаємо наразі і тут за наявністю політичної волі.

- Самі внесли 25, потім відкликали 13 і вам не кажуть, чому, як це так?

— Дуже часто питання ставлять до мене. А я роз’яснюю. Те, що передають, ми його реалізуємо. Мало того. Ми допомагаємо Мінекономіки напрацьовувати методологічні рішення. Ще кілька місяців тому, щоб зменшити зайві бюрократичні процедури при передачі різних об’єктів на приватизацію, ми розробили новий порядок передачі об’єктів і прийняли його постановою Кабміну.

Тому що до цього треба було створити двосторонню комісію, позасідати, зробити інвентаризацію, потім поміняти статут і так далі. І передача на приватизацію розтягувалася на роки. Ми розробили простішу модель — можна певні об’єкти передавати просто в управління Фонду. А ми вже будемо робити інвентаризацію, готувати на приватизацію і так далі, бо у нас є мотивація на результат.

- Ви провели інвентаризацію ОПЗ? Який у нього борг зараз? Був 9 млрд

— Крім дрібних боргів, є борг перед НАК Нафтагаз.

- В районі 2 млрд, здається

— Ми хочемо, щоб між одним державним підприємством — заводом, і другим — НАК, не було незакритої історії, яка тягнеться. Ми створили тристоронню робочу групу Фонд-НАК-завод, щоб робити всі звірки, підняти все, далі суд визначить, і буде якась сума. Наразі вона на рівні 2 млрд 260 млн, але ж щодня капає пеня.

Ситуація достатньо нелогічна, з нашої точки зору, що одне державне підприємство продовжує накопичувати борги, нараховується пеня іншим державним підприємством. Тому, маючи добру волю Андрія Коболєва і Фонду держмайна ми в цьому процесі вже пару місяців. Я сподіваюсь, що він завершиться теж за пару місяців і буде вже ця фінальна сума. Інша сума невизнаних боргів зовнішнім кредиторам на рівні 8 млрд з хвостиком, якщо це в гривнях рахувати — вона не визнана на території України. Є рішення Стокгольмського суду, що це є. Але на території України це рішення ще не є легітимним

- Україна буде якось відстоювати свої інтереси? Адже цей борг дуже часто штучний, тому що там були схеми, як ви казали: поставляєш газ, переробляєш в добрива і продаєш через свої прокладки. Схожі схеми є на всіх об’єктах великої приватизації. Вам треба системне рішення по них, інакше вам заблокують все.

— Стосовно системного рішення — так . Це є наш новий комплексний законопроєкт, який в тому числі дає більше простоти в процедурах приватизації та знімає конфлікти в законодавстві, яке багато років приймали е системно вносячи зміно то в одне, то в друге.

І ще декілька простих рішень, які використовувалися в кращому досвіді приватизації в інших країнах. Наприклад можливість списувати податкові борги. Якщо ринкова вартість активу 100, а він має податкових боргів на 70, то враховуючи ризики відносин з державою та організаційні витрати, все одно інвестор не заплатить 30. Буде дисконт. Але якщо прибрати податковий борг, то інвестор за “чистий об’єкт” заплатить 100. І таким чином і інвестор швидше приймає рішення, бо ризики менше, і держава все одно отримає своє і ще й без дисконту на ризик.

Як формується ціна працюючого активу: що якщо підприємство дає якийсь кешфлоу… наприклад воно заробляє 50 млн дол. на рік. Скільки ти хочеш років окупності? Наприклад, 6. То ти собі як інвестор кажеш: ми готові заплатити за це 300. Потім ти дивишся, а воно ще винне комусь 100, комусь 250. Думаєш: так воно ж там більше винне, ніж воно коштує.

І тут починаєш поглиблюватися в аудити, що роблять радники. І ти розумієш: коли ти це купиш, ти зможеш це побороти в судах? Яку частину? Або реструктурувати на період часу? Відповідно порахувавши ризики та потенційну прибутковість інвестор і приймає інвестиційне рішення так/ті і скільки готовий.

- У мене питання по ОПЗ. Поточний давалець в інформаційному просторі лобіює ідею про те, що ОПЗ потрібно розділити на галузі діяльності і продати, так буде ефективніше нібито. Хоча складається враження, що вони просто хочуть збити ціну. Від ОПЗ зараз в інформаційному полі виступає тільки давалець. Крім того, є інформація, що ОПЗ займається реалізацією їхньої продукції. Наскільки це все нормальна ситуація?

— Давалець — це одна з комерційних компаній, яка сама має робити свій піар. Те, що стосується приватизації — комунікація на цю тему належить або Фонду, або раднику.

- Чи є ідея розділення підприємства, вагонний парк, готель їхній, перевалку…

— Немає ідеї розділення саме виробництва на різні частини. Але ми з радником активно обговорюємо і аналізуємо непрофільні активи. Наприклад, там є медичний центр, готель і так далі. Якщо на сьогоднішній день зробили попередній аналіз таких можливостей, то це не шашечки, а їхати.

Коли я працював в Укрпошті, у неї було 15 баз відпочинку і директори цих баз прикривались тим, що ви нас фінансуйте, давайте нам робити ремонти, тому що треба, щоб поштарі відпочивали.

Ми запровадили співфінансування відпочинку поштарів. І закрили ці 15 баз. І стало дешевше. Не ремонти в непрофільних для Укрпошти базах відпочинку робити, а дати людям можливість провести якісний відпочинок. Новий директор ОПЗ порахував, що якщо нам направити кошти саме на лікування співробітників і дати їм страховку, то це в 6 разів буде дешевше, ніж вартість утримання медкомплексу.

- Тобто на ОПЗ чекає якась очистка від боргів і обтяжуючих непрофільних активів

— Так, але дійсно треба спочатку все добре продумати. Тому що там є соціальне питання. Хтось же там працює, хтось може втратити роботу.

- Президент вам телефонує найбільше по яких підприємствах?

— Ми маємо регулярні зустрічі. Я намагаюся його інформувати по самих активних процесах чи тих, які мають соціальний розголос. Ми регулярно робимо доповідь в Офісі.

- Центренерго він цікавиться?

— Так

- Тому що якраз Центренерго в інформаційному плані його найбільше по іміджу топить.

— По тих великих об’єктах, які ми з вами обговорювали — намагаюся тримати Президента, наскільки це можливо, в курсі. Тому що ситуація кожні 3 дні буває змінюється: там кримінальна справа, там відсторонили, там відключили, там зірвали. Але стратегічно у мене є регулярне інформування, щоб Президент був у курсі. Він теж розуміє, що нам треба змінити цей Закон, який прийняла Верховна Рада, і який забороняє рухати велику приватизацію. І без цього Закону достатньо є важелів у Уряду приймати рішення, виставляти об'єкт на аукціон чи ні.

- Хочу питання додати по ОГХК. Чи продовжує компанія відвантажувати ільменіт на іноземні структури, які в результаті постачають на Кримський титан Фірташа цю продукцію. Колишнє керівництво нещодавно це використало як аргумент, я не знаю, чи це правда, але вони нещодавно звинуватили керівництво.

Багато років у нас кажуть, що треба припинити фактично утримувати російське підприємство Авісма, яке за рахунок нашої титанової галузі є основним постачальником на світовому ринку. Щось змінилося у структурі поставок після того, як ви усунули Журила і Мартиненка від керівництва?

— По Авісмі, чесно кажучи, я тільки чув. Я не знаю, чи є якісь поставки.

- Раніше були постійно. Ми аналізували довгий час митні дані і там були Авісма — третина точно продукції йшло. Зміни в структурі поставок відбулися чи ні?

— Із того, що я знаю… Ми policy виставили, задачі поставили, радник працює. Стосовно структури поставок, то партія вагонів, яка була затримана в Одеському порту, зараз продана іншому трейдеру по вищій ціні із одночасною оплатою. Зрозуміло, що їм треба зараз продавати дорожче, без посередницьких історій і з кращими умовами оплати. Тому що за попередні поставки оплати десь зависли.

- Питання в тому, що трейдери перепродають цей ільменіт на Кримський титан. Це було завжди. Воно було і при Журилі. А зараз Журило звинувачує нове керівництво в аналогічному.

— Може, це хтось навмисно зробив? І хтось же протидіє наразі поставкам відомим міжнародним компаніям по справедливій ціні і без відстрочки?

- Тому ж я вас і питаю. Чи є реальним, з вашої точки зору, можливо не в цьому році, а в наступному, провести дійсно по одному з найпривабливіших сировинних виробництв в Україні, по титановому комплексу, ільменіту, титановій губці чи дійсно у нас є шанси залучити інвесторів? Бо спочатку незалежності багато про це говорили. Хто тільки сюди не приїжджав. Чи є у вас реальні перемовини, реальні інвестори великі, класу Дюпона, які кажуть: ми цим займаємось, ми хочемо сюди зайти, взяти під себе цей комплекс.

— Відповідь: так, є. Робота з пошуку потенційних учасників аукціону проводилася кілька місяців, це робота радника. Було отримано 16 запитів, з яких 2 — це українські холдинги, а 14 — компанії міжнародні, які профільні в цьому ланцюжку доданої вартості. З них кілька австралійських і японських.

По брендах не можу говорити, чи там є Дюпон. Але 14 з брендів, за інформацією Baker McKenzie, якісні та міжнародні. Саме тому нам було важливо перезапустити сам об’єкт, щоб він продавався з більшою повнотою інформації. Тому що, що купується? Купуються об’єми запасів. Над цим ми з Опімахом і працюємо.

- Питання про ЗТМК, про нового керівника? Хто такий Сергій Лубенніков

— Директор.

- Про цього чоловіка немає жодної інформації в інтернеті. Ми ж розуміємо, що керівник такого рівня повинен мати досвід. А про цю людину невідомо нічого. Звідки ви його взяли?

— Процес вибору керівників я вам показував. Я особисто бачу керівників один раз на фінальній співбесіді, тому що до цього — конкурсна комісія, потім співбесіди, потім перевірка. І потім я все одно хочу такий ніби фейс-контроль мати, хоча, в принципі, не моя це справа їх призначати. Але оскільки вся політична відповідальність на мені, то я з фіналістами маю зустрічі. Щодо ЗТМК, то я маю інформацію, що там було, в якому “зґвалтованому” стані повернули державний контроль над державною компанією.

- Там було порушення умов спільної діяльності…

— В день, коли туди прийшов новий директор, там ледь не відбулася екологічна катастрофа, тому що компанія, на жаль, не сплачувала екологічну броню, хоча повинна була. А там же хлор. І у зв’язку з цим якось випадково в день, коли призначали директора, виявилася відсутність коштів на рахунку, щоб заплатити за електроенергію.

А там борг за електроенергію 1 млрд 488 млн, податковий борг — 101 млн, збитки за весь 18 рік 787 млн, за 19 рік збитки 566, і знос основних засобів близький до 100%. Така собі “голуба фішка” (”голубими фішками” називають акції найбільш надійних великих міжнародних компаній, — прим.). Це наслідки діяльності попереднього менеджменту, який зараз почав розповідати, що Фонд загубив підприємство.

В день, коли туди заступив директор, там зменшували постачання електроенергії у зв’язку з боргами, а потім його зменшили так, що був ризик зупинки і викиду хлору. І ми з новим директором, з Фондом, з Мінекономіки дзвонили в обленерго, зверталися до “Постачальника останньої надії” і зупинили цю катастрофу. Зараз новий директор проводить аудит діяльності підприємства. Уже виплачені борг по заробітній платі за травень і аванс за червень.

Але і парадоксальна ситуація в тому, що ми вже декілька тижнів б’ємося з ДФС просто за законне повернення державній компанії законних десятків мільйонів ПДВ і наразі не отримали відповідь. А на підприємстві 3000 співробітників.

- Так ким він раніше працював?

— Я зараз не згадаю. Але завжди можна отримати відповідь у прес службі.

- Якщо вам не дадуть 48 млн грн на підготовку приватизації в принципі ви щось зможете приватизувати в цьому році? Можна хоч щось приватизувати без фінансування?

— Ми запустили малу і середню приватизацію — дуже насичений графік з моменту мого призначення. Я думаю, що ми все ж таки ці мінімальні кошти отримаємо. І ми зможемо приватизувати і комбінати хлібопродуктів. Там у нас є ряд достатньо великих об’єктів: “Усть-Дунайський морський торгівельний порт”, заводи шампанських вин, ДП “Трансмаш” і скільки ще встигнемо спиртзаводів. І в принципі більше 500 об’єктів.

- І які, в результаті, надходження до бюджету можуть бути?

— Рада чомусь знизила план до 500 млн в цьому році. Ми ці 500 млн вже виконали за перші 5 місяців.

- Ви, мабуть, єдиний керівник, кому плани знижують. Всі скаржаться, що великий план і його ще завищують. Можливо, ви єдиний керівник, який перевиконав план…

— Я направив офіційні листи, що навіть з урахуванням коронавірусу, ми готові бальне 2,5 млрд грн дати. Тільки дайте 48 млн грн на приватизацію

- Це теж професійне визнання. Люди перелякалися, що раптом ви виконаєте річний план і вирішили вам добровільно допомогти. І продасте підприємства, з яких вони фінансують партії. “Парламентаризм вб’єте”.

— Чесно кажучи, навпаки, багато депутатів кажуть: а коли це буде виставлене, а коли це. Ми зробили по кожній області “інвестиційне меню”. Дивіться, є губернатори, є інвестиційні агентства, депутати місцевих рад, кажемо їм — допомагайте маркетувати. Це все 100% купує український бізнес. Той бізнес, який має гроші, в банки не спішить, фондового ринку не знайшов і кудись має інвестувати. Ми кажемо: ось вам об’єкти для інвестицій.

- Скільки у вас усього тут об’єктів?

— Тисячі. Вони різні. Чому вони в такому стані? Бо немає хазяїна. Нехай знайдеться хазяїн.

На 1 вкладену гривню придбання активу потім ще вкладається 4-6 в модернізацію, реконструкцію. Ось продавали базу відпочинку Національного банку України… Нацбанк позбавився непрофільного активу на утримання якого витрачали мільйони, а готельєри і ресторатори придбали об’єкт в який будуть інвестувати, створювати робочі місця. Є голландські аукціони — на зниження ціни. Є англійські аукціони — на зростання. Стартова ціна приватизації — балансова вартість. Вирішує попит/пропозиція.

Дуже часто ця балансова вартість нижче ринкової з урахуванням усіх проблем. Тому наша задача — це якраз зробити інформацію доступною, описати, що це за будинок, чи є під ним земля, чи є у нього якісь судові справи, і виставити на аукціон. А далі, після того, як об’єкт купується, якраз і вкладається 4-6 гривні на 1 раніше вкладену гривню.

База Нацбанку — це була така показова історія. У 2013 році Національний банк вирішив витратити не бюджетні, а свої гроші, на будівництво бази відпочинку для правління Національного банку.

Спеціальна база відпочинку була побудована під Івано-Франківськом. Вона була побудована на 8 номерів усього-навсього, хоча будівля на 2 тис.кв.м. У кожному номері — джакузі, броньовані вікна, венеційська штукартука, люстра із крокодилової шкіри, ліфти з першого на другий поверх. 60 мільйонів треба ж було витратити господарникам.

- Стиль Арбузова…

— Але забули під’їзну дорогу, газ, електроенергію — там лише тимчасове підключення. І взагалі, оформленої землі там нема. І коли ми внесли це все у віртуальну кімнату даних, розмаркетували, то був конкурентний аукціон. Один раз не купили за 60 млн. Потім ціна знижується. Потім йдуть торги і врешті-решт купили його.

І почалося: мовляв, розпродали задешево — зрада. Там журнал реєстрацій — 50 людей приходили і дивилися.

І підприємець, коли приходить, дивиться. Так, будівля дорогезна, але все протекло, гідроізоляцію забули, вся ця венеційська штукарка повідпадала. Але, в принципі, є будівля. Підприємець думає: що я можу зробити? З 8 номерів 20, буде ресторан, з урахуванням сезонності, плюс електроенергію підведи, готовий заплатити стільки-то. І від цього формується ціна.

І купили це підприємець-ресторатор з Одеси і готельєр зі Львова. Вони заплатили 17 млн гривень, плюс ПДВ це 20 млн. Що вони будуть з цим робити? Вони відремонтують, наймуть робітників, заплатять їм зарплати. І всім буде добре, а особливо — державі.

Готель Дніпро — продано за 1,1 млрд грн

- Як далі проходитиме процес з завершення приватизації готелю Дніпро, який було продано на аукціоні за 1,1 млрд грн?

— Ми провели успішний аукціон з високою конкуренцією — 29 учасників. Завдяки цьому ціна за готель виросла в порівнянні зі стартовою в 13,7 разів. Це більше 1,111 млрд грн. Але процедура ще не закінчена.

Розкажу, що далі. Далі етап перевірки компанії-переможця згідно закону, підписання договору та 30 днів на перерахування грошей.

Йдуть маніпуляції про росіян, тому розкажу, чому російський капітал не пройде.

Законом прямо заборонено інвестувати в українські активи гроші, що мають російське походження. Зрозуміло, що і сам інвестор не може бути із країни-агресора. Відповідно, інвестор, який виграв аукціон, може отримати у власність готель “Дніпро” не раніше, ніж пройде перевірку на відповідність вимогам законодавства, які чітко обмежують хто може підписати договір з державою. Це прозора покрокова процедура, яку проходять всі об‘єкти приватизації.

Щоб з’ясувати походження його коштів, Фонд державного майна України направив відповідні запити в правоохоронні та інші державні органи. Після ретельної перевірки даних із відкритих та закритих джерел, ці органи нададуть нам свої висновки щодо походження інвестиційного капіталу.

Спираючись на висновки компетентних структур, ми приймаємо рішення: підписувати договір купівлі-продажу з переможцем аукціону, чи не підписувати. Сумнівний, з офшорних зон з непрозорою структурою власності та російський капітал не можуть брати участь в українській приватизації. Так само приналежність до списку FATF чи неправдива інформація, подана учасником, — основа для відмови.

-Що буде, якщо у грошей виявиться підозріле коріння?

— Якщо раптом з’ясується, що переможець аукціону — росіянин, або ж його капітал має російське або будь-яке інше сумнівне походження, Фонд держмайна НЕ укладе із ним угоду купівлі продажу.

Згідно процедури, переможцем аукціону буде визнано учасника, котрий показав другий результат, тобто запропонував найвищу суму, не враховуючи “забракованого” в ході перевірки учасника. До нового переможця аукціону буде застосовано аналогічну процедуру перевірки.

Юрій БУТУСОВ, Юрій ВІННІЧУК