“Глухий кут”, витіснення армії РФ із півдня та заходження у Крим

Український контрнаступ переходить у нову фазу, але його майбутнє все ще не вирішене. Forbes проаналізував можливі сценарії розвитку подій та те, як вплинуть результати контрнаступу на подальшу боротьбу.

Після двох місяців контрнаступу ЗСУ оптимістичні прогнози все частіше замінюють скептичні погляди. Перспективи головної наступальної операції ЗСУ стають дедалі більш туманними. 

Українська армія ніколи не мала таких потужностей, як зараз, і скоріше за все уже не матиме наступного року. Західні союзники дедалі відкритіше говорять, що у випадку невдачі контрнаступу необхідно буде шукати інший спосіб завершення війни, аніж продовження військових дій до повної перемоги України.  

Попри те, що майбутнє контрнаступу все ще не визначене й сюжет подій може змінитися будь-якого дня, спробуємо оцінити базові сценарії подій і їхні можливі наслідки. 

Сценарій 1 — “глухий кут”

Це найскептичніший сценарій, який передбачає, що українським військам вдасться досягти лише тактичних успіхів на окремих напрямках. 

Можливо, вдасться повернути контроль над Бахмутом, або звільнити Токмак. Але загалом лінія фронту не зміститься на понад 30 км на Півдні, російська армія збереже боєздатність і контрнаступ не виконає дві головні задачі:

• розірвати “сухопутний коридор” у Крим;

• завдати стратегічної поразки російським угрупуванням.

Україна вже зараз змушена вводити резерви. Командування ЗСУ може залучити більшість із 12 новостворених бригад, які готували як основну ударну силу. 

Якщо наступні два місяці динаміка подій збережеться, і ЗСУ продовжать поступові атакувальні операції, які зустрічатимуть сильний організований спротив російської армії, може настати момент, коли українському командуванню доведеться відмовитися від продовження контрнаступу, аби зберегти сили для подальших військових дій.

Ставка командування ЗСУ на боротьбу на виснаження, яку можна спостерігати зараз, може призвести до того, що українська армія швидше вичерпає свій потенціал, ніж російські війська, які позиційно знаходяться в кращому становищі. 

Плани контрнаступу також може зірвати осіння негода, масова мобілізація у РФ та інші чинники. Тож затягування контрнаступальних дій в пізню осінь потенційно ризиковане. І скоріш за все часові рамки цього контрнаступу обмежуються вереснем—початком жовтня. До яких залишилося не так багато. 

У березні цього року, коли стався витік секретних документів Пентагону, світ побачив досить скептичні оцінки перспектив українського контрнаступу американськими посадовцями. Їхні оцінки спиралися на те, що контрнаступ очевидно запізнюється в часі через повільні темпи постачання озброєння та навчання українських військових. Це давало Росії додатковий час для підготовки додаткових ліній оборони. 

“Весняний контрнаступ” почався лише в червні, а новостворені бригади, які проходили навчання в країнах НАТО, не встигли пройти повноцінну підготовку для проведення такого роду операцій. Чотири-шість тижнів загальновійськової підготовки — мало. 

Навчання військовослужбовців ЗСУ. Фото Getty Images

До того ж і стратегія передачі основної частини західного озброєння новоствореним підрозділам без бойового досвіду тепер зустрічає критику західних аналітиків. Остання публікація в The New York Times, присвячена контрнаступу, викликала бурхливу реакцію в мережах, але загалом вона вписується в загальну тенденцію оцінки контрнаступу західними ЗМІ. 

Перспектива ЗСУ здобути стратегічну перемогу над Росією на полі бою поступово згасає. А без неї подальше постачання важкого озброєння для нових потенційних наступів ЗСУ стає малоймовірним. 

Зі свого боку Росія очікує “перетерпіти” контрнаступ і можливо восени оголосити нову хвилю мобілізації, аби підготувати власний новий зимовий наступ на кшталт того, що ми бачили в грудні—березні цього року. Проте і для Росії ця зимова кампанія у випадку невдачі може стати останньою великою операцією.

За такого сценарію навесні обидві сторони вичерпають свої ресурси для проведення масштабних загальновійськових дій. Ні в української, ні в російської армії не вистачатиме техніки, артилерії й боєприпасів, аби отримати достатню перевагу над ворогом. 

Війська переважно складатимуться з недосвідчених мобілізованих солдатів. Війна колапсує до рівня локальних тактичних не менш запеклих боїв. Але це будуть багатотижневі бої за окреме село й стратегічно не впливатимуть на загальну картину. 

Військова підтримка багаторічної війни на виснаження на Заході не надто популярна. Союзники можуть хотіти якнайшвидше закінчити війну, на “компромісних умовах”. 

Це не означає, що Захід зможе примусити Україну до “Мінська-3”, але найімовірніше він повернеться до попередньої стратегії постачання виключно зброї оборонного типу й в значно менших обсягах.

Сценарій 2 — перерізання сухопутного коридору в Крим

Другий сценарій передбачає, що російська армія не отримає стратегічної поразки та збереже свою боєздатність, але поступовими операціями ЗСУ буде витіснена на півдні до Азовського моря. 

Таким чином його узбережжя потрапить у прямий вогневий контроль української артилерії. І хоч Росія все ще зможе принаймні частково утримувати свої війська на Півдні, функція наземних ліній забезпечення буде втрачена. 

Це станеться, якщо битва на виснаження на запорізькому фронті забезпечить українським військам можливість прорвати багаторівневу оборону росіян на досить широкому фронті (50 км або більше) та просунутися глибше до узбережжя Азовського моря або до Мелітополя. 

Західні ЗМІ з посиланням на американських чиновників стверджують, що основний акцент наступальних дій ЗСУ буде в напрямку Токмак — Мелітополь. Поки складно це оцінювати, адже українські війська продовжують наступальні дії одразу на кількох напрямках. А нещодавно провели успішну атаку в районі Вугледару — новому районі наступу. 

Зображення Good Times Bad Times.

Якщо ЗСУ до листопада вдасться наблизитися до узбережжя Азовського моря, наступний етап війни буде безпосередньо пов’язаний зі спробою Росії зберегти свої позиції або відтіснити українські війська. 

Росія зможе зберегти контроль над окупованою частиною лівобережної Херсонщини, але ситуація для російських сил на південному напрямку кардинально зміниться.

Без стабільного сухопутного з’єднання з Росією підтримка великої армії залежатиме виключно від вразливих шляхів постачання через Крим. Кримський міст, Армянськ і Чонгар стануть ключовими точками для ударів українських ракет і безпілотників. 

Потенційно Росія не зможе довго забезпечувати боєздатність своїх армій на Херсонщині й Запоріжжі в таких умовах. Так само як це було на правому березі Херсонщини. Російські війська будуть змушені відійти в Крим, який можливо обороняти значно меншими силами, ніж багатокілометрові лінії фронту на Півдні. 

За такого розвитку подій перспективи подальших військових дій з боку України можуть бути достатньо оптимістичними, аби західні союзники підтримували поточні темпи постачання принаймні в першому півріччі 2024 року. Цього може бути достатньо, щоб українські війська витіснили ворога до адмінмежі Криму й за Маріуполь на Сході. 

Фактично на південному напрямку лінія фронту повернеться до стану 24 лютого 2022 року, а “здобутками” російської багаторічної війни стане лише окупація нових територій на Луганщині. 

У перспективі така ситуація може знизити підтримку російським суспільством війни в Україні та змусить президента РФ Володимира Путіна в довгостроковій перспективі відмовитися від неї й відступити. Адже зараз 74% росіян усе ще вірять, що хід “спецоперації” складається для РФ позитивно.

Українські військові на передовій у напрямку Бахмута, Донецька обл., 1 серпня 2023 року. Фото Getty Images

Сценарій 3 — українські війська в Криму

Найбільш оптимістичний сценарій — після тривалої боротьби на виснаження російське командування не встигає вчасно ввести резерви та закрити проблемні ділянки фронту, російська оборона обвалюється. 

Щось подібне відбувалося під час харківського контрнаступу ЗСУ, коли армія РФ не мала достатньо резервів аби підготувати оборону по новій лінії, а наявні сили були надто виснажені багатомісячними боями й великими втратами. 

Російські формування відступали все далі, не змогли побудувати оборону вздовж Оскільського водосховища та відступили від Куп’янська.

Цей процес міг тривати далі, але українські ресурси були обмежені й почалася осіння негода, яка ускладнила пересування колісної техніки. Росія ж кинула в бій тисячі мобілізованих, якими закривали проблемні ділянки фронту. 

У такому разі українська армія може зберегти більше боєздатних підрозділів і ресурсів, а погода на півдні може виявитися більш сухою восени. Але передумовою є критичне виснаження сил російської оборони та стрімкий прорив оборони. Тобто на той момент українська армія має подолати десятки кілометрів оборонних позицій і мінних полів і вийти на відкритий простір на досить широкому фронті. 

Цієї мети буде важко досягти без неочікуваних операцій і тактичних хитрощів ЗСУ, яких дуже бракувало в перші два місяці контрнаступу.

Українські військові відпочивають на БМД-1, Донецька область, 3 серпня 2023 року. Фото Getty Images

Якщо російська оборона посиплеться, досить важко буде забезпечити швидке організоване виведення великої чисельності військ із Півдня до Криму та Донецької області. Частина цих сил може потрапити в оточення. Таким чином ЗСУ можуть завдати стратегічного розгрому одній або кільком арміям РФ. І потенційно це може стати передумовою для швидкого прориву до Криму, де не буде достатньо сил для організованого захисту. 

Але поки цей варіант малоймовірний:

• українська армія ще далека від цілі прорвати лінію укріплень росіян. І ця лінія продовжує зростати щодня; 

• ресурси українських сил так само виснажуються. Поки важко говорити про динаміку процесу та чи дійсно російські війська в обороні виснажуються значно швидше за українські. 

За найоптимістичнішим сценарієм до кінця року війна перейде у наступну фазу — битву за Крим. Що саме по собі означає стратегічну поразку Кремля. 

Це навряд чи завершить війну. Скоріш за все Росія застосує всі можливості, аби повернути статус-кво в наступному році. Але така ситуація точно спонукає до достатньої підтримки Захід, аби військова допомога не тільки збереглася, а можливо Україна отримала більше нових типів зброї. 

Володимир ДАЦЕНКО