“Глобальна Північ” і “Глобальний Південь” — суперники чи партнери?

Зазвичай політики ставляться до самітів позитивно, а публіка — негативно. Безліч багатосторонніх заходів, декларацій і заяв дають змогу ефективніше взаємодіяти, проте водночас ніби розмивають суть того, що відбувається, й важливість конкретного заходу досить важко оцінити з погляду практичної геополітики. З одного боку, демонстрація колективної волі, з іншого — цілком зрозуміла “згладженість” формулювань як результат узгодження позицій багатьох учасників процесу.

 На думку провідних світових експертів, травневий саміт “сімки” у Хірошимі став одним із найбільш значущих в історії цієї групи за 40 років її існування. І саме місце проведення в період загострення загрози ядерного тероризму та руйнування системи контролю над озброєннями, і безпрецедентна єдність і відкритість дискусій за умов нової масштабної війни в Європі, і, звісно ж, коло учасників із запрошенням найважливіших країн регіону й так званого “глобального Півдня” — усі ці чинники вплинули на успіх заходу. Особиста участь президента України зробила цей саміт історичним.

Проведення зустрічі лідерів найрозвиненіших держав світу в Азії за участі Індії, Індонезії, В'єтнаму, Південної Кореї, Австралії та Бразилії мало безумовний підтекст демонстрації, з одного боку, Китаю (і його молодшому партнеру — Росії), а з іншого — меншим державам Азії, Африки та Латинської Америки, що “глобальна Північ” має намір усерйоз обговорювати з країнами, що розвиваються, світові проблеми як в економічній сфері, так і в контексті питання безпеки. Китай мав би зрозуміти, що США не перебувають на самоті, коли йдеться про надто наполегливу, якщо не сказати агресивну політику Пекіна стосовно Тайваню, Східно-Китайського та Південно-Китайського моря; Росія — відчути ще більш крижаний холод міжнародної ізоляції внаслідок агресії проти України; Північна Корея — усвідомити рішучість США, Японії та Південної Кореї купірувати загрозу ядерно-ракетної програми КНДР будь-якими засобами. Решті держав було запропоновано уважно поміркувати над питаннями регіональної та глобальної безпеки з урахуванням геополітичних наслідків війни Росії проти України та дедалі більшого поглиблення протистояння США та КНР.

Діалог Шангрі-Ла, що завершився в Сінгапурі, показав, що процес роздумів триває повним ходом. Одна з найпомітніших тенденцій — просування Вашингтоном одразу кількох регіональних ініціатив у сфері безпеки на додачу до вже сформованих мініальянсів QUAD і AUKUS. Приміром, у Сінгапурі відбулася перша зустріч міністрів оборони США, Австралії, Японії та Філіппін, досягнуто домовленості між США, Південною Кореєю та Японією про обмін даними у сфері безпеки в реальному масштабі часу з огляду на зростання загрози з боку КНДР. Також слід зазначити, що зустріч міністрів оборони США та КНР не відбулася (запит із боку США про таку зустріч китайська сторона відхилила), а міністр оборони Індонезії отримав відсіч від Олексія Резнікова та українських експертів через дивну пропозицію про створення між Україною та Росією “демілітаризованої зони” за прикладом КНДР—РК і проведення референдумів на окупованих територіях під егідою ООН.

Участь представників низки країн НАТО привернула увагу до планів Північноатлантичного альянсу відкрити 2024 року в Токіо своє перше представництво в Азії. Японія останні два роки активно розвиває відносини з НАТО (зокрема в травні було підписано нову стратегічну угоду з Великою Британією у сфері безпеки, а прем'єр-міністр Фуміо Кішіда планує поїздку до Вільнюса), що спричинило різку критику з боку Пекіна. Цікаво, що власне рішення про відкриття такого офісу ще не ухвалено, — проти несподівано виступила Франція, яка відверто побоюється загострення й без того складних відносин Європи з Китаєм. Однак офіційні представники КНР уже поквапилися заявити, що “країни Азії проти розширення НАТО”, хоча про жодне “розширення” НАТО в Азії й мови бути не може.

Загалом починає проглядатися стійка тенденція до формування в Азії системи мікроальянсів безпеки замість створення глобальної структури на кшталт “азійського НАТО”, навіть якщо припустити, що такі плани й були. Власне, у стратегічних документах Вашингтона, що стосуються політики безпеки та підтримки миру в Індо-Тихоокеанському регіоні, відкрито йдеться про необхідність формування багатосторонніх структур безпеки замість дещо застарілих з огляду на “сходження Китаю” двосторонніх договорів про гарантії безпеки, підписаних США минулого століття з кількома державами Східної та Південно-Східної Азії, а також низкою острівних тихоокеанських держав. У цьому контексті цілком зрозумілими є й такі події, як рішення уряду Фіджі розвивати співробітництво в галузі безпеки з Новою Зеландією та Австралією, а також підписання відповідного договору між Австралією та Вануату. Острівні держави Тихого океану відверто побоюються зростання претензій Китаю та змушені змінювати свою політику на користь зміцнення зв'язків зі США та союзниками Вашингтона.

Ще однією досить цікавою подією стало рішення міністрів оборони країн АСЕАН провести восени спільні військово-морські навчання. Цей найважливіший регіональний блок намагається не підтримувати жодну зі сторін у протистоянні великих держав, формуючи власну позицію з усіх міжнародних питань. Приміром, у березні країни АСЕАН відновили переговори з КНР щодо правил мореплавання в Південно-Китайському морі, хоча, з огляду на попередні провальні спроби домовитися, особливих надій на успіх ніхто не плекає.

Цікаво, що М’янму, яка є членом АСЕАН, до участі у спільних навчаннях запрошено не було. Ця держава активно співпрацює з Росією. Дані аналітиків свідчать, що в останні місяці РФ активно викуповує у М’янми раніше поставлені їй власні компоненти озброєнь, зокрема для танків (покупцем є “Уралвагонзавод”). За умов санкційної блокади РФ вдається в такий спосіб обходити заборони та забезпечувати постачання запчастин для модернізації Т-72.

Блок АСЕАН також вживає заходів для зміцнення власної економічної безпеки за умов, коли Китай чинить тиск на своїх основних торговельних партнерів, аби ті відмовилися від здійснення торговельних транзакцій у доларах. Малайзія та Індонезія вже запустили систему взаємних розрахунків у національних валютах, на черзі — підключення до цієї системи Таїланду, Сінгапуру, В'єтнаму та Філіппін. За оцінками фахівців, країни АСЕАН тим самим роблять серйозний крок до економічної інтеграції та створення спільного ринку. Як і в інших подібних випадках, створення замкнутої системи розрахунків у національних валютах має сприяти захисту ринку АСЕАН від коливань долара. Однак статистика свідчить, що лише четверта частина (близько 600 млрд дол.) загальної торгівлі країн АСЕАН стосується “внутрішнього” ринку, водночас торгівля більш як на 2 трлн дол. здійснюється із зовнішнім світом, де наразі заміни долару не знайшли. Проте для малих і середніх підприємств, орієнтованих на національні або регіональні ринки, система внутрішніх платежів є вигідною та загалом сприяє зміцненню економічних позицій АСЕАН у Азії.

Про ситуацію в Азії в контексті світових проблем досить відверто висловився колишній прем'єр-міністр Малайзії Мохатхір Бін Мохаммад, який виступив на форумі “Майбутнє Азії”, що відбувся в Токіо наприкінці травня. Він заявив, що країнам Азії “не потрібна війна”, маючи на увазі війну Росії проти України, “Росію неможливо примусити здатися”, а підтримка конфлікту призведе до ядерної ескалації та Третьої світової війни. Тому Азію “потрібно звільнити від західного домінування”, створити “валюту Східної Азії”, щоб позбутися долара, але водночас необхідний “світовий уряд”, який вирішуватиме глобальні проблеми.

Мохатхір — авторитетний у регіоні політик, який очолював уряд Малайзії упродовж 24 років, і до його думки дослухаються навіть після відставки. Його виступ, як і виступ міністра оборони Індонезії в Сінгапурі, свідчить про дуже непросту геополітичну ситуацію в регіоні, де створюється половина світового ВВП. Західні експерти вже відкрито кажуть, що у світовій системі координат формується низка країн, так званих middle power, чия вага в середньостроковій перспективі зростатиме та суттєво впливатиме на формування майбутнього світового порядку. Серед “молодого покоління” майбутніх лідерів називають Бразилію, Індію, Індонезію, Малайзію, Південну Африку та Саудівську Аравію. Звісно, це тенденція сьогодення й зовсім не обов'язково саме ці держави зможуть досягти вищої ліги геополітики. Однак уже сьогодні зрозуміло, що за умов продовження конфронтації між США та КНР і агресії Росії проти України відносини з middle power будуть важливим чинником підтримки наших позицій.

А наразі витрати на оборону 2022 року зросли на 3,7%, що є найвищим показником із 1988 року за весь час ведення такої статистики. Водночас КНР і РФ разом витратили на оборону значно менше половини оборонного бюджету самих лише США. Найближчими роками очікується різке подальше зростання витрат на озброєння, й до трійки лідерів обіцяє ввірватися Японія, зміцнивши й без того потужний альянс США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Південної Кореї та Японії. Отже, ми — на правильному боці історії.

Залишається дочекатися, коли води Дніпра з Каховського водосховища віднесуть останки наших ворогів у глибини Чорного моря. 

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії