“Газпром” повертається до Європи

Як це символічно! Головною подією Східного економічного форуму у Владивостоці, який мав продемонструвати розворот Росії у бік ринків Азійсько-Тихоокеанського регіону, стало підписання між “Газпромом” і п'ятьма європейськими компаніями угоди щодо будівництва двох нових ниток газопроводу “Північний потік” для забезпечення Європи російським газом.

Важко уявити собі більш наочну ілюстрацію глибокого протиріччя між політичними деклараціями Кремля та економічними реаліями. На словах Москва відвертається від Євросоюзу і зближується з Китаєм. Насправді ж виявляється, що вести бізнес з давніми європейськими партнерами набагато простіше і перспективніше.

“Турецький потік” як символ повернення до радянської схеми співпраці

Адже не вийшло приурочити остаточні домовленості по західному маршруту поставок газу в КНР, якими Кремль так любить лякати європейців, до візиту президента РФ Володимира Путіна в Пекін 2-3 вересня. А домовитися про підписання 4 вересня угоди акціонерів “Північного потоку-2” вдалося у найкоротші терміни.

Це не просто новий великий трубопровідний проект. Йдеться про другу за цей рік кардинальну зміну експортної стратегії “Газпрому”. Менше дев'яти місяців тому, в грудні 2014 року, глава російського держконцерну Олексій Міллер, роз'яснюючи рішення Володимира Путіна скасувати будівництво газогону “Південний потік” і замість нього прокласти “Турецький потік”, заявив про “початок кінця нашої моделі роботи на ринку, коли ми орієнтувалися на постачання кінцевому споживачу на європейському ринку”.

Москва, яку дратували вимоги, включені в Третій енергопакет законів ЄС, насправді декларувала тоді повернення до простої радянської схеми газового співробітництва з Європою: товар доставляється до кордону Євросоюзу — і все. В рамках згортання своєї присутності на ринку ЄС “Газпром” в грудні 2014 року скасував вже схвалений усіма регуляторами обмін багатомільярдними активами зі своїм німецьким партнером BASF / Wintershall.

Політичне надзавдання: замінити транзит через Україну

І ось зараз концерн знову робить розворот на 180 градусів. Тепер “Газпром” вирішив все-таки обмінятися активами з BASF / Wintershall, в результаті чого стане, зокрема, стовідсотковим власником німецьких компаній з торгівлі і зберігання газу, а також підключиться до розвідки та видобутку вуглеводнів у Північному морі. Більше того, у Владивостоці підписано угоду про можливий обмін активами і з іншим учасником проекту “Північний потік-2” — австрійською компанією OMV.

Тому “Газпром” повертається до Європи, страшилки про розворот у бік Китаю закінчилися. Чим зумовлена настільки різка зміна курсу? Тут, вочевидь, і розчарування в перспективах китайського напрямку, і усвідомлення провалу початкового варіанта проекту “Турецький потік”: замість чотирьох ниток там, швидше за все, буде дві або навіть тільки одна.

А в чому, згадаємо, полягало завдання “Турецького потоку” і “Південного потоку”, який йому передував? До кінця 2019-го покласти край транзиту газу через Україну. Тепер вирішення цього поставленого Кремлем політичного надзавдання покладено на “Північний потік-2”, будівництво якого має завершитися саме 2019 року. Даний аспект цього газотранспортного проекту ще мають оцінити політики ЄС.

Тим паче, що починається проект з відвертої, скажімо так, дезінформації. “Газпром” запевняє, що дві нові нитки сумарною потужністю 55 мільярдів кубометрів заповнюватимуть додатковими обсягами газу, читай: не українським транзитом. Разом з тим, абсолютна більшість експертів упевнена, що потреби в такій додатковій кількості російського трубопровідного газу в Європі немає і не буде. Адже поки далеко не на повну потужність працюють навіть перші дві нитки “Північного потоку”.

Андрій ГУРКОВ