Газові колгоспи: як облгази змушують українців платити за неспожите

До 2018 року в Україні повинен запрацювати повний облік газу для населення, яке використовує його у побутових цілях.

У зв'язку з цим регіональні газові компанії почали масове встановлення загальнобудинкових лічильників.

Здавалося б, відтепер жителі будуть платити лише за те, що спожили. Однак є один нюанс: платитимуть вони “консолідовано”, тобто разом.

Заплати за сусіда

За старою системою населення платило відповідно до норм споживання, які встановлювала Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

Так, якщо в квартирі не було лічильника, сім'я розраховувалася за 4,4 куб м газу на особу (за останньою нормою).

Застосування такої норми експерти уже давно ставлять під сумнів.

“Показник є вищим, ніж реальне споживання. З особистого досвіду можу сказати, що на одного зареєстрованого мешканця квартири в середньому використовується 2 куб м газу щомісячно”, — стверджує координатор Тренінгового центру енергозберігаючих технологій Василь Прусак.

Крім того, що люди удвічі переплачували за газ, вони ще й не були вмотивовані економити, адже оплата була фіксованою.

Ситуацію міг змінити тільки облік газу: мешканці платять за те, що споживають, і це заохочує їх заощаджувати.

Що дає прибудинковий прилад обліку?

Після встановлення такого лічильника, який є спільним для усіх квартир, жителі багатоповерхівок розраховуватимуться за блакитне паливо так: від показників нового лічильника віднімуть спожите у квартирах, де є індивідуальні лічильники, а залишок поділять між іншими квартирами відповідно до кількості зареєстрованих у них жителів.

Утім, така система  відображає “середню температуру по палаті” і не показує реального споживання в кожному помешканні.

По-перше, кількість зареєстрованих і реальних мешканців часто відрізняється.

Припустимо, в одній квартирі прописана одна людина, але реально її здають в оренду чотирьом квартирантам, а в другій живуть двоє зареєстрованих мешканців. За новою системою, друга квартира заплатить за газ більше, ніж перша.

По-друге, різні родини мають різний обсяг споживання. Влітку хтось інтенсивно готує закрутки на зиму, а хтось поїхав у відпустку і не використовував газ. Наприкінці місяця обидві квартири заплатять так само однаково.

По-третє, не всі мешканці використовують газ лише у побутових цілях. Хтось на ньому куховарить, а хтось робить самогон чи пече пиріжки на продаж. Однак платіжки в обох споживачів будуть однаковими.

Використання загальнобудинкових лічильників газу порушує європейські практики і законодавство. Директиви ЄС №27 та №31 вимагають, щоб кожен споживач платив лише за власне споживання.

Врешті-решт, жителі не контролюють загальнобудинкові лічильники.

Тут грає роль психологічний фактор: якщо людина кожного дня спостерігає за обертанням стрілки лічильника і усвідомлює, що за спожите доведеться платити, вона мимохіть починає економити.

Загальнобудинковий же лічильник не стимулює населення заощаджувати.

Буква закону

Оснащення багатоповерхівок лічильниками прописане в законі “Про комерційний облік газу”.

Останній передбачає, що блакитне паливо постачатиметься лише за умови його обліку: для населення, що використовує його для приготування їжі та нагріву води, — з 1 січня 2016 року, для населення, що використовує газ тільки для приготування їжі, — з 1 січня 2018 року.

Здійснити переоснащення повинні були регіональні газові компанії, які замість облаштування індивідуальних лічильників у кожній квартирі вирішили встановлювати один загальнобудинковий, спільний для сотні квартир.

Заходи були включені в інвестиційну програму НКРЕКП.

ОСББ може колективно відмовитися від загальнобудинкового обліку.

Щоправда, тоді, згідно з кодексом газорозподільних систем, “фактичний об'єм спожитого газу визначається за граничними об'ємами споживання”. Гранична норма споживання становить 9 куб м на особу. Саме за таку кількість блакитного палива розраховуватиметься мешканець замість попередніх 4,4 куб м.

Таку схему роботи з боку облгазів пояснює експерт енергетичної групи РПР Святослав Павлюк.

“Швидше за все, облгази намагаються відійти від положень закону про комерційний облік газу, пославшись на кодекс газорозподільчих систем, по суті — підмінити вимоги закону положеннями підзаконного акту. Саме для цього всі ці відключення та провокування ситуації з нібито відмовою від обліку”, — каже він.

Існує ще одна юридична проблема, яку ігнорують облгази при встановленні будинкових лічильників.

Згідно із законом “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” всі внутрішньобудинкові мережі та комунікації, допоміжні приміщення, а також несучі огороджувальні конструкції (стіни), належать усім співвласникам квартир на правах спільної суміжної власності.

Тож прикручування лічильника облгазами до чужої приватної власності без жодних погоджень, дозволів чи бодай запитів є сумнівними з юридичної точки зору.

Хто платить за лічильник

За законом, фінансування робіт з оснащення лічильниками здійснюється коштом облгазів. Останні заклали вартість приладів обліку у тариф. Таким чином, населення розраховується за лічильники ніби на виплат, щомісяця оплачуючи за них частку в межах тарифу.

“Безкоштовне встановлення лічильника” — це міф, за нього кожен мешканець платить з власної кишені.

Однак додатково витрачатися ніхто не зобов'язаний. Кожна окрема сім'я може вимагати від регіональної газової компанії встановлення квартирного приладу обліку.

Те саме стосується заміни та ремонту старих лічильників. Нині поширена практика, коли після планової перевірки лічильників облгаз надає рекомендацію мешканцям замінити непридатний лічильник за їхній кошт.

Якщо ця рекомендація не виконана протягом двох місяців, нові квитанції розраховуються за нормами споживання.

Депутат Кам'янської міської ради Андрій Іванченко разом з обуреними мешканцями почали кампанію проти таких дій “Дніпропетровськгазу”.

“Борги нараховувалися величезні: 10-13 тис грн для тих, хто використовував газ і для опалення, і для приготування їжі. Врешті-решт, після рекомендації НКРЕКП та довгої процедури ми надали докази, що міськгаз зловживає монопольним становищем”, — розповідає Іванченко.

АМКУ оштрафував міськгаз “за перекладання на побутових споживачів витрат щодо забезпечення комерційного обліку природного газу” на 68 тис грн і зобов'язав його за свої кошти виконувати ремонт або заміну лічильників.

Борги мешканців були переглянуті відповідно до середньодобового споживання за аналогічний період минулого року.

Зручна лазівка

Формально ні облгази, ні державні органи закон не порушили. Як пояснив член спостережної ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук, у законі не було вказано, що повинні бути встановлені саме індивідуальні лічильники.

За його словами, облгази просто знайшли для себе “лазівку”, і таке технічне рішення виявилося можливим.

Інша річ — якщо в будинку створене ОСББ, і мешканці висловилися проти встановлення будинкового приладу обліку.

Голова асоціації “Лучани” Юлія Сабатюк розповідає: “На загальних зборах власники квартир категорично відмовилися від встановлення такого обліку, зібрали підписи про влаштування поквартирних лічильників газу. Однак 11 липня 2016 року без попередження власників квартир газ було відключено. На мережі встановили засувки, які пропускають газ. Виклики аварійної бригади ігнорувалися”.

Такі випадки не були поодинокими, тому регіональні компанії та центральні органи влади були засипані листами невдоволених громадян.

“Ми виявилися їм нецікавими. Відповіді так і не отримали”, — скаржиться Сабатюк. Врешті-решт компанія поновила газопостачання, однак встановлювати поквартирні лічильники відмовилася. Мешканці готують позов до суду.

До слова, регіональні газові компанії про свої плани воліють або взагалі не повідомляти, мовляв, така інформація не є обов'язковою для оприлюднення, або посилаються на розрахунки НКРЕКП.

Останні свідчать, що встановлення індивідуальних лічильників не є економічно обґрунтованим і потребує підвищення тарифу на розподіл газу. Зокрема, Нацкомісія оцінила вартість оснащення індивідуальними лічильниками 5,7 млрд грн, будинковими — 2 млрд грн.

Проте далеко не всі експерти погоджуються з розрахунками НКРЕКП.

Голова правління Всеукраїнської асоціації з питань енергозбереження Роман Співак має інші цифри.

“Вартість будинкового лічильника газу становить 50 тис грн, квартирного — 800 грн. За ціною одного будинкового можна купити 62 квартирних лічильники, а це майже кількість квартир цілої багатоповерхівки.

Проблема лише у вартості монтажних робіт і матеріалів. Облгази через свої “ручні” монтажні організації завищують цю вартість на 1-2 тис грн. Не може одна і та ж послуга коштувати у Львові 1,6 тис грн, а в Харкові — 3 тис грн”, — каже він.

За опитуванням монтажних підрядних організацій, реальна вартість монтажних робіт та матеріалів становить 800 грн. Отже, квартирний облік вартує 1 600 грн, і це лише удвічі дорожче, ніж будинковий.

“Є можливість співфінансування цих робіт мешканцями і місцевими бюджетами, але ніхто цього не пропонує. На мою думку, тільки після відмови мешканців будинку від квартирних лічильників можна з чистою совістю встановити на такий дім будинковий лічильник газу”, — додає Співак.

Місія неможлива?

“Причина таких дій облгазів одна: вони хочуть налагодити облік в найлегший для себе спосіб. Газові компанії таким чином економлять. Дешевше встановити один прибудинковий лічильник, ніж кількасот поквартирних. Ніби і вимоги закону виконали, і кошти “заощадили””, — пояснює керівник Агенції сталого енергетичного розвитку Олександр Шумельда.

Крім того, каже директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко, забезпечення загальнобудинкового обліку — значно швидший процес, ніж встановлення поквартирних лічильників. Частково цей шлях було обрано, щоб встигнути до 1 січня 2018 року — дедлайну, передбаченого законом.

Нарешті, монопольне становище облгазів дає їм можливість додатково заробляти на будинковому обліку тепла.

“Облгаз чекає на відмову від встановлення загальнобудиноких лічильників, а потім змінює норму споживання до 9 куб м. На людину йде приблизно 2 куб м газу, лишається 7 куб м, який оплатить мешканець по 49 грн. Тоді цей “зекономлений” газ можна продати бізнесу. Разом вийде 98 грн”, — пояснює Прусак.

Змінити ситуацію може НКРЕКП, затвердивши нову інвестиційну програму для регіональних газових компаній. До того часу громадяни можуть самі відстоювати свої права, звертаючись із зверненнями до місцевих або центральних державних органів.

Так, Запорізька міська рада під тиском громадськості заборонила “Запоріжгазу” встановлювати загальнобудинкові лічильники без погодження з мешканцями.

Якщо ж облгаз нав'язує загальнобудинковий облік, екcперти радять мешканцям не підписувати жодних відмов, адже це дозволить компанії підвищити норму споживання до граничної, і рахунки за газ приходитимуть захмарні.

Врешті-решт, закон на боці громадян, тому вони можуть звернутися до суду. Подекуди облгаз, навіть за умови непідписаного мешканцями акта про відмову, надсилає “подвійні” платіжки за граничною нормою споживання. Така ситуація існує, наприклад, у Львові.

Прецеденти, коли суд вирішував справи на користь мешканців, уже траплялися. У Запоріжжі міськгаз першим подав позов, звинувачуючи ОСББ “Будівельник 21” у відмові встановлювати прибудинковий лічильник.

Однак господарський суд його відхилив, віддавши перевагу ініціативній групі захисту прав мешканців.

Немає лиха без добра

Відмовитися від впровадження комерційного обліку газу Україна не може — цим шляхом іде весь цивілізований світ.

Зокрема, індивідуальний облік і принцип “плати лише за те, що спожив” європейські держави закріпили у згаданих директивах.

Як не парадоксально, але ця ситуація корисна для українців. Через перспективу платити за чужі витрати вони задумуються про встановлення індивідуального лічильника власноруч, хоча облгази чинять цьому активний спротив.

Врешті-решт, ніхто не потурбується про кишеню споживача, крім нього самого.

Саміра АББАСОВА