Газ із сланцю: основа незалежності чи нова кабала?

Чергову науково-технічну революцію у видобутку сланцевого газу Україна проспала. Тимчасом світ прямує до нової економічної реальності. Чи скористається держава своїм шансом?

Американська мрія

Як зміниться економічний ландшафт світу після стрімкого розвитку американських технологій у видобутку сланцевого газу, невідомо. Ще вчора людство нервово підраховувало лічені десятирічки ситого енергетичного життя, і тут в розпал світової кризи немов вибух: ресурсний колапс відсувається на невизначений строк.

Як відомо, у світі дуже багато сланцевих покладів — пористої породи з великим умістом органіки, необхідної для утворення нафти та газу. У цих породах газ було виявлено ще у далекому 1821 році, а в 1970 році чергова енергетична криза змусила американський уряд уважніше придивитися до власних надр.

Пошуки завершилися успіхом — були відкриті великі перспективні родовища. Однак криза закінчилася, і видобуток газу із сланців став нерентабельним. Тим не менш, у 1990 роках окремі американські фірми продовжили наукові пошуки.

Найбільшого успіху досягла компанія Chesapeake Energy. Її фахівці реанімували старий метод горизонтального буріння, коли введений у пласт бур починають переводити у горизонтальне положення. Після цього у свердловинах створюють ефект гідравлічного удару за рахунок закачування води та хімікатів.

Старі методи стали успішними завдяки розвитку технологій та відкриттю нових матеріалів для бурового обладнання. У підсумку, в 2008 році відбувся технологічний стрибок — видобуток газу із сланцю вийшов на промисловий рівень, а США зайняли перше місце у світі з видобутку газу, легко посунувши Росію.

Більш того, запаси сланцевого газу у США перевищують 2 000 трильйонів кубічних футів (1 фут дорівнює 0,3 метра), і цих обсягів вистачить на сто років. У Росії запаси звичайного газу оцінюються у 1 529 трильйонів кубічних футів.

Нова реальність

Рівень окупності газу, видобутого із сланців, знизився до 90 доларів за тисячу кубометрів. Це менше за внутрішню ціну на блакитне паливо для промислових споживачів Росії, що запланована на четвертий квартал 2010 року.

До видобутку сланцевого газу готуються у Китаї, Індії та Австралії. Вже зараз у проект інвестуються великі гроші. Британська BG StatoilHydro вклала 3,4 мільярда доларів у спільне підприємство з Chesapeake Energy. Голландці із Shell придбали ліцензії на розробку надр Польщі та Німеччини.

Французька компанія Total придбала 25-відсоткову частку у сланцевих проектах Chesapeaker за 2,3 мільярда доларів, а ExxonMobil у 2009 році заплатила 41 мільярд доларів за фірму XTO Energy, яка розробляє родовища сланцевого газу.

Кінець наддержави

Росіяни намагаються ігнорувати останні тенденції або вказують на його далекі перспективи. За прогнозами аналітика інвесткомпанії “Тройка Діалог” Валерія Нестерова, частка сланцевого газу в Європі 2030 року складе всього 2-5%. Тим не менш, перед “Газпромом” серйозно постала проблема втрати ринку.

Якщо США будуть продовжувати нарощувати власне виробництво “нового” блакитного палива, імпортна сировина їм буде непотрібна. Росія ж планувала охопити 10% ринку газу у Сполучених Штатах.

У Європі та США революція у газовій сфері викликала справжній ажіотаж не лише в економічній, але й політичній площині. З нею європейські політики пов'язують надії оздоровити економіку та позбутися газових шантажистів з країн “третього світу”, які диктують власні ціни і кожної зими погрожують заморозити Європу.

Сланцевим газом цікавиться і Китай. За даними агентства Bloomberg, найбільша енергетична компанія КНР PetroChina оцінює запаси сланцевого палива у своїй країні у 45 трильйонів кубометрів. Це більше, ніж доведені запаси газу у Росії.

Неприємності для Москви полягають у тому, що російський газ, про постачання якого сторони домовилися ще 2006 року, може виявитися незатребуваним. Тим більше, країни ще не домовилися про ціну.

У будь-якому випадку, ціна буде нижча, ніж при постачанні в Європу — близько 300 доларів за тисячу кубометрів. Річ у тім, що у Китай уже йде дешевий газ із Середньої Азії по 160-200 доларів за тисячу кубометрів.

Під загрозою амбітні російські проекти South Stream та Nord Stream. Сланцева революція змусила Кремль відмовитися від розробки Штокманського родовища на три роки. У підсумку, проект може остаточно втратити свою актуальність.

Модернізувати українську ГТС дешевше, ніж будувати South Stream. Однак росіяни продовжують зводити обхідні газогони — процес набрав обертів і у ньому зацікавлені впливові підрядники. Невже російський уряд взяв на озброєння принцип: на зло кондуктору куплю квиток і піду пішки?

Не варто забувати і про зріджений газ, споживання якого у Європі зростає. У середньостроковій перспективі частка цього палива у ЄС складе 13%. До того ж, у пік економічної кризи зріджений газ був удвічі дешевший за російський.

Говорити про повну незалежність європейських країн від російського та арабського палива передчасно, але вже сьогодні зрозуміло: сланцевий газ різко збільшує пропозицію енергоносія та джерела його надходження.

Стрімкого зростання цін на газ, яке спостерігалося у 2007-2008 роках, більше не буде. Вже у 2009 році його спотові котирування впали до 120 доларів за тисячу кубометрів. Як зазначають експерти, фактор сланцевого газу встановлює стелю цін на блакитне паливо у розмірі 200-250 доларів за тисячу кубометрів.

Разом з тим, видобуток сланцевого газу пов'язаний з екологічними проблемами: процес супроводжується великими витратами води та забрудненням ґрунтів.

Як газ на голову

У січні-лютому 2010 року видобування нафти та газового конденсату в Україні скоротилося на 10,4% порівняно з цим же періодом 2009 року до 592,1 тисячі тонн.

Якщо вірити британським та американським джерелам, то в Україні зосередженні значні поклади сланцевого газу. Проте точні цифри навести неможливо, як і визначити геологічні та технологічні особливості вітчизняного “сланцю”.

Українські можновладці не здатні дати раду існуючим газовим родовищам, а про сланцевий газ ніхто і не думає. Набагато зручніше красти дельту від найдорожчої у Європі ціни за російський газ і “дерибанити” вітчизняні родовища. Скільки їх залишилося в Україні, ніхто не знає і знати не хоче.

Залишки видобувної інфраструктури розграбовуються на металобрухт. Останній приклад — ДП “Полтавнафтогазгеологія”, флагман геологічної галузі, спеціалісти якого відкрили 90% нафтогазових родовищ України та 70% родовищ СРСР.

У 2000 році підприємство стало підрозділом НАК “Надра України”, після чого почалося цілеспрямоване знищення компанії та виведення з неї основних фондів. За кілька років компанію довели до банкрутства, позбавили обладнання і створили передумови для звільнення унікальних та висококваліфікованих працівників.

З іншого боку, як показує економічна історія, залежність від власних покладів вуглеводнів відкидає країну в технологічному розвитку, перетворюючи її на сировинний придаток, а іноді — і на військову ціль. Про демократичні цінності у таких країнах теж можна надовго забути.

Звичайно, великі поклади сланцевого газу здатні звільнити Україну від критичної залежності від російського газу, але українські олігархи втратять будь-яку зацікавленість у модернізації виробництва та енергозберігаючих технологіях.

Більшість грошей, отриманих від експорту газу в Європу, піде на офшорні рахунки, а на решту зазвучать переписані із сусідської партитури пісні про Україну, що піднімається з колін.

Однак імовірніше, що всі перспективні родовища сланцевого газу будуть викуплені іноземними фірмами, точніше, однією компанією — “Газпромом”, який швидше переживе відсутність у власності української труби, ніж появу нового конкурента на європейському газовому ринку.

Юрій ШПАК