Фронт від Мелітополя до Гази. Де вирішиться доля світової війни?

Перспективи тоді виглядали оптимістичними: Близький Схід наближався до встановлення відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією. Це було б скріплено євразійським логістичним коридором IMEC, ініційованим США на саміті “Великої двадцятки” в Нью-Делі як альтернатива китайському “Одному поясу, одному шляху”, який почав викликати підозри в країн Глобального Півдня.

Та вибух на автостоянці біля баптистської лікарні Аль-Ахлі в північній частині Гази 17 жовтня зробив відновлення статус-кво малоймовірним. В інтересантів операції ХАМАС 7 жовтня й вибуху біля лікарні в Газі 17 жовтня з’явився шанс нав’язати Ізраїлю та його союзникам безперспективну трясовину “мінських переговорів” із “окремими районами” Палестини. Україна, напевно, могла б у цій ситуації надати підтримку. Але Ізраїль і далі нехай делікатно, але відштовхує руку дружби з боку України, вважаючи, що від його відносин із Росією залежить більше.

Після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня постало непросте питання — що взагалі робити із Сектором Гази, щоб він припинив бути постійною регіональною загрозою? Судячи з дій Ізраїлю — блокади з відключенням води й електрики, пропозиції населенню північної частини Сектору перебратися на південь від війни, авіаударів по об’єктах ХАМАС, анонсу наземної операції й, зрештою, початкової програми візиту Джо Байдена, — план є.

Перший крок був очевидним: витіснити бойовиків до їхньої військової фортеці — Сектору Гази. Далі населення цієї фортеці попередили про евакуацію з майбутньої зони бойових дій і для переконливості відключили воду й електрику, які Ізраїль постачав на територію, контрольовану ХАМАС, як гуманітарну допомогу. Ударами по аеропорту в сирійському Алеппо, через який могла б надходити іранська допомога, й наближенням до берегів Ізраїлю двох авіаносних груп США зону війни було ізольовано від втручання з півночі проіранської Хезболли. Комунікації США з арабськими країнами дали змогу зменшити політичні ризики для Ізраїлю.

Потім Ізраїль завдав авіаударів по наземній інфраструктурі ХАМАС. Далі, після евакуації населення, в Секторі Гази мала б відбутися наземна операція зі знищення підземної інфраструктури терористів.

Після стирання ХАМАС із політичної мапи регіону його управлінські функції в Секторі Гази деякий час могла б виконувати ФАТХ, яка б повернулася із Західного берега Йордану. Далі за участі Йорданії та Єгипту (а також, можливо, інших арабських країн) і патронажу США можна було б перезапустити побудову в Секторі Гази мирної й дружньої до Ізраїлю Палестинської держави.

Реалізація плану загальмувалася на етапі підготовки до наземної операції. Виникла складна проблема: ХАМАС і його двомільйонний електорат у Газі, попри акції підтримки в багатьох станах, нікому не потрібен. Мітингувальники вимагають знищити Ізраїль і вбити євреїв. Навіть “братній” Єгипет, що має пункти пропуску із Сектором Гази, відмовляється пропускати на свою територію палестинців, уважаючи їх загрозою. Евакуювати населення із Сектору Гази виявилося важко. Відповідно, через побоювання значних жертв серед цивільних палестинців початок ізраїльської наземної операції поставили на паузу. Загроза ескалації з боку Ірану й арабських країн виглядала реальною. США та союзники Ізраїлю не хотіли б додаткових ризиків.

Скорочений візит Джо Байдена

Поворотною точкою міг стати візит на Близький Схід Джо Байдена. Він їхав не лише підтримати Ізраїль. Президент США віз пакет гуманітарної допомоги для цивільного населення Сектору Гази й планував провести переговори в столиці Йорданії Аммані з королем Абдуллою II, президентом Єгипту Абделем Фаттахом ас-Сісі й вигнаним із Гази президентом Палестинської автономії Махмудом Аббасом. Ідея такої зустрічі виглядала прозорою — допомогти Ізраїлю без жертв серед цивільного населення вичистити ХАМАС із Гази й замінити його цивілізованими політичними структурами.

Цієї частини візиту просто не відбулося. Після вибуху 17 жовтня на автостоянці біля баптистської лікарні Аль-Ахлі лідери Єгипту, Йорданії, ОАЕ, які мають мирні договори з Ізраїлем, а також Саудівської Аравії, зацікавленої в такому договорі, вмить заявили, що Ізраїль відповідає за загибель сотень цивільних. У багатьох країнах спалахнули протести, зокрема в Аммані, куди після Тель-Авіва мав летіти Джо Байден. Учасники зустрічі її скасували.

Король Йорданії, президенти Єгипту та Палестинської автономії вирішили відмовитися від зустрічі з президентом США через глобальні протести проти проведення Ізраїлем навіть повітряної, не кажучи вже про наземну операцію в Секторі Гази.

США нададуть Ізраїлю всебічну допомогу, але вони не всесильні. На багато дій Ізраїлю доведеться зважуватися самостійно. Причому навіть найближчі союзники готові тримати Ізраїль за руки, щоб “уникнути ескалації”.

Палестинців не приймають у Єгипті та Йорданії (не кажучи вже про інші країни) не лише тому, що в них там вбачають загрозу, а й тому, що присутність цивільного населення в Секторі Гази зупиняє ізраїльську наземну операцію.

“ХАМАС не має бути зруйнований”, — так можна позначити позицію країн, що вимагають від Ізраїлю зупинити операцію в Секторі Гази. “ХАМАС може бути зруйнований, якщо не буде ескалації”, — такою є політика США. “ХАМАС має бути зруйнований”, — так уважає Ізраїль. Але цього не можна зробити без наземної операції, поставленої на паузу. Інакше на Ізраїль чекає “квартет” із близькосхідного врегулювання та інші “мінські переговори”.

Нові світові порядки

Те, що відбувається навколо Сектору Гази, на диво швидко поляризувало світ, значно швидше, ніж затяжна російсько-українська війна. Той, хто надихнув і організував напад ХАМАС на Ізраїль, міг і не прогнозувати наслідків.

 Найзрозумілішим є інтерес самого ХАМАС. Ця структура хотіла б одержати гарантії заможного існування в разі взаємного визнання Ізраїлю та Саудівської Аравії. У ХАМАС були причини побоюватися, що найвпливовіша арабська держава “зіллє” їхні інтереси заради дружби з Ізраїлем і військового пакету від США.

Перспектива того, що ХАМАС “зіллють”, не влаштовувала також Іран і Катар. Обидві країни могли побоюватися, що Ізраїль відчує полегшення, а Саудівська Аравія надміру посилиться.

Іран мав власний мотив помститися Ізраїлю за чергову перемогу цього вересня союзного йому Азербайджану над союзною Ірану Вірменією. Іран цілком міг побачити за посиленням Азербайджану руку Ізраїлю, та ще й на тлі встановлення дипломатичних відносин між ними. Тепер для іранських азербайджанців, що становлять 30% населення Ірану (точна цифра невідома, але вона велика) світська влада в Баку може виявитися привабливішою, ніж влада аятол у Тегерані.

Росія, здавши Вірменію на милість Азербайджану, спричинила невдоволення Ірану. Останній міг вирішити, що ліміт дозволеної дружби Росії з Ізраїлем на шкоду Ірану вичерпано російсько-ізраїльськими домовленостями про обмеження іранської присутності в Сирії. Росія дорожить Іраном як дружньою країною, що постійно створює проблеми США, й цілком могла вважати себе зобов’язаною вирівняти відносини, зігравши на боці Ірану в Палестині.

Та був у Росії й окремий мотив — створити майданчик для комунікацій із Заходом, окремий від проблеми російсько-української війни. Щось подібне Росія проробила восени 2015 року, вторгнувшись у Сирію, щоб підтримати режим Башара Асада. Увагу Заходу тоді справді відвернули від першого російського вторгнення в Україну 2014 року. Тепер, ледве приховуючи радість щодо дій ХАМАС, Росія з тижневою затримкою висловила співчуття Ізраїлю та запропонувала сприяти мирному врегулюванню. Москва навряд чи розраховує на одноособову роль миротворця. Російські заяви зводяться до того, що в тому, що сталося, винні США, які відкинули “квартет” на Близькому Сході (США, ЄС, Росія та ООН) і спробували одноосібно мирити Ізраїль із арабським світом. Росія ж хотіла б відновити “квартет” за власною участю, можливо, перетворивши його на “квінтет” із новим учасником — Китаєм.

Хоча китайський слід навряд чи можна знайти в Палестині, Китаю не був потрібен мир між Ізраїлем і Саудівською Аравією. Він нівелював би китайські успіхи в примиренні Саудівської Аравії та Ірану, посилив би міжнародні позиції США й, можливо, головне — зробив би реальним проєкт економічного коридору “Індія—Близький Схід—Європа” (India—Middle East—Europe economic corridor, IMEC). Цю ініціативу Джо Байден представив на саміті “Великої двадцятки” в Нью-Делі на початку вересня як альтернативу китайському “Одному поясу, одному шляху”. В середині жовтня Китай зібрав велику конференцію учасників свого проєкту, й на тлі заморожених переговорів між Саудівською Аравією та Ізраїлем “Один пояс, один шлях” виглядав досі актуальним попри економічні проблеми Китаю.

З огляду на всі ці переплетені інтереси, слід пам’ятати, що напад ХАМАС на Ізраїль готувався довго, можливо, близько року. Ініціатор не міг прогнозувати ні чергової перемоги Азербайджану над Вірменією, ні початку активних переговорів між Ізраїлем і Саудівською Аравією, ні американської пропозиції IMEC на саміті “Великої двадцятки”. ХАМАС готувався натиснути на спусковий гачок за підтримки багатьох інтересантів. Можливо, ніхто з них не розумів наслідків, і метою був сам хаос, який руйнує створений Заходом міжнародний порядок, що ґрунтується на правилах. Але коли все сталося, охочих зруйнувати цей порядок виявилося багато.

Із ким Глобальний Південь?

Саме цей вислів — порядок, що ґрунтується на правилах, — протягом останніх двох-трьох років російські президент і міністр закордонних справ багаторазово піддавали публічній обструкції. Але обструкція почалася набагато раніше. Її ознаки було видно вже під час Мюнхенської промови Путіна 2007 року.

Порядок, що ґрунтується на правилах, закарбований у Статуті ООН, було створено після Другої світової війни замість імперій із їхнім правом сили. В ньому народи, які створили за допомогою демократичних процедур власні держави, мають рівні права в міжнародному поділі праці, побудованому на ринковій економіці. Після 2014 року, коли Росія не соромлячись оголосила анексію Криму, багато хто казав, що цей порядок руйнується, дехто — з жалем, дехто, як тепер зрозуміло, — із задоволенням.

Сі Цзіньпін, прийшовши до влади в Китаї 2012 року, сформулював ідею “нового справедливого багатополярного світу”, де цивілізації, об’єднані в держави (держави-цивілізації), зовсім не обов’язково прихильні до демократії та ринку, мають рівні права та взаємодіють через створений Китаєм замість західних інститутів “Один пояс, один шлях”.

Путіну ідея сподобалася, й він доклав багато зусиль, аби просунути її на світовій арені. Росія ретельно виконувала за Китай брудну роботу з руйнування створеного Заходом порядку, що ґрунтується на правилах. У своїй ювілейній Валдайській промові на початку жовтня цього року Путін пояснив, як рівні права “держав-цивілізацій” стосуються російсько-української війни. Російський лідер озвучив сокровенне: в новому справедливому багатополярному світі країни й народи не мають права залишати “свої цивілізації”. Вавилонський полон Ізраїлю має бути довічним, додали б у Тегерані.

Нова антизахідна коаліція вважає, що порядок, який ґрунтується на правилах, треба знищити, оскільки він заважає Ірану розтерзати Ізраїль, Росії — розтерзати Україну, Китаю — розтерзати Тайвань. Ці вимоги надзвичайно швидко зливаються в суголосний хор.

Китай зробив Глобальному Півдню привабливу пропозицію: не слухайте моралізування Заходу про демократію та ринок, не дотримуйтеся західних правил, адже ви самі є цивілізаціями, рівноправними Заходу. Тому приєднуйтеся до китайського “Одного поясу, одного шляху” й будуйте свою внутрішню політику так, як уважаєте за потрібне.

Не можна сказати, що Глобальний Південь довіряє Китаю й Росії більше, ніж США та ЄС. Він узагалі неоднорідний. Індія підтримала Ізраїль і, можливо, зблизиться із Заходом. Але загалом на Півдні — сильні антизахідні сантименти.

Війна Ізраїлю виявила деякі несподівані для України погляди, популярні серед країн Глобального Півдня. В готовності поспівчувати Україні вони асоціювали її не з Ізраїлем, а з Палестиною. Нині Глобальний Південь готовий побачити в одночасній підтримці Заходом України та Ізраїлю “подвійні стандарти” й розчарований і Заходом, і Україною, й Ізраїлем.

У конкуренції Заходу та китайської коаліції за Глобальний Південь остання здобула важливу інформаційну перемогу. Саміт миру, який Україна просувала протягом року, зокрема через неформальний діалог із країнами Глобального Півдня, ймовірно, відсувається в часі так само, як і створення економічного коридору IMEC і переговори про мир між Ізраїлем і Саудівською Аравією.

Що буде, коли хвиля протестів проти права Ізраїлю на існування, а заразом і хвиля терактів, що прокотилася Близьким Сходом, Європою і США, видихнеться? Чи буде готова китайська коаліція воювати так само, як готові воювати Україна, Ізраїль і Тайвань? Чи готовий Глобальний Південь вкладатися в боротьбу з порядком, що ґрунтується на правилах, аби догодити Китаю, Росії та Ірану?

Найімовірніше, ні. Уявімо ситуацію, коли управлінську кризу в нижній палаті Конгресу США, яка розпоряджається найбільшим у світі державним бюджетом, буде подолано й ухвалено запропонований адміністрацією США пакет допомоги Ізраїлю, Україні й Тайваню. Уявімо далі, що попри всі перешкоди з евакуацією населення із Сектору Гази, Ізраїль проведе там ефективну наземну операцію, яка зітре ХАМАС із політичної карти світу. Уявімо, що ракет ATACMS іще до прибуття F-16 виявиться достатньо, щоб українські війська вийшли до Азовського моря.

У такому разі чи нападе Китай на Тайвань, чи кине Іран загони Хезболли на Ізраїль, чи застосує Росія ядерну зброю проти України? Зрештою, чи переконають вони Глобальний Південь долучитися до проксі-війни проти Заходу? Не нападуть, не кинуть, не застосують і не переконають, хоча інформаційного шуму й театралізованих кривавих перформансів буде багато.

Війна Ізраїлю не змінила для України того факту, що мир буде встановлено на полі бою. Змінилося те, що відтепер доля міжнародного порядку, що ґрунтується на правилах, вирішується наземними операціями не тільки в районі Мелітополя, а й у Секторі Гази. 

Олексій ІЖАК, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД)