Економія газу: лозунги і дії

Чи буде виконане це доручення, і що потрібно для цього зробити?

Як відомо, в Україні політики люблять проголошувати амбітні завдання, але вкрай рідко їх виконують.

Зазвичай ідея “спускається згори” в профільні міністерства, міністерства активно радяться з відповідними управліннями в обладміністраціях, пишеться чергова державна програма, на виконання якої потім, як виявляється, немає коштів.

Саме за таким сценарієм розвиваються події навколо Державної програми енергоефективності та Державної програми реформування і розвитку ЖКГ. І не лише навколо них — таких програм в історії України було чимало.

Тож коли Янукович оголосив чергове надзавдання щодо споживання газу в комунальній теплоенергетиці, перше, що спало на думку: це черговий фантом. Чому?

В Україні вже діяла Державна цільова економічна програма модернізації комунальної теплоенергетики на 2010-2014 роки. Згідно з нею, протягом п'яти років планувалося зменшити споживання газу на 30%, з яких 15% — економія і 15% — заміщення альтернативними видами палива. Нині планка піднята вище: за два роки — на 50%.

Враховуючи, що у квітні 2013 року лише 285 з 23 978 або 1,2% комунальних котелень працювали на альтернативних видах палива, шанси втілити задумане в життя мінімальні. Тимчасом в ЄС частка газу у виробництві теплової енергії — лише 43%.

Головна причина — існуюча система не сприяє економному споживанню газу. Досвід роботи у цій сфері дозволяє визначити кілька основних бар'єрів на шляху до зменшення залежності від імпортного енергоносія.

1. Відсутність мотивації у місцевих чиновників.

Якщо на регіон виділяються певні ліміти газу і за опалювальний сезон вони не використовуються, в наступному році їх уріжуть. Згори йде команда зменшити об'єми споживання, але ця команда не підкріплюється економічними стимулами.

2. Обмежений горизонт планування для потенційних інвесторів.

Місцева адміністрація може укласти угоду з виробником теплової енергії лише на рік.

Відповідно, коли інвестор оцінює ризики і бере до уваги стиль роботи українських чиновників, він розуміє: лише для того, щоб окупити свої капіталовкладення в модернізацію котелень і переведення їх на альтернативні види палива, йому потрібно як мінімум тричі переукладати договір на постачання тепла.

У цій ситуації він абсолютно залежний від місцевої адміністрації, а до чого це може призвести — відомо. Недарма Україна має репутацію корумпованої держави.

3. Невисокий рівень управління на місцях.

Досвід показує, що багато чиновників не готові до роботи в нових економічних умовах. Багато хто з них дотримується правила: “Тихіше їдеш — далі будеш”. “Якщо 20 і 30 років тому опалювали газом, то навіщо щось змінювати?” — питають вони.

Крім того, українській бюрократії невластиве бажання так просто відмовлятися від важелів впливу. Приватний інвестор після модернізації рахує кожну копійку. Держава ж завжди може збільшити витрати і дуже часто — невиправдано.

4. Відсутність стратегічного державного курсу на економію газу.

Як тільки звучать заяви, що Україна скоро отримає дешевий газ з Росії, чиновники відразу припиняють будь-яку діяльність з його економії.

Після чергового раунду перемовин з “Газпромом” один з відповідальних працівників місцевої адміністрації у приватній бесіді відверто сказав: “Навіщо щось робити? Завтра все повернеться на круги своя, і газ знову буде дешевим”.

Тобто впевненості, що стратегічний курс знову не зміниться, нема. У такій ситуації середня ланка бюрократії намагається перечекати і не робити зайвих кроків.

Усі ці фактори призводять до того, що країна знаходиться в перманентному процесі виконання чергових державних програм, які не приносять жодного результату.

Потрібні більш радикальні зміни, які створять умови для економії газу, і не лише в комунальній енергетиці. Потенціал для цього є. Вже у 2020 році частка біомаси у загальному виробництві теплової енергії може становити 14%, що дозволить економити 3,5 млрд кубометрів газу щорічно. Потрібні не лозунги, а дії.

Іван НАДЄЇН, голова ГО “Комітет енергетичної незалежності України”