Економіка проти Третьої світової. Чи зможуть санкції стримати Китай?

Воєнна авантюра диктаторського режиму путіна наштовхнулася на спротив України та Заходу. Проти Росії введені найбільш масштабні санкції у світовій історії.

Утім, економічні обмеження ще не змусили агресора відмовитися від війни, що може надати рішучості іншим авторитарним країнам. Китай теж має глобальні амбіції і територіальні претензії в тихоокеанському регіоні, тому в питанні російсько-української війни країна дотримується “проросійського нейтралітету”.

Є ризик, що Піднебесна готується до власної “воєнної операції”. Під удар може потрапити високотехнологічний Тайвань, на боці якого грають Сполучені Штати.

Протистояння Китаю та США називають новою “холодною війною”, яка може вилитися в глобальний конфлікт. Водночас Пекін має тісні ділові зв’язки із Заходом, тому цей фактор може стримати нову війну. Чи стануть економічні обмеження ефективним інструментом проти можливої агресії з боку Китаю?

Тайванське питання

20 квітня тайванський канал CTS повідомив про воєнне вторгнення Китаю. “Новий Тайбей уразили комуністичні ракети, порт Тайбея (столиця Тайваню) вибухнув, об'єкти та кораблі пошкоджені або знищені”, — сповіщав телеканал.

За кілька годин виявилося, що це була “навчальна” новина, яка потрапила в ефір випадково. Попри вибачення редакції, ця історія ще раз підкреслила високий рівень напруги в регіоні, який зберігається не перший рік.

Річ у тім, що Китай регулярно проводить військові навчання біля Тайваню, а окремі політичні сили на острові вважає сепаратистськими. Останні такі навчання Міністерство оборони КНР проводило 15 квітня.

Довідка ЕП. Тайвань став “другим Китаєм” після того, як у 1949 році національна партія “Гоміндан” програла в громадянській війні комуністам та оголосила своєю столицею Тайбей. Зараз там при владі Демократична прогресивна партія, яка виступає за незалежність від Китаю.

Великі країни не ризикують визнавати Тайвань окремою країною, бо це суперечитиме міжнародному консенсусу та призведе до погіршення відносин з материковим Китаєм. Офіційний Пекін вважає острів своєю провінцією, і будь-які спроби отримання ним незалежності розцінюватиме як війну.

Повернення острова під свій контроль Китай називає “тайванським питанням”. Риторика Пекіна нагадує передвоєнні заяви російського диктатора щодо України. Різниця лише в тому, що суверенітет Тайваню не є міжнародно визнаним — навіть західні країни де-юре вважають його частиною Китаю.

Вирішити “тайванське питання” можна мирним або воєнним шляхом.

Наприкінці 20 сторіччя, коли Китай мав теплі відносини зі США, комуністична партія схилялася до мирної інтеграції. Однак коли відносини з Вашингтоном загострилися, а тема Тайваню стала предметом для спекуляцій, почали надходити сигнали про можливість воєнного сценарію.

Контроль над островом є важливою стратегічною метою для Піднебесної. Комуністична партія прагне ідеологічного об’єднання Китаю, контролю над тайванськими портами та високотехнологічною промисловістю.

Найбільше Пекін хоче отримати контроль над підприємствами компанії TCMS — світового лідера з виробництва напівпровідників. Це дозволить зосередити в Китаї більше технологічних ланцюгів та наростити глобальний вплив.

Тайвань не бажає інтеграції з Китаєм. Острівну владу підтримують США, які постачають їй зброю та військову техніку на мільярди доларів. Останні рішення американців стосувалися системи протиповітряної оборони Patriot.

У США навіть є закон ”Про відносини з Тайванем”, відповідно до якого американці реагуватимуть на будь-які “немирні” спроби повернути острів під контроль Китаю. Це означає, що потенційна воєнна операція на Тайвані спричинить жорстку реакцію країн з ліберально-демократичного табору.

Міністр фінансів США Джанет Йеллен уже заявила про готовність США вжити всіх можливих економічних санкцій проти Пекіна, якщо він введе війська на Тайвань, натякаючи на досвід Росії. Чи злякається Китай?

Технологічна блокада

На відміну від Росії, економіка Китаю більша і при цьому сильно інтегрована зі світовою. Товарообіг КНР зі США та ЄС перевищує 1,3 трлн дол. Китайські компанії постачають на Захід усі можливі товари: від взуття до автомобілів.

Технологічний розвиток та збереження мільйонів робочих місць у Китаї залежать від стабільного експорту. Саме китайський експорт потрапить під удар у випадку загострення в Азії. Першим це відчує високотехнологічний сектор.

“Платоспроможне населення в західних країнах створює попит на технологічну продукцію. Це стимулює компанії до інновацій. Електроніка як найбільш технологічна галузь концентрує науково-технічні досягнення та допомагає розвивати суміжні сектори економіки. Китай та західні країни давно конкурують на технологічному ринку. Саме тому ця галузь першою може потрапити під санкції”, — вважає експерт Української асоціації китаєзнавців Дмитро Єфремов.

Китай уже відчув на собі вплив таких обмежень у 2018 році. Тоді президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, керуючись низкою політичних приводів, увів додаткові мита проти китайських товарів. Усього за рік “тарифної війни” зростання ВВП Піднебесної загальмувало на 0,8%.

Зараз КНР переживає боргову кризу, яка виникла через видачу великої кількості неякісних кредитів та роздутого сектору тіньового банкінгу. Загальний борг країни перевищує 35 трлн дол або 265% від ВВП. Обслуговувати такі борги економіка може лише за умови зростання й оздоровлення фінансового сектору.

У 2019 році Народний банк Китаю провів стрес-тест банківської системи. Він показав: якщо економіка зростатиме менше, ніж на 4,15% на рік, то половина банків опиниться на межі дефолту. Санкції можуть викликати шок, який наблизить економіку країни до таких чутливих показників.

Після кризи 2020 року низку китайських девелоперів уже спіткав дефолт. За оцінками агентства S&P, його можуть оголосити 20-40% забудовників країни. Незрозуміла доля й найбільшого забудовника країни Evergrande, який заборгував 300 млрд дол і вже пів року перебуває на межі банкрутства.

 

Недавно трампівські мита на китайські товари послабили, однак загроза поновлення торговельного конфлікту досі існує. Якщо Байден вирішить повернути попередні тарифи, то наслідки для Пекіна будуть важкими.

Експорт Китаю — це товари з високою доданою вартістю, виробництво яких часто залежить від імпортних компонентів. Дозволити втратити їх через санкції Піднебесна не може. Наприклад, китайський напівпровідниковий гігант SMIC для виробництва чипів використовує американські ПЗ та обладнання.

В адміністрації Байдена вже погрожували в рамках санкцій відрізати це підприємство від своїх технологій, як свого часу це зробили з компанією Huawei.

Крім того, у КНР зареєстровано понад мільйон іноземних компаній, на які припадають 50% китайської зовнішньої торгівлі і 20% доходів бюджету. Геополітична напруга та продовження тарифної війни стимулюватимуть їхній вихід до нейтральних країн регіону з дешевою робочою силою.

Частково цей процес почався за президента Трампа. З Китаю виводять виробничі потужності або планують це зробити компанії-гіганти: Nike, Puma, Adidas, Samsung, LG, Sharp, Hasbro, Kia, Dell, HP.

Економічно Китай не в тому положенні, щоб ризикувати своєю фінансовою стабільністю і йти на загострення зі Сполученими Штатами, ставлячи під удар свій дорогоцінний технологічний експорт. Його обмеження здатне не лише вдарити по торгівлі, а й загальмувати розвиток технологій в інших секторах.

Замороження резервів

Замороження 300 млрд дол золотовалютних резервів центрального банку РФ стало неочікуваним ударом Заходу у відповідь на війну проти України. Це значно обмежило можливості путінського режиму в подоланні наслідків санкцій.

Китай ризикує потрапити під такі ж санкції у випадку ескалації на Тайвані. За даними Financial Times, китайська влада стурбована загрозою замороження активів у західних країнах і проводить з цього приводу наради з банкірами. Джерело газети визнає, що Китай не готовий до замороження резервів.

Офіційно Пекін тримає в паперах американського держказначейства понад 1 трлн дол. На думку Єфремова, реальна кількість китайських активів у США більша. Річ у тім, що Пекін також інвестував у папери американських іпотечних агенцій і міг оформляти угоди за посередництва третіх країн.

Ця взаємовигідна схема працює давно. Китай вкладає гроші в США, а отримує безпечне місце для інвестицій та фінансує попит на свої товари. Оскільки КНР користується доларом та системою SWIFT у міжнародній торгівлі, блокування доларових активів може зробити ціну за вторгнення на Тайвань надто високою.

 

Влада Піднебесної чудово розуміє ці ризики. КНР шукає шляхи для “дедоларизації” і прагне зробити юань сильною резервною валютою, позбавивши США політичного козиря у вигляді фінансових санкцій.

Китай веде перемовини із Саудівською Аравією про розрахунки за нафту в юанях і схиляє до торгівлі у своїй валюті Росію та Індонезію. Утім, до статусу світової резервної валюти юаню ще далеко. На китайську валюту припадають лише 2,5% світових резервів і 3% всіх міжнародних платежів.

“У найближчі пʼять-сім років “дедоларизації” не станеться. Юань має обмежену конвертацію: китайська монетарна влада контролює приплив і відплив валюти в країну. Для іноземних інвесторів важливо мати можливість вільно переміщувати капітал, конвертувати його в різні валюти та в необмежених обсягах.

Для Пекіна лібералізація руху капіталу і валютних операцій містить ризик неконтрольованого відпливу коштів з економіки”, — сказав Єфремов.

Щоб юань став глобальною валютою, Піднебесна має провести ліберальні реформи в центробанку, на які влада не наважується. Тож інструмент замороження китайських активів залишатиметься ефективним.

Однак Пекін може відповісти контрсанкціями. Наприклад, припинити для “недружніх країн” виплату за зовнішніми боргами, яких у Китаю 2,7 трлн дол, або заморозити частину з 1,2 трлн дол в акціях місцевих компаній, які належать іноземцям. Наслідки від таких взаємних санкцій відчує вся світова економіка.

Енергетична криза

У 2022 році світ зіткнеться з продовольчою та енергетичною кризами.

Росія є одним з великих експортерів нафти, газу та зерна, тому окупантам легше диктувати свої умови Євросоюзу. З Китаєм ситуація протилежна: країна є одним з найбільших світових імпортерів нафти, газу та продовольства, що робить її більш вразливою в питанні енергетичної та продовольчої безпеки.

Піднебесна не може себе нагодувати, тому щороку імпортує продовольства на 100 млрд дол. Утім, до продовольчої кризи Китай підготувався, зосередивши в резервах половину світових запасів зерна та диверсифікувавши імпорт.

З енергетикою ситуація складніша. Китай щороку імпортує понад 100 млрд куб м газу. Близько 65% — це скраплений газ (СПГ), який постачають танкерами.

Двома найбільшими постачальниками СПГ до Азії є Австралія та США, на які припадає близько половини імпорту цього палива в Китай. Водночас ці країни є прямими політичними конкурентами Піднебесної в регіоні, і вони можуть обмежити постачання у випадку загострення конфлікту на Тайвані.

На газ припадають лише 8% китайського енергозабезпечення, однак ця частка поступово зростатиме, адже Китай узяв курс на “озеленення” економіки та відмову від вугілля. До 2030 року Китай може збільшити споживання газу на 55%, а залежність від зовнішніх постачальників зросте з 27,9% до 43,2%.

Послабити залежність від імпорту СПГ з Австралії та США Піднебесна зможе з введенням в експлуатацію російського газопроводу “Сила Сибири-2”, заявлена потужність якого становить 50 млрд куб м на рік. Однак станеться це не раніше 2028 року, а до цього часу попит на газ зросте.

Постачання нафти в Китай відбувається здебільшого з нейтральних або союзних країн (Саудівської Аравії, Росії, Іраку, Анголи, Бразилії), тому нафтове ембарго не надто загрожує китайській економіці.

Гра не варта свічок

Стовпом економіки РФ є сировинний експорт. У короткостроковій перспективі нічого не зміниться, бо санкції ще не вдарили по купівлі енергоносіїв в окупантів. Китайську ж економіку роблять успішною тісні ділові контакти із Заходом, складні виробничі ланцюги та експорт товарів з доданою вартістю.

Це означає, що у випадку ескалації економіку КНР легше розхитати. Щоправда, постраждає від цього весь світ. Китай генерує 18,6% світового ВВП. На відміну від Росії, повний розрив ділових контактів з Пекіном розкрутить інфляцію і знищить ланцюги постачань та мільйони робочих місць.

 

Воєнні авантюри проходили б набагато легше, якби Китаю та Росії вдалося підірвати солідарність Євросоюзу зі США, схиливши європейців до невтручання в конфлікти. Але на прикладі з Україною видно, що Захід зберігає свою єдність у питанні введення санкцій та боротьби з геополітичними загрозами.

Складна економічна ситуація, залежність від зв’язків із західними країнами та солідарність останніх робить розв’язання конфлікту навколо Тайваню невигідною історією для Китаю щонайменше в найближчі пʼять-сім років.

Якщо ж досвід вторгнення Росії в Україну та загроза санкцій не схилять владу Піднебесної до мирного вирішення територіальних питань, то Китай і весь західний світ можуть швидко опинитися в новій економічній реальності.

Богдан МІРОШНІЧЕНКО