Ефект Маґнітского. У 2013-му може розпочатися нова конфронтація між США та Росією

Пані Клінтон, у якої попереду лише кілька робочих тижнів, особ­ливо не має чого втрачати в дипломатичному плані, тож вона надіслала своєму наступнику в Держдепартаменті промовистий сигнал: мовляв, перезавантаження з Росією вже неактуальне.

На думку пані Клінтон, США намагаються запобігти створенню Москвою нової версії Радянського Союзу під маскою економічної інтеграції. “Росія має намір радянізувати свій регіон, але називатиметься це інакше: Митний союз, Євразійський cоюз абощо. Але не творімо ілюзій. Ми знаємо справжню мету”, — заявила вона.

Речники Кремля не забарилися з контратакою проти американського держсекретаря. Вони заявили, що Вашингтон, очевидно, боїться потужного союзу на пострадянському просторі, що може стати геополітичним суперником для США. Нова вербальна конфронтація призвела до напруженості у відносинах між двома колишніми наддержавами.

Переламний момент

Кремль, очевидно, прагне розплати після “Акта Маґнітского”, що був прийнятий у грудні в Конгресі США явною більшістю голосів. Відповідно до цього закону (підписаного президентом Бараком Обамою 14 грудня), що ознаменував переламний момент у відносинах, до чорного списку занесено російських посадовців, пов’язаних із убивством юриста Сєрґєя Магнітского в СІЗО та з іншими грубими порушеннями прав людини. А якщо точніше, то російським чиновникам, що проштрафилися, відмовлено у в’їзді до Сполучених Штатів, користуванні американськими банками та праві власності.

І хоча американський Конгрес водночас скасував торговельні санкції Джексона — Веніка проти Росії, Кремль розлючений ухваленим законом і жадає сатисфакції. Путін засудив “Акт Маґнітского” як “недружній”, заявивши, що США просто замінили один антиросійський закон іншим і “отруїли” двосторонні відносини.

У відповідь Москва планує запровадити схожі обмеження для американських чиновників, яких вважає порушниками прав громадян РФ. Ідеться насамперед про осіб, причетних до екстрадиції російського торгівця зброєю Віктора Бута, якому торік нью-йоркський суд виголосив вирок про 25 років ув’язнення, та до процесу проти нього. У додаткових поправках до російського закону сказано, що санкції торкнуться будь-якої країни, котра підтримає “Акт Маґнітского” чи схожі заборони. Насправді ідея покарання американських чи європейських урядовців бачиться комічною, адже людина при здоровому глузді навряд чи відкриє банківський рахунок у Росії чи помандрує туди для власного задоволення.

Москва розглядає і дальші каральні заходи. Російські Федеральні збори більшістю голосів ухвалили закон, що не дозволяє американцям усиновлювати російських дітей (його парламентарії РФ охрестили ім’ям Діми Яковлєва, в пам’ять про дворічного російського хлопчика, який загинув у США внаслідок недбалості своїх нових батьків. — Ред.). Путін відкрито підтримав цю заборону як відповідь на “Акт Маґнітского”. Російські видання ряскіють заголовками про зловживання заокеанських усиновлювачів, хоча йдеться про поодинокі випадки.

По суті, мстива Москва позбавить тисячі російських сиріт надії на краще майбутнє, адже американці приймають до себе самотніх російських дітей значно частіше, ніж решта іноземців. Як сказав бувалий політик-ліберал із РФ Ґріґорій Явлінскій, “через те, що якогось чиновницького покидька не пустять до США на шопінг, тисячі маленьких дітей будуть позбавлені нормального життя”.

Антиамериканський наступ Путіна

Путін звинувачує США в “політичних махінаціях” і втручанні до російської політики, попри те, що перша адміністрація Обами була обережною щодо критики Росії та відносин із колишніми радянськими респуб­ліками. Справді, Білий дім, здавалося, щосили намагався догодити Москві й демонстрував своє піклування про права людини, зробивши крайньою замість Росії Білорусь як “останню диктатуру в Європі”.

Нападаючи на Вашингтон, лідер Кремля намагається відволікти увагу від власної дедалі більш репресивної політики. Це нагадує радянські часи, коли провали системи проектували на західні країни, звинувачуючи їх у ще більших зловживаннях та гріхах. Крім того, Путін намагається продемонструвати російській громадськості, що захищає національні інтереси, тоді як його популярність падає, а легітимність влади опиняється під сумнівом.

США залишаються вічним цапом-відбувайлом для Крем­ля, і 2013 рік стане випробувальним у двосторонніх відносинах. У справі антиамериканської атаки й істерії є масштабний внутрішній вимір. Влада збирається закрити всі політичні організації, фінансовані зі Сполучених Штатів. Путін звинувачує Вашингтон у спонсоруванні кінця 2011 року хвилі антиурядових протестів, тоді як держсекретар Гілларі Клінтон відкрито критикувала обмеження простору для громадських активістів і політичних свобод у Росії.

Громадські організації найбільше постраждають від пункту про заборону користуватися іноземним фінансуванням. Прийнятий улітку закон вимагає від неурядових організацій, що отримують кошти із-за кордону або займаються політичною діяльністю, зареєструватися як “іноземні агенти”. Туманне визначення “політичної діяльності” дає змогу здійснити масштабний наступ проти переважної частини НУО. Подбав режим і про нові закони, що збільшують штраф для учасників акцій протесту й посилюють кару для гаданих наклепників на владу. Міністерство юстиції погрожує закрити організацію із захисту прав людини “Мемориал”, асоціацію “Голос”, що захищає права виборців, а також московський філіал антикорупційного контролера Transpa­rency International, бо їхні представники заявили про намір ігнорувати новий закон.

Російські урядовці почали процес видворення різних американських організацій із країни після того, як у жовтні наказали закрити відділення агентства USAID.

Виклик російській гегемонії

Агресивні заяви пані Клінтон можуть бути просто прощальним салютом. Однак не виключено, що це засвідчення наміру Вашингтона кинути виклик Кремлю, переконаному, ніби він може вільно діяти на території колишнього Радянського Союзу. У 2013 році це може ознаменувати початок епохи нових конфронтацій, адже, здається, Путін як правитель, що дбає про відновлення гаданої величі Росії, серйозно настроєний на возз’єднання більшості територій відійшлого в небуття СРСР заради відновлення історичної спадщини.

Такі країни, як Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова, — на передовій кремлівського наступу, хоч поки що й уникали інтеграційних претензій Росії. Однак їм знадобиться потужніша політична підтримка з боку США та об’єднаної Європи для захисту своїх національних інтересів, тоді як увага Вашингтона зосереджена далі на Сході, а Брюсселя — на внутрішній ситуації в ЄС.

Наразі невідомо, щó Білий дім запропонує державам, які не хочуть стати простими сателітами на орбіті Москви, однак їхні уряди не завжди є безумовно відданими ідеї західної інтеграції. Наприклад, якщо влада в Києві продовжуватиме далі балансувати між Європою і Росією, уникати політики, яка покращує перспективи для інтеграції з ЄС, і навіть намагатиметься далі “путінізувати” країну, Вашингтон мало що зможе зробити для захисту українських національних інтересів.

Новопризначений держсекретар США, сенатор Джон Керрі, повинен буде налагодити співробітництво з Росією в таких сферах, як контроль за ядерними озброєннями, двостороння торгівля і протистояння тероризмові, але водночас виробити більш критичну стратегію щодо неоімперіалістичного відродження й посилення репресій у країні. Вашингтон муситиме знайти прийнятний баланс між ділянками, в яких співробітництво з Росією можливе, на кшталт Афганістану й розповсюдження ядерної зброї, та сферах, де існують принципові розбіжності, наприклад у справі Сирії, Ірану та запланованого розміщення системи протиракетної оборони в Європі. Надмірну гнучкість Білого дому сприймуть як слабкість у Кремлі, який відповідно очікуватиме дальших поступок США на користь нескромних амбіцій Росії.