Доля війни вирішиться впродовж двох місяців

IMARS змінили правила гри на фронті. У ЗСУ є кілька тижнів “затишшя” артилерії ворога для того, щоб максимально ускладнити його становище та піти в контрнаступ на Херсонщіні, під Харковом та Запоріжжям

18 липня Валерій Залужний в розмові з начальником штабів США Марком Міллі повідомив, що Україні вдалося стабілізувати фронт. Це перше офіційне повідомлення про зміну динаміки війни і, очевидно, перехід в наступну фазу.

Попередні два місяці Росія невпинно атакувала. Після очевидного провалу в першій фазі війни на більшості напрямків, армія РФ почала отримувати перші успіхи за рахунок вогневої переваги. В першу чергу артилерії.

Військові аналітики при цьому зазначали, що такий темп атак військове формування росіян не зможе тримати довго і скоріше за все до середини літа наступ зупиниться. Схоже на те, що прогнози зараз підтверджуються.

За даними британської розвідки Росія почала відчувати гостру потребу кадрового складу. І скоріше за все перед російським командуванням стоїть вибір: посилювати війська на Сході для продовження наступу, або ж укріплювати південь для утримання Херсону. 

В свою чергу ЗСУ в травні-червні було зосереджене на мінімізації просування військ ворога. Амбіції Росії поступово звужувались із масштабів глобального наступу від Харкова до Запоріжжя і Миколаєва. Аж до зосередження ударного угрупування на ділянці в кілька десятків кілометрів довкола Лисичанська-Сєвєродонецька.

При цьому велике угрупування військ РФ довкола Ізюма, яке оцінювали в 25 і більше батальйонних тактичних групи (орієнтовно 20-30 тисяч солдат), і від якого очікували основних наступальних дій, за два місяці досягло лише локального просування в напрямку Лиману і Довгенького.

Зараз Росія зосереджує свої сили в напрямку Слов’янська. Інститут вивчення війни (ISW) також називає можливою ціллю росіян захоплення всієї Харківської області і самого Харкова, але такі плани скоріше слід відносити до серії погроз захопити Запоріжжя і Миколаїв, якими рясніли російські ЗМІ в травні-червні.

Перші далекобійні системи, які отримує Україна, різко змінили ситуацію на фронті. І це не тільки HIMARS, а й гаубиці М777 з GPS, які дозволяють стріляти високоточним снарядом Excalibur на відстань до 40 км. А також німецькі установки Panzerhaubitze 2000 з дальністю до 65 км і можливістю використовувати снаряди SMArt з системою “самонаведення” на ціль.  

Попри те, що західна зброя потрапляє в Україну обмеженими партіями, її технічні характеристики різко змінюють правила гри. Росія не встигає адаптуватися до нових умов.

Російські військові легковажно ставилися до безпеки на відстані понад 40-50 км від лінії фронту, знаючи, що в України не було зброї, здатної ефективно вражати цілі на такій глибині. До того ж більшість складів і пунктів управління росіяни облаштовували в межах міста, через що спроби їх знищення з боку ЗСУ радянськими невисокоточними системами (“Точка-У” або БМ-30 “Смерч”) наражали на високий ризик цивільне населення.

До того ж російська пропаганда заспокоювала своїх військових тим, що нібито ракети HIMARS — легка ціль для російських ППО і загалом нічого особливого в американських MLRS немає. Але виявилося, що Росія знову переоцінила можливості своєї зброї і недооцінила можливості західної.

Але питання не тільки в технічних характеристиках західних систем, а в тактиці використання. Високомобільні системи HIMARS кожного разу наносять удар з нової позиції. Також перед атакою ЗСУ можуть використовувати більш дешеві радянські системи, які відволікають на себе увагу російських ППО. І вже потім відбувається удар високоточною зброєю. До кожної зброї ще треба мати розум і трохи фантазії.

Навіть після появи HIMARS в Україні Росія все ще пробувала запевнити, що американські MLRS не такі вже й унікальні. В мережі є безліч картинок порівняння систем HIMARS М142 з РСЗВ “Смерч” і “Торнадо-С” (російська модернізація радянської системи БМ-30 “Смерч”). Але такі порівняння зазвичай будуються не на ключових факторах точності і ефективності, а на другорядних (дальності, калібру і масі заряду).

В реальності снаряди “Торнадо-С” чомусь знаходять серед поля, “Смерчами” росіяни здебільшого обстрілюють житлові будинки, а HIMARS влучають точно в ворожі склади.

Як Росія намагатиметься адаптуватись до нових умов

В Росії є два шляхи, як спробувати захистити свої склади і командні пункти. Або їх треба розосереджувати і значно ускладнювати логістику. Це навряд можна зробити швидко, зберігши темпи поставок на фронт. Треба більше вантажівок, більше складів, більше людей, довші і складніші маршрути. Та і сама логіка російського війська передбачає централізовану модель. Логістика великої кількості маленьких і середніх складів надто складна для централізованого управління і передбачає передачу свободи дій на місця.

Другий варіант — треба відводити основні склади і командні пункти за межі досяжності американських MLRS. Але це подвоює довжину маршрутів постачання на фронт і значно ускладнює оперативне управління військами. Знову ж таки треба вдвічі більше вантажівок і більше людей.

Будь-який варіант в першу чергу вдарить по артилерії. Підтримувати темпи поставок із щоденним відстрілом 40 000-50 000 снарядів на день за таких умов дуже складно. Принаймні на певний період, поки Росія буде перебудовувати свої логістичні маршрути.

Таким чином у ЗСУ є кілька тижнів, можливо місяць, умовного “затишшя” артилерії ворога для того щоб максимально ускладнити його становище.

Поки Росія поступово відводить свої склади на більшу відстань, Україна намагається домовитись про постачання ракет більшої дальності для MLRS.

Йдеться про балістичні ракети ATACMS калібром 610 мм. Їх дальність, залежно від модифікації, складає від 140 до 300 км.

При цьому Україні не треба додаткових зусиль для використання нової зброї. Блок ATACMS з однією ракетою калібру 610 мм встановлюється замість блоку з 6-ма ракетами GMLRS калібру 227 мм, які зараз використовуються в українських HIMARS і М270.

У випадку їх постачання відвести склади боєприпасів за межі дії MLRS буде майже неможливо. Росії доведеться істотно скорочувати витрати снарядів. І можливо навіть відмовлятися від певних напрямків, аби скоротити лінію фронту.

Але поки США вагається, чи не стане постачання настільки далекобійних систем приводом для “ескалації ситуації”.

Колишній командувач армії США в Європі генерал Бен Годжес називає це вагання необґрунтованим. Адже на початку війни США так само вагалися, чи не призведе до ескалації постачання ПЗРК Stinger. Потім те саме було з гаубицями М777, а потім і з HIMARS. Жодного разу ескалація не відбулася.

“Росія не реагувала на жодне нове обладнання. Вони не реагують, тому що не можуть”,- говорить генерал Годжес.

Контрнаступ ЗСУ

Під час останнього саміту НАТО Джо Байден заявив, що коаліція “Рамштайн” пообіцяла надати Україні 600 танків. Пізніше було уточнено, що ці цифри включають вже поставлене озброєння.

Проте зараз відомо про передачу Україні тільки близько 300 танків від Польщі і Чехії (радянські Т-72). Тобто Україна має отримати ще близько 300 танків.

Пізніше з’явилася інформація про те, що Польща може передати 232 танки РТ-91 (за іншими даними до 290 танків). РТ-91 це польська модернізація Т-72. В замін Варшава має отримати танки Abrams. Пізніше стало відомо, що польська сторона вже отримала перші 28 танки Abrams від США.

Поки що постачання польських танків РТ-91 офіційно не підтверджується, але якщо таке постачання відбудеться, Україна отримає істотне посилення ударного угрупування. До того ж, на відміну від попередніх поставок польських танків, РТ-91 уже модернізовані і готові до виконання бойових задач.

Окрім цього в липні Україна отримала попередньо анонсовані 268 американських БМП М113 від США, Данії і Португалії.

Для початку контрнаступу Україні необхідно отримати всю заплановану бронетехніку і провести злагодження своїх сил. Скоріше за все, сам контрнаступ відбудеться уже в серпні.

Але цей час важливий для підготовки сприятливих умов на фронті. Армія ворога має відчути голод боєприпасів і бути істотно обмеженою в можливостях оперативно реагувати на дії ЗСУ.

Також є питання щодо військової допомоги США — близько $20 млрд із загальної суми в $40 млрд. Ці кошти мають бути використані до кінця бюджетного року в США, тобто до кінця вересня. Але на середину липня оголошена сума військових поставок Вашингтону складає лише $7,3 млрд. Тобто велика частина запланованої військової допомоги має надійти в найближчі місяць-півтора.

Варіанти контрнаступу

На відміну від українських позицій, які після відступу з Лисичанська мають широкі фланги і відкритий тил, російська війська мають багато вразливих місць.

На правому березі Дніпра в Херсонській області перебуває близько 15 000 російських солдат. Все забезпечення яких тримається на двох мостах (Антонівський і Антонівський залізничний мости) і дамбі Каховської ГЕС.

Знищення переправ через Дніпро істотно ускладнює можливе подальше просування ЗСУ на правий берег, тож скоріше за все командування Збройних сил вибере тактику вогневого впливу на ці мости.

Росії доведеться обирати: або відступити з правого берега і отримати великий репутаційний розгром, або тримати велике військове угрупування з незахищеними логістичними маршрутами і постійним ризиком його відрізання від ліній постачання (фактично оточення).

Інше вразливе місце це запорізький напрямок, який є ключем від Півдня України. Без нього ідея сухопутного коридору з Кримом зазнає фіаско.

До того ж у випадку деокупації, наприклад, Мелітополю або напрямку Пологи-Бердянськ розриваються логістичні маршрути росіян між Донбасом і Півднем. Утримання Росією військ в лівобережній Херсонщині від Енергодара до Криму матиме такі ж загрози, як і випадку з правим берегом Херсонської області. Забезпечення цього угрупування триматиметься на двох вузьких ділянках суходолу з Криму.    

 

 

Третє вразливе місце росіян — лінія Вовчанськ-Куп’янськ-Ізюм. Проблемність цієї ділянки в тому, що ця частина окупованої Харківщини фактично відрізана від Луганської області річкою Оскіл і Оскільським водосховищем.  

Через Оскільське водосховище довжиною 80 км від Куп’янську до Осколу є лише два мости. При цьому в Ізюмі зосереджене найбільше угрупування військ ворога. Відрізання його від шляхів постачання може стати серйозною проблемою для Росії і можливо навіть причиною відступу військ.

 

 

Таким чином у Збройних сил є достатньо широкий вибір способів і варіантів контратаки. Тут не варто гадати який саме спосіб буде обрано. Головне, що наші війська не обмежені у виборі.

Будь-яка військова невдача Росії означатиме новий терор

Головне правило, яке мають зрозуміти українці, які знаходяться далеко від лінії фронту — Росія не вміє компенсувати військові невдачі інакше ніж через терор. Кожна поразка буде призводити до того, що росіяни намагатимуться помститись ракетними ударами по українських містах .

Більшість цивільного населення в українських містах почало поступово забувати про небезпеку війни, але найближчі місяці треба бути особливо пильними. Варто уникати перебування поряд з великими об’єктами, такими як будинки культури, навчальні заклади, промислові об’єкти, військові частини тощо.

Росія постійно намагається підвищувати ставки. Ігнорувати небезпеку з таким ворогом не варто.