Демобілізація після 18 місяців. Як Україні воювати по-справедливому

Володимир Зеленський зараз стоїть перед непростими рішеннями, які матимуть довгострокове значення для нашої армії.

По-перше, набрала 25 тисяч голосів петиція до президента “Дозволити демобілізацію в Україні через 18 місяців з моменту мобілізації”. І Зеленський має щось на неї відповісти.

По-друге, є проголосований Верховною Радою закон про повернення щомісячних доплат військовим у розмірі 30 тис. грн. І Зеленському доведеться так чи інакше позначити свою позицію — не зараз, то в травні, коли парламент повернеться до цього питання. Нардеп Олександр Цабаль зумів заблокувати підписання документа, і для “слуг народу” це буде приводом відмовитися від закону, якщо цього вимагатиме Банкова.

“Браку живої сили не відчуваємо”

Також ми маємо періодичні заяви міністра оборони Олексія Резнікова про те, що нам не потрібна нова хвиля мобілізації. “У нас немає необхідності оголошувати нову мобілізацію, — повторив він тиждень тому в інтерв'ю литовському інформагентству ELTA. — Генштаб із компенсацією втрат, які ми, на жаль, несемо, продовжує справлятися у спокійному, поступовому темпі, і браку живої сили ми, звісно, не відчуваємо”.

Безперечно, державі вигідно, щоб громадяни, які зараз воюють і вже здобули бойовий досвід, воювали до самої перемоги. Але громадська думка оцінює такі розрахунки неоднозначно. Фактично ми маємо тут класичний конфлікт між інтересами держави та справедливістю. І це дуже чітко виявилося у суперечках навколо петиції про демобілізацію через 18 місяців.

З одного боку, звучать звинувачення, що якщо реалізувати цю пропозицію, це буде підрив обороноздатності під час війни. Адже з фронту підуть воїни із безцінним бойовим досвідом. А новобранці не зможуть їх замінити повною мірою.

З іншого боку, звучать заперечення, що нинішня ситуація є абсолютно несправедливою. Одні чоловіки воюють другий рік поспіль. Навіть після поранень. Навіть із протезами. У той же час багато хто (і їх у десятки разів більше, ніж воїнів) живе звичайним цивільним життям і зовсім не збирається готуватися до того, щоб замінити тих, хто воює зараз.

Що ж до підриву обороноздатності, то така небезпека була б, якби йшлося про негайну демобілізацію. Але 18 місяців після початку великої війни настануть лише 24 серпня. До цього терміну залишилося понад чотири місяці. Цього цілком вистачає, щоби провести нову хвилю мобілізації та відправити новобранців на навчання.

Якщо ухвалити закон про демобілізацію після 18 місяців, це, звісно, не означатиме, що 24 серпня ми залишимося з голим фронтом. Воїни відпускатимуться на дембель лише після того, як їм на заміну приїдуть навчені новобранці. Цілком реально оновити особовий склад на половину за півроку — це лише на 2% за тиждень (тобто 2% від нинішньої чисельності прибувають у війська і стільки ж ідуть на дембель).

Зрозуміло, що ідею про демобілізацію після 18 місяців найбільш гаряче підтримують у сім'ях воїнів. Це понад мільйон дружин, сестер, батьків, дітей, які дуже пишаються своїми чоловіками, братами, синами, батьками — і дуже чекають на їхнє повернення з фронту. Вони впевнені, що держава має можливість організувати заміну нинішніх воїнів новобранцями без шкоди для обороноздатності. І що для цього потрібно одне: щоб влада ставилася до воїнів не як до “живої сили”, свого ресурсу, який можна витрачати до повного зносу, а як до людей, які щодня ризикують своїм життям заради України і тому насамперед заслуговують справедливості.

“Потрібно більше трильйона гривень на рік”

Якщо ставитись до воїнів саме як до людей, а не як до “живої сили”, тоді легше знайти і компроміс між справедливістю та інтересами держави. Державі потрібно, щоби армія мала високий бойовий дух. А для цього потрібно відправляти на дембель тих, хто “вигорів”. І звісно, потрібно намагатися запобігти та уповільнити “вигоряння” воїнів.

Якщо воїн “вигоряє”, його бойова ефективність знижується. У найгіршому випадку вона може стати негативною. Тобто воїн може стати тягарем для своїх побратимів, а його бойовий досвід стане марним.

“Вигоряння” — це звичайне явище і на військовій службі, і на цивільній роботі. Але це не просто фізична втома, яку можна вилікувати відпусткою чи ротацією. Це психологічний ефект, коли початковий ентузіазм поступово змінюється апатією. А оскільки це психологічний ефект, то запобігати і сповільнювати його потрібно у належні способи.

Чітка перспектива дембелю — саме одні з таких ліків. Солдат, який воює та розуміє, що заміни йому не буде, доки він не загине або не стане калікою, — “вигоряє” прискореними темпами. Інша річ — якщо він знає, що за стільки-то місяців, якщо йому пощастить, повернеться додому. Тоді він матиме надію, і його підсвідомістю керуватимуть воля до життя і воля до перемоги.

Ще одні психологічні ліки — це гроші. Ті самі 30 тис. грн, які торік виплачувалися, а цього року — припинилися. Це була не плата за героїзм на війні, а плата за те, що солдата вирвали з цивільного життя, відірвали від сім'ї та своїх життєвих планів. У багатьох випадках ці гроші були головним джерелом коштів для забезпечення сім'ї — дружини з дитиною та/або батьків-пенсіонерів.

Чи зараз воює підрозділ, чи відведено на ротацію для відновлення сил, чи тримається в резерві, чи проходить навчання на новій техніці — це вирішує не воїн, а високе командування. А воїну важливо, щоб у будь-якому разі він відчував повагу до нього з боку держави. Коли приходять 30 тис., він відчуває таку повагу. А коли не приходять — він зазнає психологічного дискомфорту від неможливості утримувати сім'ю, не кажучи вже про те, щоб накопичувати гроші на купівлю житла чи на своє фермерське господарство.

І зараз воїни, звісно, обговорюють ситуацію навколо закону про повернення цих доплат. Масла у вогонь підлив представник Зеленського у Верховній Раді Федір Веніславський своїми фантастичними розрахунками, озвученими в ефірі espreso.tv: “Щоб знайти гроші на виплати 30 тис. грн усім військовослужбовцям незалежно від їхнього місця перебування, потрібно понад трильйон гривень на рік”. Таку ж суму (трильйон) він повідомив і в інтерв'ю “Укрінформу”.

Коли скасовували щомісячні доплати у розмірі 30 тис. грн, у Міноборони підрахували, що таким чином вдасться заощадити 100 млрд грн на рік. А тепер раптом виявляється, що якщо повернути ці доплати, то на це потрібно вже не 100 млрд грн, а вдесятеро більше. Кожен може взяти калькулятор і поділити 1 трильйон (одиниця з 12 нулями) на 12 місяців та на 30 тисяч. Вийде 2 млн 778 тис. — такій кількості воїнів потрібно виплачувати щомісяця по 30 тис. грн, щоб за рік набрався 1 трильйон.

Якщо представник президента в парламенті лякає народ трильйонними збитками для скарбниці, це вірний знак того, що Банкова дуже не хоче повертати ці доплати. Також і слова міністра оборони про відсутність потреби у новій хвилі мобілізації — це свідчення небажання Банкової задовольняти петицію про демобілізацію через 18 місяців.

Такі сигнали, м'яко кажучи, не підвищують бойовий дух перед контрнаступом. І звісно, вони не сприяють припливу нових добровольців.

Але ще не пізно обрати інший алгоритм. Якщо повернути доплати в 30 тис. грн і законодавчо встановити, що людина мобілізується не назавжди, а на 18 місяців, тоді ми отримали б зараз піднесення ентузіазму в армії і зняття протиріч між сім'ями воїнів та рештою суспільства. За наявності таких аргументів було б цілком реально протягом кількох місяців провести нову хвилю мобілізації, спокійно навчити новобранців та замінити ними тих, хто захоче на дембель після закінчення терміну у півтора роки.