Чому ціни на руду падають, а сталь в Україні не дешевшає

На 2020-2021 роки припав пік світових цін на залізну руду — сировину для виготовленні сталі і чавуну. Протягом десятиліття до цього ціна залізної руди знаходилася в межах 60-100$/т. В травні-липні 2021 року вона встановила історичний максимум — 220$/т.

Причиною надмірного ажіотажу на ринку руди стали металурги Китаю. В 2020 році КНР раніше за всіх почала виходити з короновірусної кризи і реалізовувати масштабні будівельні проекти, які потребують багато сталі. Китай виготовляє близько 60% світової сталі, але не має необхідних запасів сировини. ЇЇ доводиться імпортувати.

В цей час світові експортери залізної руди (Австралія, Бразилія, ПАР та інші) переживали пік короновірусної кризи і значно скоротили обсяги видобутку. Дефіцит пропозиції призвів до божевільного цінового ралі, в результаті чого руда подорожчала у 2,5 рази за один рік.

Слідом за рудою в ціні злетіла і сталь.

Не дивлячись на те, що українські виробники сталі мають і власний видобуток руди і власні металургійні потужності, тобто не залежать від зовнішніх цін, українська металургія підняла вартість сталі на внутрішньому ринку пропорційно світовому. І навіть дещо вище.

В період з червня 2020 по липень 2021 року ціна на китайському ринку сталі зросла на 60%, а на українському — на 75%. Але на відміну від інших країн, де підвищення вартості сталі було спричинено зростанням ціни імпортної руди, Україна залізну руду не імпортує, а експортує.

Тобто на внутрішньому ринку собівартість виробництва сталі майже не змінилася. Змінилася лише маржа металургів. І влітку 2021 року в українській сталі було близько 60% прибутку власника металургійного бізнесу.

Так, можна сказати, що металурги не зобов’язані реалізувати на внутрішній ринок залізну руду значно дешевше, ніж її можна продати на експорт, але держава в цьому випадку мала захисти економіку і встановити обмеження.

У таких випадках мають діяти два механізми:

• встановлення експортного мита;

• протидія монопольному становищу виробників сталі на ринку.

Але жоден з цих механізмів держава не застосувала. Лише через рік після цінового ралі на залізну руду прокинувся Мінфін, який вирішив бодай збільшити ренту з руди і хоча б щось відкусити від надприбутків українських металургійних холдингів. Але і ця ідея провалилася у Верховній Раді.

Якщо у версії Мінфіну при ціні залізної руди на світовому ринку 85-100$/т (найбільш типова ціна десятиліття) планувалося стягувати 8% ренти, то в фіналі вони перетворилися на 3,5%.

Тобто металурги отримали надприбутки від експорту руди, підняли ціни на сталь на внутрішньому ринку вище світового, а держава нічого не спромоглася з цим зробити, окрім неоднозначного закону 5600, який потонув в пошуках незрозумілих компромісів.

В цей час Австралія стягувала додатковий податок з надприбутків залізорудних компаній і отримала профіцит бюджету (тобто не встигала витрачати кошти). РФ запровадила експорте мито в 54 $/т як засіб стримування внутрішніх цін на сталь і заполонила світовий ринок дешевою металургійною продукцією.

Українці ж отримали лише рекордне зростання експорту і ріст ВВП. При цьому зростання цін на сталь торкнулося майже кожного, адже призвело до подорожчання нерухомості, інфраструктури та відповідно — інфляції.

Але аномально високу ціну сталі можна було бодай якось пояснити до серпня 2021 року, поки ціни на залізну руду лишалися високими. За серпень ціна руди впала в два рази і відповідно варто було б очікувати аналогічне падіння цін на сталь. Але вартість української сталі знизилася лише на 7%.

В цей час, на китайському ринку, куди Україна переважно експортує залізну руду, сталь в грудні уже фактично повернулося до рівня докризових показників.

Тут можна було б сказати, що динаміка українських цін знаходяться в діапазоні цін ЄС, але така позиція не вірна.

По-перше збереження високих цін в Європі спричинене енергетичною кризою і неймовірними цінами на енергоносії. Через це, наприклад “Арселор Міттал” навіть призупинив виробництво в Польщі. В Україні таких масштабів енергетичної кризи поки не було, бо ми не стільки залежим від імпорту енергетичного вугілля і природнього газу.

По-друге, Китай також пережив енергетичну кризу восени, яка навіть призвела до віялових відключень. Але динаміка відкритого ринку диктує зниження світової ціни. Попит на сталь падає.

По-третє, і найголовніше, Україна, як і Китай, виробляє “брудну сталь”, тобто сталь з високими викидами парникових газів, для виробництва якої використовується коксівне вугілля.

Країни ЄС виробляють в основному сталь з низьким вуглецевим слідом, при виробництві якої використовують електроенергію, а не вугілля.

Загалом на спалювання вугілля в металургії і енергетиці припадає близько 60% викидів всіх парникових газів в світі. Тому цивілізований світ прагне мінімізації цього, дешевого, але брудного методу виробництва сталі.

США та ЄС нещодавно узгодили плани з повного переходу на електродугове виробництво сталі, зниження вуглецевого сліду металу і відповідні квоти для стимулювання більш дорогої “зеленої сталі”.

Отже високі позиції європейської сталі пояснюються саме високою ціною електроенергії в ЄС, яка в країнах Єврозони підскочила в 3-4 рази цієї осені.

Для України таких істотних змін в ціноутворюючих процесах не було. Отже динаміка на внутрішньому ринку мала би повторювати китайський сценарій, але натомість вартість української сталі продовжує тримати рекордну планку.

Українська сталь мала би бути орієнтовно на 30-40% дешевшою. Тобто власники меткомбінатів намагаються втримати рекордні прибутки. Але страждає від цього економіка країни. Висока ціна сталі не дає активно розвивати інфраструктуру. Масштабні інвестиції, наприклад в залізницю, доцільні лише якщо сталь стане дешевшою.

Проблема української сталі полягає в тому, що вона зосереджена в руках кількох груп компаній, яким вигідно і зручно не бути конкурентами. До того ж, виробництво розподілене за номенклатурою товарів і вони часто не є прямим конкурентами (листова сталь, профіль, арматура, тощо).

Загалом в минулому році в Україні виготовили 20,6 млн тон сталі. 90% виробництва припадає всього лише на три промислові групи — СКМ Ріната Ахметова, “Арселор Міттал Кривий Ріг” Лакшмі Міттала та ІСД Сергія Тарути.

Монопольне становище кількох компаній дозволяє витискати з українського ринку по-максимуму.

І як раз в історії зі світовим “ціновим ралі” сталі ми можемо побачити ефект “ракети та пір’я”, який часто застосовують світові економісти, як один з доказів відсутності конкуренції на ринку. Він полягає в наступному:

• коли світові ціни на товар піднімаються, вартість всередині країни ракетою злітає вверх (станом на липень 2021 ціна на сталь на українському ринку піднялась на 75%, вище ніж в інших країнах);
• коли ж світові ціни після підняття опускаються, то вартість всередині країни падає повільно, як пір’я (на світових ринках ціна сталі за півроку повернулася до попередніх показників, а на українському опустилася лише на 7%).

Для того щоб зрозуміти на скільки витискають українські металурги з українців порівняємо ціни на основі вироби зі сталі в Україні та ЄС.

Дані про ціни станом на липень 2021: ЄС — MEPS, Україна — Металоторговий портал

Для більшості виробів українські ціни є навіть вищими, ніж середні ціни в Євросоюзі. При цьому, треба пам’ятати, що в ЄС торгують переважно “зелену” сталь, виробництво якої значно дорожче. На українському ж ринку продають за вищою ціною “брудну” сталь з високим вуглецевим слідом.

Завищення цін на сталь в Україні може приносити власникам металургійного бізнесу понад 120 млрд грн за рік. Власне саме це дуже легко пояснює зростання статків Ріната Ахметова з $2,8 млрд до $7,6 млрд в 2021 році.

Інституційна слабкість держави дозволяє кільком компаніям на ринку встановлювати майже будь-які ціни. І отримувати маржу, за яку в будь-якій цивілізованій країні до виробника були б запитання. Адже це маржа, яку сплачує вся економіка країни.

Високі ціни сталі залишаються головним гальмом машинобудування та розвитку інфраструктури України. Нові вагони, нові мости, нова техніка не будуються саме через аномально високу ціну сталі.

І лише неспроможність державних органів захищати державні інтереси дозволяє накопичувати гіперприбутки і продавати українцям сталь із супермаржею. Натомість влада, переймаючись про металургів, вводить заборону на експорт металобрухту і розповідає, що високу ренту на залізну руду українські виробники не потягнуть…

Володимир ДАЦЕНКО, експерт “Ліги Антитрасту”