Чому одіозна Неля Штепа знов балотується на посаду мера Слов’янська

В останній день подання документів для висування на місцевих виборах у Слов’янську відбувся мітинг під лаконічною назвою “Штепу геть!”. Це не перша акція, на якій місцеві мешканці протестують через участь у виборчих перегонах людини, особисто дотичної до підтримки бойовиків у 2014 році. Як тільки з’явилась інформація про намір Нелі Штепи балотуватися, активісти виходили з плакатами та гаслами на головну площу, щоб засвідчити свою позицію. Своє обурення російськомовною агітацією з боку Штепи місцевий мешканець Олександр Сироткін висловив у письмовій формі — прямо на рекламних бордах Штепи, котрі з’явилися на вулицях Слов’янська ще до початку виборчих перегонів. 

На судові засідання, котрі тривають з цього приводу, на підтримку патріотичного порушника збирається активна громадськість. “Це був мій крик душі! Я хотів привернути увагу до цієї ганьби, яка знов проявилась у нашому місті. І усвідомлював, що за свої дії отримаю покарання. Але, на жаль, навряд чи це змінить щось в головах більшості населення міста”, — пояснив Сироткін після першого засідання суду за цією справою. Однак, всі ці протести не досягли жодного практичного результату. Ще 21 вересня територіальна виборча комісія постановила зареєструвати Нелю Штепу кандидатом на посаду міського голови. Разом з нею, у ролі кандидатів у депутати міської ради, зареєстровані 37 членів місцевого осередку “Партії за Мир та Розвиток”, від якої висувається Штепа. 

До акції проти Штепи, яку офіційно оголосив обласний осередок партії “Європейська солідарність”, приєдналися й симпатики інших політичних рухів. Вона не була масовою, бо після президентських та парламентських виборів 2019 року у патріотичному середовищі Донеччини відчувається доволі сильний розкол. Саму акцію складно назвати агітаційною: спроби перевести розмову у площину великої політики емоційно зупинялися тими, хто прийшов мітингувати проти Штепи, а не за ту чи іншу партію. У форматі “вільного мікрофону” свої думки на головній площі висловлювали різні активісти, які мають багато ідеологічних розбіжностей, але солідарні в одному: Штепа, як символ колабораціонізму представників місцевого самоврядування на Донбасі, не має права повертатися в політику.

З приводу участі Нелі Штепи у виборах, громадськість зверталася до СБУ та керівництва військово-цивільної адміністрації. Авторам звернення йшлося про посилення соціальної напруги через висування такої одіозної особистості, котра асоціюється з трагічними подіями 2014 року. Відповідь, котра надійшла чомусь від Національної поліції, під час акції проти Штепи зачитав представник обласної Громадської Ради з Краматорська Володимир Линський. У поліції пояснили, що Штепа, як будь-який громадянин України, має право висувати свою кандидатуру, якщо немає законних підстав для відмови. І це є об’єктивна дійсність: за шість років перманентних судових процесів Штепа так і не дістала статусу, який би юридично перешкоджав їй змагатись за посаду голови Слов’янська. 

Покарання Нелі Штепи по закону мало стати прикладом реакції України на протиправні дії держслужбовців, які призвели до тяжких наслідків. Зараз же вона є прикладом того, що судова система країни якісно не готова до розслідувань подібного роду. Впродовж минулих років засідання переносилися десятки разів, судді оголошували самовідвід чи то через тиск, чи то через небажання брати на себе відповідальність за показове рішення, на слухання періодично не з’являлися свідки, адвокати та й сама обвинувачувана. Між тим, затримали Штепу та оголосили їй підозру ще у липні 2014 року. Формулювання обвинувачення були досить суворі: посягання на територіальну цілісність (ч. 3 ст. 110 ККУ) та створення терористичної організації (ч. 1 ст. 258-3 ККУ). За цими статтями передбачено покарання від 10 років позбавлення волі до довічного ув’язнення. До 2017 року Штепа перебувала за ґратами, але потім для неї був призначений домашній арешт. 

Під час процесу Штепа наголошувала, що всі протиправні дії була змушена виконувати під тиском озброєних людей, не визнавала свою провину і наполягала, що сама є жертвою бойовиків. Хоча слідство мало різноманітні відеоматеріали та свідчення, які вказують на зовсім іншу роль голови міста в окупації бойовиками. 2019 року Європейський суд з прав людини задовольнив скаргу Штепи та її адвоката щодо необґрунтовано затягнутого у часі кримінального впровадження та невиправданого тюремного ув’язнення. Через ці порушення Україна має виплатити їй €2600 моральної компенсації і €1000 євро відшкодування судових витрат. В травні 2020 року Штепа, разом з терористом Ігором Гіркіним, стала фігурантом ще двох кримінальних впроваджень. За даними групи “Інформаційний опір”, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені дані про відкриття кримінального провадження, де Неля Штепа підозрюється у вбивстві офіцера СБУ Геннадія Беліченка, яке було скоєне 13 квітня 2014 року поблизу селища Семенівка. Ще одне кримінальне провадження проти неї стосується подій того ж дня в Семенівці, коли офіцерам СБУ були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Але оскільки по старих і нових справах остаточного рішення немає, то Штепа фактично залишається в статусі обвинувачуваної, що не заважає їй висувати свою кандидатуру на виборчу посаду будь-якого рівня.

Попри ймовірність повернення на вершину місцевої політики найбільш упізнаваного символу сепаратизму, навряд чи можна вважати це єдиним можливим варіантом розвитку подій. По-перше, за шість років Неля Штепа втратила шарм “імператриці”, без якої місто не може існувати. Як показав досвід, Слов’янську з іншим керівництвом не вдалося втрапити у більшу халепу, ніж це сталося за часів Штепи. У перший і найскладніший рік після окупації, розв’язувати непрості проблеми як виконувачу обов’язків міського голови довелося єдиному патріотичному депутату Олегу Зонтову. Це вже потім, на місцевих виборах 2015 року, під гаслом “Любити Слов’янськ, як Неля”, переміг Вадим Лях, який керував містом наступних кілька років і без її любові та підтримки. Під наглядом свідомої громадськості цей відвертий прихильник “русской весны” навчився говорити українською та демонструвати формальний патріотизм.

По-друге, улюблений прийом порівняння із “попередниками” вже не спрацює. Звільнений Слов’янськ, які і більшість міст Донеччини, з 2014 року отримує міжнародну та державну підтримку, яку не можна навіть порівнювати зі “стабільністю” часів Штепи. Завдяки цьому об’єктивно неможливо не помічати якісного розвитку міста, наповнення його подіями та новими перспективами в різних сферах. Попри позицію жертви, яку Неля Штепа намагається демонструвати у суді задля уникнення покарання, її авторитет точно не збільшиться серед патріотичних земляків, які навряд чи вірять у її невинуватість. Так само це не додає їй симпатиків серед ідейних прихильників “русского мира”, які можуть і не пробачити їй публічного зречення сепаратизму та звинувачень на адресу бойовиків.

Але, звісно, за умови професійної піар-кампанії, шанси на перемогу у Штепи непогані. Бо Слов’янськ часів Штепи досі асоціюється з мирним часом. Тим більше, у Слов’янську періодично відбуваються події, які складно назвати випадковими. За інформацією обласного осередку “ЄС”, в останній день територіальна виборча комісія відмовила у реєстрації кандидату від “Опозиційної платформи — За життя”” Павлу Придворову. “Складається враження, що слов’янські псевдоопозиціонери уклали зі Штепою пакт про ненапад і шукають спосіб, як красиво злити Слов’янськ під любительку “русского мира”, — припускають в осередку “ЄС”.  Хоча дехто вважає, що “ОПЗЖ” просто воліє відкрито не підтримувати чинного міського голову Вадима Ляха, і що саме на нього у дійсності робить ставку “ОПЗЖ”.

Якщо ж Нелі Штепі таки вдасться перемогти, це можна буде вважати певним діагнозом попередній та чинній владі, а також правоохоронній та судовій системам. І, звісно ж,  наочною — хоча і не катастрофічною — ознакою політичного реваншу. Бо подібних проросійських Штеп, котрі не настільки відверто “підставлялись” під час окупації у 2014 році, можна знайти на різних посадах у більшості міст Донеччини та Луганщини. З ними, попри чисельні звинувачення у сепаратизмі та підтримці бойовиків, співпрацювали та продовжують співпрацювати всі голови обласних військово-цивільних адміністрацій, призначені на Донеччину після початку бойових дій. Наприклад, Валерій Гнатенко не лише успішно відбув три терміни на посаді голови Дружківки, а й 2019 року потрапив від свого округу до Верховної ради. При цьому свідчення місцевих патріотів і відеоматеріали про співпрацю Гнатенка з окупантами так і не перетворилися на обвинувачуваний акт. Голова Лиманської ОТГ Петро Цимідан, якого судили за приховування статків, а активісти надавали свідчення  матеріальної підтримки Циміданом бойовиків у 2014 році, цьогоріч теж спробує знов поборотись за крісло мера.

Шість попередніх років виконував свої обов’язки голова Новолуганського Костянтин Саркісов, якого за цей час двічі відправляли в ізолятор під час слідства у справі про організацію ним так званого “референдуму” та створення сепаратистської “самооборони”. У невизначеному стані знаходиться справа колишнього голови Торецька Володимира Слепцова, який відмовився їхати на окуповану територію під час обміну полоненими і відтоді залишився на свободі без відповідного вироку. Якби у Торецьку не скасували вибори, хто знає, можливо і Слепцов подав би свою кандидатуру на посаду очільника прифронтового міста. Прикладів судової тяганини та “толерантності”, якій не видно ні кінця, ні краю, набагато більше, ніж випадків, де винні дістали покарання. Тому навряд чи після виборів ситуація зміниться кардинально. Навіть якщо до органів самоврядування повернеться Неля Штепа — на білому коні, як вона звикла. 

Єлизавета ГОНЧАРОВА