Чи може влада щось вимагати

Не можу втриматися, щоб не відреагувати на свіжу “новацію”, запропоновану керівником Харківської ОДА Михайлом Марковичем Добкіним, якого давно знаю як великого оригінала, що завжди вирізняється індивідуальними підходами у справі реформування житлово-комунального господарства.

Не можу сказати, що я принципово проти такої новації, такий досвід є у росіян. Однак мене лякає, що політики, які, як правило, не дуже добре розбираються в серйозному комплексі житлово-комунальних проблем, часто-густо влаштовують собі точкові піар-кампанії, побудовані на гучних заявах, не вдумуючись в суть сказаного.

У цьому зв'язку хотілося б закликати: перш ніж застосовувати жорсткі санкції до боржників, держава і муніципальна влада повинні самі відзвітувати перед людьми, чи все вони зробили для того, щоб мати моральне право щось вимагати.

Почну з головного: злощасна справедливість тарифів ЖКГ.

Хочу нагадати Михайлу Марковичу, що три місяці тому прокотилася низка звільнень, які торкнулися як вищого керівництва галузі, так і деяких муніципалітетів. Причиною відставки називалися саме несправедливі тарифи. І зараз хотілося б отримати відповідь: так які ж тарифи справедливі? Думаю, і жителі Харкова хотіли б це знати.

Є й інше вельми болюче для населення України питання: як же формується ціна на основні компоненти тарифу? У першу чергу, звичайно, нас цікавить ціна на газ.

Думаю, і керівництво Харківщини, де видобувається значний обсяг українського газу, могло б запитати у шановного монополіста “Нафтогазу”: а яка ціна на український газ на свердловині, де він видобувається? І за якою ціною він йде на підприємства, передусім, на теплокомуненерго, де згодом формується ціна на гігакалорію?

Ще одне важливе і не менш болюче питання для населення південного сходу України — глибока боргова яма, в якій воно перманентно перебуває багато років.

Харківська, Донецька і Луганська області — на перших позиціях серед неплатників за газ. Відтак, логічно було б вимагати застосування санкцій до керівників цих областей, бо вони не можуть забезпечити ці розрахунки. Починати шокову терапію слід із себе.

Як фахівець з утворення тарифів, хотів би почути від Михайла Марковича чесну відповідь: чи всі гроші, які збираються з населення і підприємств теплокомуненерго області, йдуть на розрахунки за газ або на вирішення проблем тепловиків?

Не хочу наступати на болючі мозолі, але історія з придбанням лавочок для метро дозволяє припустити, що щось подібне може повторитися і при закупівлі іншого обладнання, у тому числі і для підприємств теплокомуненерго.

Як голова Спілки власників житла хотів би звернути увагу пана Добкіна і на проблему співфінансування капремонту та енергозбереження для наших харківських ОСББ.

Викликає здивування, що люди, пройшовши довгий шлях поневірянь, створивши проект капітального ремонту свого будинку, отримавши згоду більшості мешканців на 20-відсоткову грошову участь у співфінансуванні разом з муніципалітетом, раптом отримують від місцевих управлінь ЖКГ удвічі завищені ремонтні кошториси.

Виникає питання: якщо ті додаткові 50% уже кимось поділені, то який дурень увійде в це публічно-приватне партнерство? Якщо хтось вважає, що в ролі простаків знову виступлять народ чи закордонний інвестор, то такі розумники глибоко помиляються.

Так, ці питання не були вирішені при нашому уряді, але за останні півтора-два роки вони ще більше загострилися. Виходу з глухого кута, на жаль, не видно.

Як будь-який нормальний громадянин, підтримуючи нашого президента в закликах до боротьби з корупцією, хочу звернутися до керівників місцевих органів влади з порадою сконцентруватися на передньому фронті цієї найболючішої проблеми.

Боротьба з корупцією, прозорість при розподілі бюджетних коштів і проведенні тендерів на закупівлю обладнання для комунальних підприємств могла б повернути населенню віру у владу, а владі дала б моральне право щось вимагати від людей.

Олексій КУЧЕРЕНКО