Чи міг НБУ витягнути українську економіку з дна

Україна перебуває в дуже складній економічній ситуації. Це змушує думати над тим, як стимулювати економічне зростання, знизити безробіття та підвищити доходи.

Ми шукаємо відповіді у відомих економістів та прикладах з історії. З огляду на різноманітність думок та прецедентів, не дивно, що з'являється так багато різних пропозицій.

Одна з них полягає в тому, щоби дати Нацбанку вказівку розпочати так звану продуктивну емісію.

Суть цієї інтервенції в тому, що центральний банк повинен надавати українським підприємствам або цілим секторам позики для відновлення економічного зростання в короткостроковій перспективі та для економічного розвитку — в довгостроковій. Ми переконані, що така політика буде деструктивною для досягнення обох цілей.

Є кілька причин для таких тверджень.

По-перше, відповідно до недвозначного формулювання українського законодавства завданням НБУ є підтримка стабільної купівельної спроможності гривні, тобто інфляція повинна бути низькою та передбачуваною.

З огляду на активну роботу НБУ над зниженням інфляції, монетарна емісія на даному етапі підірве так важко зароблену центральним банком довіру до того, що інфляція буде надалі знижуватися.

Як може НБУ говорити про приборкання інфляції, якщо він друкує гроші для кількох підприємств чи секторів української економіки? Конфлікт між цими політиками очевидний.

Оскільки в НБУ простір для помилки такий малий (резерви не такі високі, як би хотілося, а банківський сектор досі бореться з низкою викликів), результатом “продуктивної” емісії стане девальвація гривні і, як наслідок, інфляційний тиск на гривню та високий ризик зменшення доходів працівників.

По-друге, адвокати цієї концепції запевняють, що “продуктивні” емісії спрацьовують у новій кейнсіанській макроекономіці. Проте знавцям цієї теорії відомо, що експансіоністська грошово-кредитна політика, у кращому випадку, має тимчасовий ефект.

З часів публікації відомого аналізу Мілтона Фрідмана та Едмунда Фелпса (обидва отримали Нобелівську премію з економіки), ми знаємо, що уряд може дурити споживачів емісією (тобто інфляцією) тільки в короткостроковій перспективі.

Утім, в довгостроковій перспективі зв'язок між емісією та рівнем зайнятості не зберігається: емісія має нульовий вплив на зайнятість. Навіть інтуїтивно: не можна створити щось реальне (зайнятість) з віртуального (паперові гроші).

По-третє, одне з ключових припущень концепції “продуктивної” емісії полягає в тому, що уряд знає краще за приватних інвесторів, які сектори економіки є більш продуктивними.

Проте глобальне економічне середовище дуже динамічне. Хто знав десять років тому, що планшети витіснять ноутбуки, чи що електромобілі стануть такими популярними?

Щоб відповідати мінливому попиту споживачів, економіка мусить бути гнучкою та спритною. Навряд чи якийсь уряд відповідає цим вимогам. Експеримент Радянського союзу переконливо показав, що це припущення абсолютно хибне.

По-четверте, Україна відома своєю корумпованістю. Значною мірою, джерелом високого рівня корупції є повсюдне втручання уряду в економіку (зарегульованість, державні підприємства), що створює простір для хабарів і зловживання службовим становищем.

Стратегічним курсом уряду епохи пост-Януковича є зниження втручання держави в економіку задля усунення можливостей для корупції. Тепер уявімо, що НБУ видає мільярди гривень кредитів.

В українських реаліях це означає створення величезних можливостей для корупції, і тому може зруйнувати не лише незалежність та репутацію центрального банку, але й можливості для проведення розумної монетарної політики.

Нам слід пам'ятати, що навіть у найгірші часи авторитетні центральні банки (Федеральна резервна система, Банк Англії, Банк Канади, Європейський центральний банк) не дають прямих позик нефінансовим установам.

Врешті-решт, Україна могла би вчитися на власному досвіді “продуктивної” емісії.

На початку 1990-х років уряд не мав ресурсів для порятунку економіки, яка безнадійно обвалювалася. Було прийнято рішення запросити центральний банк надавати позики підприємствам. Тільки-но цей процес почався, як його стало дуже важко стримувати: черга директорів та бізнесменів, які очікували на спеціальні умови, була нескінченною.

Суть “продуктивної” емісії гостро відчули на собі мільйони українців: гіперінфляція і крах економіки.

Отже, “продуктивна” емісія не є панацеєю для України. Розміщувати кредити повинні приватні банки. Вони мусять гарантувати, що їх отримують підприємства з найкращим потенціалом.

Рішення про будь-яку державну підтримку повинні проходити через парламент та уряд, щоб кожен розумів вартість, джерело фінансування та реципієнта цієї підтримки. Будь-які вигоди від такої емісії короткотермінові, тоді як втрати можуть бути руйнівними.

НБУ не є правильним інструментом для підтримки “стратегічно важливих підприємств”.

Тимофій МІЛОВАНОВ,професор Університету Піттсбурга, член Ради НБУ

Співавтор — Юрій Городніченко, доцент Каліфорнійського університету в Берклі