Час кидати каміння

У нашої знайомої минулого тижня з машини зняли “двірники”. Це просто-таки ностальгійна подія. Ласкаво просимо у дев’яності — коли водія можна було вирізнити у натовпі за магнітолою та щіткам від авто в руках, а “секретки” на колеса були найходовішим товаром. І якщо колеса у ХХІ-му столітті ще зрідка цуплять, то “двірники” — типовий анахронізм.

Так само, як і пограбування банків із стріляниною та масовим вбивством клерків. Тут уже пахне поверненням не на двадцять, а на сто років — у часи, коли “експропріацією” Тіфліського банку про себе гучно заявив видатний організатор комуністичного руху Коба-Джугашвілі — тоді, до речі, теж загинуло п’ятеро безневинних людей.

Але у третьому тисячолітті такого трапитися не може. Чи все-таки може?

А чого варта кривава бійня у Одесі, де просто-таки дивом не постраждали мирні громадяни? Не у романах Чейза, а в реальній країні третього тисячоліття гангстери відкрито їздять вулицями міста і убивають міліціонерів.

Чому після приходу Януковича усі раптом немов з ланцюга зірвалися — грабують, крадуть, цуплять, забирають... Відповідь лежить на поверхні, і ми тут не відкриємо Америки. Який піп, такі і парохіляни.

Якщо лідер двічі сидів за кримінальними звинуваченнями (які значно пізніше скасували), то чого вже нітитися молодим? Хто з них не хоче згодом стати президентом? В той час, коли прокурори співаючи по телевізору “Мурку”, дають зрозумілий сигнал: “свої”.

Пам’ятаєте, іще за Сталіна кримінальні злочинці вважалися “соціально близькими” — на відміну від політичних? Тепер починаєш розуміти, що так воно і було насправді, а головне — так воно є і зараз.

При всій різниці у повноваженнях, багатстві, соціальному становищі між комуністичною номенклатурою та вуркаганами колись, і між “владою” та гопниками тепер, вони залишаються соціально близькими не тільки тому, що зростали на одній вулиці, але й тому, що сповідають однакову систему цінностей.

Якщо вчорашній бандит стає олігархом, і це, наголосимо, не тільки в дев’яності, але й тепер, то чому б і собі не спробувати? Найближче відділення банку за рогом. Купити “волину” — без проблем. Телевізійні серіали допоможуть спланувати операцію. Вмикаєш у навушниках “Шансон”, і за годину ти — майже олігарх, майбутній президент.

Усе це було б смішно, якби не портрети у жалобних рамках, виставлені у вітрині банку, якби не офісні меблі, окроплені справжньою, а не кіношною кров’ю, якби не те, що насправді вбитих у донецькому Приватбанку було шість — одна з жінок виявилася вагітною.

Не хочеться писати банальностей, але десятої частини зусиль, які були витрачені на перешкоджання українцями відсвяткувати День Свободи, вистачило б на те, щоб недопустити убивств мирних громадян.

Не хочеться дарма витрачати літер, наголошуючи, що після подібних трагедій міністр внутрішніх справ має іти у відставку — звісно, якщо він міністр внутрішніх справ, а не міністр охорони Їх від Нас.

На жаль, 2011 рік в Україні поки можна вважати найкривавішим роком нового тисячоліття — і не за кількістю пролитих літрів, а за безглуздістю, дикістю та абсурдністю злочинів.

І висновок, який напрошується сам собою — теперішня українська влада складає загрозу життю кожного з нас. Це не абстракція. Подивіться на фото убитих і спитайте самі себе — хто завтра опиниться на їхньому місці?

Влада, яка не приховує своїх кримінальних пріоритетів, небезпечна для кожного громадянина. Бо коли мільйони людей щодня спостерігають у новинах можновладців з відверто блатними замашками — тисячі з них надихаються цією картиною. Хто не вірить — вийдіть ввечері на вулицю рідного міста та прогуляйтеся на самоті. Ви швидко у всьому переконаєтеся.

Влада своїм прикладом переконує — від усього можна відкупитися. Владні синки можуть бити жінок, давити джипами перехожих — і їм за це нічого не буде. Хіба ти гірший за них? Вперед, хто не лох!

Влада, яка забирає у нас із вами гроші, щоб ними оплачувати щити, кийки та паркани, за якими ховається від нас, не тільки аморальна — вона фізично небезпечна. Не вірите — подивіться, що роблять з нашими громадянами у міліцейських відділках.

Це не жарти і не перебільшення.

Це — смертельно небезпечно для кожного з нас. Бо на “зебрі”, через яку летить обкурений депутат, може опинитися і “юльок”, і “регіонал”. Політичні переконання тут неважливі.

Це — смертельно небезпечно для наших дітей, навіть ще не народжених, як дитини дончанки, вбитої при пограбуванні банку.

А значить настав час збирати всенародний похід проти нашої “влади”. Хрестовий похід, джихад, мілхемет міцва — кому що ближче. Бо кримінальна влада небезпечна для людей всіх релігій та віросповідань. Небезпечна не абстрактно, а тут і прямо зараз. Бо провокує десятки тисяч кримінальних елементів на війну з нами. Живить їх ідеологічно та “кришує” юридично.

Ми занадто довго збираємо каміння, яка кидають у нас. Настав час кидати у відповідь.

Головна задача — зовсім не розібратися з кимсь із них конкретно. Головне — вигнати з влади, з міліції, з прокуратури, з телевізора та радіо кримінальний дух, який розцвітає там пишним цвітом, і тоді злодії на місцях одразу принишкнуть. І тоді гопники будуть бачити у міліціонері не свого рідного брата, а небезпеку.

І тоді ми нарешті повернемося назад у ХХІ століття, де з машини можна не знімати “двірники”.

Брати КАПРАНОВИ