Білорусь проміняє Україну на Балтію?

Для України, яка з року в рік втрачає заробітки на транзиті нафти, було справжнім подарунком бажання Венесуели поставляти сировину Білорусі транзитом через Україну. Але і цей несподіваний заробіток Україна невдовзі може втратити, якщо вестиме незважену транзитну політику.

Одеський морський торговий порт прийняв уже чотири танкери, що привезли 320 тисяч тонн венесуельської нафти, Мінтрансзв'язку уже порахувало прибутки від перевезення нафти залізницею — 120-130 мільйонів доларів 2010 року. Аж раптом виявилося, що білоруси можуть передумати транспортувати товар через Україну.

Гучні транзитні угоди

13 липня віце-прем'єри України та Білорусі Андрій Клюєв і Володимир Семашко підписали угоду про заходи щодо розвитку співробітництва з транспортування нафти до Білорусі через територію України, проте вона, схоже, формальна.

Зокрема, документ мав би гарантувати стабільні обсяги транзиту. Справді, за словами міністра транспорту та зв'язку України Костянтина Єфименка, Білорусь зобов'язалася поставити на свої НПЗ через територію України 2010 року 4 мільйони тонн нафти, а з 2011 року — по 10 мільйонів тонн.

Більше того, Білорусь гарантовано матиме такі обсяги венесуельської нафти. Мінськ зареєстрував з Каракасом спільне підприємство, у якому венесуельській стороні належить 75%, білоруській — 25%. Саме воно тепер постачатиме сировину.

Як відзначають у Білоруській нафтовій корпорації — БНК, танкери з нафтою для Білорусі відправляються з Венесуели майже щотижня. Однак, як стало відомо “Економічній правді”, угода не гарантує, що сировину провозитимуть Україною.

“Це рамковий договір. Тепер будуть пророблятися конкретні маршрути. Оцінюватиметься вартість транзиту і знижки з боку України. Розглядаються також варіанти використання трубопровідного транспорту, який буде качати нафту до Бродів або Кременчука”, — розповіло “ЕП” джерело у “Бєлоруснєфті”.

Наразі Україна навіть не знизила залізничний тариф для білоруських цистерн. Він залишився без змін і становить 0,27 долара за 10 тонно-кілометрів. І тільки восени, як очікує Єфименко, умови транзиту можуть бути переглянуті в угодах між БНК, “Укрзалізницею” і, можливо, “Укртранснафтою”.

Блеф чи шантаж

Білоруси не дуже наполягають на знижках. Вони оголосили, що наприкінці липня п'ятий танкер з нафтою прибуде не до України, а до естонського порту Мууга.

“Знижки, які пропонувала Україна, цікаві, але треба вивчити і балтійський варіант. Поки вибір не зроблено — не визначено й обсяги нафти, які будуть прокачуватися через Україну, а отже, невідомий і розмір знижок”, — відзначає джерело у БНК.

Можливо, естонські поставки — це лише блеф Мінська, який свідомо пішов на програшний транспортний маршрут, щоб показати свою незалежність від українського транзиту і, відповідно, вибити з України більшу знижку.

Українські експерти запевняють, що послуги навігації у Балтійському морі надто дорогі, і їх вартість не може зрівнятися навіть з дорожнечею українських портів, підконтрольних групі “Приват”.

Однак представник білоруської сторони запевняє, що перспективи транзиту нафти через Україну — не такі чудові, як про це говорить Київ. Мовляв, у договорі Клюєва-Семашка мало конкретики саме тому, що Мінськ досі обирає дешевший варіант.

Білоруси бояться труби?

Найцікавіше, що, за словами білоруського джерела, його країна розглядає тільки залізничний формат поставок і не цікавиться нафтопроводом “Одеса-Броди”.

Співрозмовник “ЕП” зазначив, що Україна сама пропонувала розвернути трубу. Однак переведення її в аверсний режим для прокачування білоруської нафти, “стримується не стільки політичними, скільки технічними причинами”.

Українські урядовці наголошують: для того, щоб відмовитися від прокачування російської нафти у реверсному напрямку і зробити аверсний проект рентабельним, необхідно завантажити трубу 8 мільйонами тонн нафти на рік.

“Українські порти здатні розвантажувати танкери вантажопідйомністю не більше 80 тисяч тонн, а ними неможливо перевезти такі обсяги”, — вважає білорус.

У той же час, вітчизняні експерти спростовують наявність технічних перешкод. Вони стверджують, що порт може обслужити набагато більше танкерів.

Глава Київського міжнародного енергетичного клубу “Q-клуб” Олександр Тодійчук, навпаки, “вузьким місцем” вважає залізницю, яка не може впоратися з 8-10 мільйонами тонн нафти на рік, тому для таких обсягів слід запускати трубопровід.

“Термінал “Південний” може приймати танкери дедвейтом до 150 тисяч тонн, а сумарна потужність порту — 18 мільйонів тонн на рік”, — уточнив Тодійчук.

Більше того, якби йшлося лише про “Одеса-Броди”, то трубу можна було б розвернути навіть з 6 мільйонами тонн нафти на рік. Однак для доставки сировини від Бродів до Мозиря необхідно ще запустити у реверсному режимі одну з двох “ниток” нафтопроводу “Дружба”.

Можливо, саме страх перед таким кроком, який не сподобався би Росії, і є причиною відмови білорусів від трубопровідного транспорту. Недаремно ж у “Бєлоруснєфті” говорять про будівництво нафтопроводу від Бродів до Мозиря паралельно до існуючої “Дружби”, а діючий нафтопровід задіяти не бажають.

Чого хоче “Приват”

З іншого боку, до трубопровідного сценарію білорусів намагається схилити українська група “Приват” Ігоря Коломойського.

Представники контрольованої нею “Укртранснафти” не раз пропонували білорусам “екзотичний” варіант транзиту венесуельської нафти: з Одеси Придніпровськими трубопроводами до Кременчука з використанням “схем заміщення”.

Таким чином, венесуельську нафту фактично переробляв би підконтрольний групі Кременчуцький НПЗ, а білоруси на гроші, виручені від продажу венесуельської нафти, купували би більше російської сировини.

Для “Привату” така схема вигідна, оскільки для неї вартість нафти не настільки важлива, як для Мінська. Для неї головне — збільшити обсяги переробки у Кременчуці, який досі перебуває у нафтовій блокаді з боку Росії і перебивається азербайджанською сировиною та дешевою українською нафтою.

Більш того, у цьому випадку “Приват” може навіть знизити вартість портових послуг для білоруської нафти, зробивши український маршрут ще рентабельнішим.

Джерело у БНК назвало схему за участю “Привату” нереальною. Білорусам довгострокові угоди з таким хистким партнером, як “Укртатнафта”, видаються надто ризикованими, коли влада говорить про можливість повернення заводу татарським акціонерам, які у венесуельській нафті аж ніяк не зацікавлені.

Можливо, якщо відбудеться переведення “Укртатнафти” під управління “Нафтогазу” така угода буде виглядати привабливіше, адже “Нафтогаз” має плани співробітництва з “Бєлоруснєфтью”. НАК планує створити з нею спільне підприємство для будівництва автозаправних станцій і продажу на них мозирського пального.

Мінськ запевняє, що угода щодо транзиту не передбачає прив'язки до цього СП. У той же час, голова департаменту НАК із закупівель і збуту нафтопродуктів Володимир Осташевський відзначає: коли компанія почне торг за вартість нафтопродуктів, які будуть поставлятися для майбутнього СП, було б доречно пов'язати її з вартістю транзиту. Проте додає, що наразі такої ув'язки немає.

Отже, шанси, що Коломойський схилить Олександра Лукашенка до дружби, є. І це могло б гарантувати стабільність транзиту венесуельської нафти через Україну.

У разі виникнення співдружності у форматі “Бєлоруснєфть” — “Нафтогаз” — “Приват” вплив останньої пошириться на ще більше число заправок, ніж зараз, і решті нафтотрейдерів стане важче боротися з її монополією.

А взагалі, існує ймовірність, що Білорусь пустить нафту трьома шляхами: близько 6 мільйонів тонн — через Україну, враховуючи до 1,5 мільйона тонн на рік, які вона планує видобувати в Ірані, близько 1 мільйона тонн — віддавати до Кременчука, а решту — качати через Прибалтику. Принаймні, такі цифри обговорюють експерти.

Артем ЗАХАРЧЕНКО