Битва за гроші

Починаючи з 1970-х, серед банкірів, фінансистів і бізнесменів Західної Європи дуже популярним фінансовим інструментом стали так звані європейські долари США, або скорочено — євродолари. Євродолар — це право на певну суму доларів, що облікуються на рахунку в якомусь американському банку та належать якомусь європейському банку. Завдяки тому, що європейці за допомогою своїх банків розраховувалися між собою не доларами, а правами на них, вони уникали контролю за своїми операціями з боку американського регулятора — Федеральної резервної системи. Користувався колись євродоларами й уряд Радянського Союзу.

Китаю, який володіє доларовими валютними резервами на суму більш ніж $3 трлн, який має розгалужену систему потужних державних банків і який матиме (а може, вже має) відповідну електронну платформу, не буде надто складно запустити свій фінансовий ринок юань-доларів. Водночас якщо китайський уряд, поза жодними сумнівами, буде дуже жорстко контролювати та регулювати операції з e-CNY, які проводитимуть усередині країни, то відносно іноземців, що проводитимуть операції за межами Піднебесної, впровадять політику максимальної дерегуляції. Це, безумовно, зробить будь-які фінансові операції з електронними юанями за межами Китаю дуже привабливими: e-CNY завдяки цьому зможе стати світовою валютою, не менш популярною, ніж долар США.

Чи зможуть країни євроатлантичного регіону протиставити цьому свої електронні валюти та побудовані на їхній платформі фінансові ринки? А от із цим будуть великі проблеми. Тут річ не в технологічному питанні справи — з цим якраз у регіоні все добре. Проблема в іншому, а саме в суттєвих особливостях устрою західної фінансово-банківської системи. Якщо спрощено й коротко, то сучасна фінансово-банківська система в усіх країнах світу побудована таким чином:

1. Центральні банки (ЦБ) підтримують свої системи електронних платежів (СЕП), через які проводять розрахунки між банками та державним казначейством відповідної країни та через які центральні банки запускають у грошовий обіг додаткові суми грошей. Ці самі додаткові гроші (свої безготівкові зобов’язання) ЦБ мають право запускати в грошовій обіг, тільки використовуючи процедури кредитування банків під заставу державних зобов’язань або, в крайньому разі, через купівлю в банків тих самихзобов’язань держави, які випускає держказначейство або міністерство фінансів (державне казначейство є складовою міністерства фінансів).

Тобто вважається, що держава може отримувати гроші тільки від надходження податків та від продажу своїх зобов’язань банкам. Те, на яких умовах банки купують у казначейства державні зобов’язання та на яких умовах кредитуються в ЦБ під заставу цих зобов’язань або на яких умовах продають зобов’язання держави ЦБ — це окрема історія, і ми на цьому зупинятися не будемо. Після того як державне казначейство отримує від банків гроші (чи то від надходження податків від банківських клієнтів, чи то від ЦБ через процедури рефінансування або купівлі в банків державних зобов’язань), воно, як вважають, ці гроші може знов направити в банки як фінансування державних видатків для зарахування цих коштів на рахунки відповідних клієнтів цих установ.

2. Якщо банки отримують від державного казначейства безготівкові зобов’язання свого ЦБ, то на рахунки своїх клієнтів банки зараховують не ці зобов’язання, а власні безготівкові зобов’язання. Тобто сучасна фінансово-банківська система передбачає існування в ролі грошей декілька видів зобов’язань: безготівкові зобов’язання ЦБ, безготівкові зобов’язання банків і, зрозуміло, готівка, яка є готівковим зобов’язанням ЦБ. Безготівкові зобов’язання карткових платіжних систем (до яких належать і картки електронних банків) — по суті лише права на безготівкові зобов’язання банків, у яких як їхні клієнти обслуговуються певні оператори відповідних карткових платіжних систем або систем електронних банків. Водночас безготівковими зобов’язаннями ЦБ можуть користуватися лише державне казначейство та банки, всі інші — тільки безготівковими зобов’язаннями банків і готівкою (готівковими зобов’язаннями ЦБ).

З часом країни Заходу під тиском Суперництва з Китаєм все ж таки будуть змушені виробити свою політику щодо впровадження електронних грошей, визначення сфери їхнього обігу та концепції відповідного реформування всієї своєї фінансово-банківської галузі

3. ЦБ та банки мають природну можливість випускати в обіг будь-який обсяг своїх безготівкових зобов’язань — це називається кредитною експансією. Обумовлено це дуже простим фактом. Річ у тім, що банку для того, щоб надати в борг власні безготівкові зобов’язання, треба лише збільшити на відповідну суму активний рахунок “Заборгованість клієнта за наданими йому кредитами” і на ту ж суму збільшити пасивний рахунок “Кошти на рахунку клієнта” — ясно, що ця операція не порушує баланс активних і пасивних рахунків. Зазвичай кредитна експансія ЦБ обмежується показниками державного бюджету, затвердженого парламентом, а кредитну експансію банків обмежують нормативи банківського нагляду ЦБ. Крім того, в таких країнах, як наша, в грошовому обігу яких відчутно не вистачає безготівкових грошей і де 96% міжбанківських платежів здійснюються через систему електронних платежів ЦБ (СЕП), кредитну експансію додатково обмежує наявність на рахунках банків у СЕП достатнього обсягу безготівкових зобов’язань ЦБ. У таких країнах, як США, де 95% міжбанківських платежів — це міжбанківський кліринг, таких проблем немає. Зрозуміло, що кредитна експансія — це одне з основних джерел прибутків банків євроатлантичного регіону. Таким чином, уся фінансово-банківська система Заходу побудована на операціях банків із державними зобов’язаннями та можливості здійснювати банківську кредитну експансію.

Але фундамент цієї фінансово-банківської системи має декілька слабких місць. Найголовніші — це існування в ролі грошей банківських безготівкових зобов’язань та зобов’язань карткових систем (а також зобов’язань електронних банків) і заборона на пряме перерахування ЦБ своїх безготівкових зобов’язань безпосередньо державному казначейству без оформлення боргу казначейства перед ЦБ. Усі ці речі мали сенс і економічне підґрунтя в часи, коли банки позичали державному казначейству гроші через надання в борг монетного металу, тобто золота чи срібла в зливках або в монетах. Так само й зобов’язання банків мали сенс тільки в ті часи, коли вони випускали банкноти, забезпечені все тим же монетним металом. Ці часи давно минули. Нині гроші (безготівкові зобов’язання ЦБ і банків) “виготовляють” шляхом легкого натискання декількох клавіш клавіатури відповідного банківського комп’ютера. Тому сучасні зобов’язання банків та різноманітних платіжних систем — це вже тільки даремний рудимент грошового обігу. Водночас зі скасуванням металевого стандарту грошей зникло й економічне підґрунтя “бюджетного обмеження”, тобто в наш час податки насправді не є джерелом дохідної частини бюджету, її “формують” комп’ютери ЦБ. Отже, у підґрунті наявної світової фінансово-банківської системи перебувають речі, які вже давно не мають жодного економічного сенсу.

Тому після того, як ЦБ почнуть випускати електронні гроші, вони, зрозуміло, можуть продовжувати свої ігрища з кредитами рефінансування під заставу державних зобов’язань, але в безготівкових зобов’язаннях банків та платіжних систем (і зобов’язаннях електронних банків) уже не буде жодної потреби, і тому всі учасники ринку дуже швидко перейдуть на електронні гроші ЦБ. Після цього традиційні комерційні банки з кредитно-депозитних установ перетворяться на простих розрахунково-касових агентів своїх центробанків, а кредитно-депозитні функції сконцентруються в ЦБ. Звичайно, така перспектива не влаштовує ані західні банки, ані тих фінансистів регіону, які завдяки можливості банків здійснювати необмежену кредитну експансію разом із ними заробляють на цьому дуже великі гроші. Зрозуміло, що до цього не готові й вищою мірою зафінансіалізовані ЦБ євроатлантичного регіону, які давно вже сприймають виробничо-торговельний сектор економіки як таку собі “чорну скриньку”. Тому зараз у відповідних колах Заходу точаться дуже гострі дискусії щодо термінів переходу на електронні гроші та необхідності взагалі це робити. На відміну від країн євроатлантичного регіону, Китай таких проблем не має. Після того як будуть закінчені тестові випробування e-CNY, для скасування безготівкових зобов’язань китайських банків і переходу грошової системи Піднебесної на електронний юань тамтешньому уряду буде достатньо ухвалити відповідну постанову, після чого державні банки КНР (а інших банків там по суті немає) дисципліновано конвертують залишки на рахунках своїх клієнтів та їхні борги в e-CNY з подальшим погашенням безготівкових зобов’язань і далі виконуватимуть завдання комуністичної партії та відповідні плани уряду. Так само й Народний банк Китаю може поповнювати рахунки Міністерства фінансів КНР, не вдаючись до громіздких процедур рефінансування під заставу боргів держави, а виконуючи просту бухгалтерську операцію: збільшення активного рахунку “Обсяг e-CNY в обігу” та збільшення пасивного рахунку “Рахунок Міністерства фінансів КНР у СЕП Народного банку Китаю”, забезпечуючи Мінфін своєї країни потрібним обсягом грошей.

Зрозуміло, що західні країни будуть змушені якось на це реагувати. Якщо котрась із них і наважиться впровадити повноцінні електронні гроші, та ще й без жодних обмежень їхнього обігу, то станеться це нескоро, бо для євроатлантичного регіону це серйозна революція в банківсько-фінансовій сфері, яка завдасть нищівного удару не тільки фінансіалізації, а й узагалі всьому специфічному західному фінансовому капіталізму, який своїм майже 500-річним корінням уходить углиб пізнього європейського середньовіччя. Найімовірніше, спочатку країни євроатлантичного регіону обмежаться суто політичними заходами, приміром, заважатимуть використанню юань-долара та e-CNY за межами Китаю. Зрозуміло, що це ще більше ускладнить і без того непрості відносини з Пекіном. Хай там як, але з часом країни Заходу під тиском суперництва з КНР все ж таки будуть змушені виробити свою політику щодо впровадження електронних грошей, визначити сфери їхнього обігу та концепції відповідного реформування всієї своєї фінансово-банківської галузі. Зрозуміло, що весь цей час, поки будуть відбуватися фінансово-політичні баталії між країнами євроатлантичного регіону та Китаєм, фінансові й сировинні ринки (особливо фінансіалізовані) сильно штормитиме, що аж ніяк не сприятиме нормальному функціонуванню світової економіки.

Костянтин ПАЛИВОДА, доктор економічних наук