Битва за Миколаїв. Як бізнес допомагає місту вистояти під російською навалою

У Миколаєві, який щодня обстрілюють російські гармати та РСЗО, на вулицях майже немає рекламних білбордів. Але не тому, що в населеному пункті, розташованому чи не на лінії фронту, нічого рекламувати. Щити їхні власники передали на облаштування бліндажів та окопів для захисників. 

Це маленький, але важливий внесок миколаївського бізнесу в оборону рідного міста. З самого початку повномасштабної війни в оборону включилися десятки підприємств і невеликих бізнесів. Завдяки їхнім зусиллям на підступах до Миколаєва зʼявилися оборонні споруди, вода, а в лікарнях їжа та необхідне обладнання. “Хто чим міг, тим і кинувся допомагати”, — каже співвласник суднобудівного заводу “Океан”, депутат міськради Микола Капацина.

Яскравий приклад — “Нібулон”, компанія яку заснував покійний Олексій Вадатурський, вбитий російською ракетою вночі 30 липня. Як розповідав Forbes голова Миколаївської військово-цивільної адміністрації Віталій Кім, у перші дні повномасштабного вторгнення Росії баржі “Нібулону” перегородили підхід до міста через Південний Буг. Причому Вадатурський не просто дав судна, а й слідкував, аби там усе було гаразд. 

Місцеві бетонні заводи надавали блоки для будівництва бліндажів та блок-постів, інші підприємства виготовляли їжаки, щоб встановити їх на шляхах до міста, розповідає миколаївський волонтер Павло Кошковський. Крім цього, компанії надавали будівельну техніку: крани, екскаватори та маніпулятори, каже Капацина.

Більшість цих підприємств їхні власники називати не хочуть із міркувань безпеки. Щоденно на місто падає 7—15 ракет, каже Капацина, а промислові підприємства вже не раз потрапляли під ворожий вогонь. Його “Океан”, який у перші місяці виготовляв металеві конструкції для облаштування перешкод, теж був неодноразово обстріляний. Частково зруйнований і порт “Ніка-Тера”, співробітники якого вивезли з міста 15 000 людей. 

Наразі обидва підприємства не працюють. 

 

 

 

 

 

 

Капацина в лютому навіть встиг побути керівником будівництва кількох блокпостів, розповідає він. Допоміг досвід у будівництві, та телефонна книжка — товариші з усієї України відгукнулися та надали техніку і матеріали, згадує він. 

Коли пройшли перші найгарячіші для оборони Миколаєва дні, на околицях міста, де були сутички з російською армією, залишилося багато згорілої техніки. Щоб прибрати такий важкий металобрухт, потрібні тягачі, яких у міської влади не було. Допомогли місцеві аграрії, надавши трали для перевезення комбайнів. 

Що з підприємницького досвіду стало найбільше в нагоді? Вміння спочатку робити, а вже потім оцінювати: “пішло / не пішло”, пояснює місцевий бізнесмен, власник магазину цифрової техніки Руслан Михальченко. Такий підхід дозволив діяти та досягти результатів швидше, що й було потрібно в ситуації хаосу й розгубленості перших днів повномасштабного вторгнення. Капацина підтверджує: держуправління — це про керування бюджетом, а не про швидкість. “Швидко відреагувати може тільки вільний бізнес і люди, які мислять трошки вільніше, ніж інші”, — пояснює він. 

У березні три миколаївських магазини “Фокстрот” були зачинені, вони відкривалися лише для волонтерських потреб: військовим видавали планшети, телефони, пауербанки та ноутбуки. Півдню України ритейлер допоміг найбільше — техніки передали майже на 5 млн грн. Це 45% від усіх товарів, наданих “Фокстротом” на оборонні потреби. 

З самого початку з боку військових був шалений запит саме на техніку, розповідає власник магазину Михальченко. Зокрема, на смартфони та планшети, їх використовують артилеристи. “Все, що було на складі, ми просто розвозили по блокпостах, по місцях, де скупчувалися хлопці, які пішли добровольцями”, — розповідає він. Капацина з “Океану” особисто купив 17 тепловізорів, по $2500 кожен, — згадує Михальченко. 

СЕО Сlub із Києва передав миколаївським військовим 170 рацій, розповідає Максим Бревда, керівник місцевого бізнес-клубу “МрійДій”. Ця організація видає продуктові набори для миколаївців та допомагає військовим. До війни в Бревди була мережа фітнес-залів GymStyle та автомийок, у “МрійДій” обʼєдналися близько двох сотень підприємців

До 24 лютого компанія “МрійДій”, як і інші бізнес-клуби, займалася нетворкінгом, влаштовувала публічні лекції, а також покращувала міський простір. Зокрема, зробила в міському парку баскетбольний майданчик, мурал, а також артзону біля міськради. Гроші на проєкти залучали, зокрема, у Європейського фонду демократії, ПРООН, фонду “Відродження”. У обʼєднання був власний сайт для краундфандингу, за допомогою якого збирали гроші на проєкти під час епідемії COVID-19. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Старі звʼязки стали в нагоді з початком повномасштабної війни. Історія співпраці з фондами допомогла “МрійДій” швидко залучити нові ґранти, а краундфандинговий проєкт переорієнтували на збір донатів на машини та гуманітарну допомогу. Через цей портал бізнес-клуб зібрав близько 5 млн грн, розповідає Бревда. “Нам зараз простіше залучати, у нас за плечами різні проєкти, довіра вища, фонди розуміють, що ми не організація, яка на колінці відкрилася на другий день війни, а обʼєднання, що має історію”, — каже голова “МрійДій”. З початку війни команда залучила допомоги більш ніж на 70 млн грн. 

Капацина хвалить “МрійДій” та інших волонтерів за уміння знаходити вихід зі складних ситуацій. Наприклад, здатність діставати машини в Європі, при тому що доступ до палива обмежений, а чоловікам не можна виїжджати за кордон. Бізнес-клуб закупив і передав 14 авто на €80 000. “Миколаєву дуже потрібні такі скіли, як вміння знайти щось за кордоном, зацікавити й переконати, що це необхідно”, — каже він.

Щоб налагодити подібну комунікацію англійською для допомоги місту, в міськраді створили спеціальний відділ, який налагоджує звʼязки. Бізнесмен бере участь у його роботі. “Пишемо звернення, телефонуємо, спілкуємось, просимо допомогти”, — розповідає він. Вже є і результат: у липні німецький Дортмунд подарував Миколаєву комунальну техніку та мікроавтобуси. 

 

 

 

 

 

 

Фронтові пиріжки для перемоги

На ґрунті допомоги Миколаєву підприємці, що лишилися в місті, неабияк згуртувалися, каже власниця мережі родинних кафе Family Palace Катерина Литвишкова. Її заклади готують їжу для військових, щоденно 300 порцій. Окрема історія — фірмові пиріжки, їх теж смажать у кількості не менше трьох сотень. У перші місяці війни рестораторка та її працівники жили в приміщенні кафе. 

Литвишкова наводить приклад зі своєї рестораторської сфери, в якій до війни конкуренти, за її словами, навіть не віталися. “Зараз привозимо одне одному продукти, ділилися сіллю, коли були проблеми”, — розповідає підприємиця. Вони так само безкоштовно годують захисників і мешканців міста. Більше того, коли Литвишкова розробляла нове меню для закладу, вона запросила на дегустацію одного зі своїх конкурентів-рестораторів, щоб той порадив їй, що змінити. 

Капацина підтверджує — обʼєдналися. “Багато підприємств згуртувалося: і порти, і тепловозоремонтні, і металообробні компанії”, — розповідає він. Литвишковій раніше незнайомі бізнесмени допомогли з водопостачанням та заклали вікна в обідньому залі кафе.

Нещодавно вулицю Московську, на якій знаходиться один із Family Palace, перейменували в Маріупольську. Литвишкова мріє, що коли Україна переможе, вона накриє святковий стіл на всю Маріупольську. “Нафаршируємо рибу, обовʼязково насмажимо наших фірмових фронтових пиріжків”, — планує вона.  

Катерина ШАПОВАЛ