Напад РФ на Україну поставив під питання всю світову систему безпеки. Те, що Москва для досягнення своїх політичних цілей звернулась до повномасштабної війни, загострює деякі інші регіональні конфлікти, котрі довгий час були заморожені. Одним зі слабких місць архітектури світової безпеки є Тайвань. Після 24 лютого загроза включення цієї острівної держави до складу КНР силовим шляхом стала широко обговорюватись в експертних колах. І саме страх перед можливою китайською “спецоперацією” робить Республіку Китай (офіційна назва Тайваню — Ред.) одним із найбільш активних союзників України. Сценарій, у якому Росія програє у війні, а її економіка знищується санкціями, є для цієї країни найбільш бажаним, адже такий розвиток подій змусить китайську Компартію двічі подумати перед тим, як направляти свої війська на цей острівець у Тихому океані.
Коріння китайської затятості
Тайванська проблема — це єдине протистояння у світі, сторони котрого заявляють претензії на всю території одна одної. Така гострота конфлікту пояснюється історією. Під час громадянській війні в Китаї змагались дві основні сили: комуністи та націонал-демократична партія Гоміндан. Після перемоги Мао Цзедуна вище керівництво Гоміндану було витіснено на Тайвань — мігранти розглядали острів як тимчасову базу, з якої почнетья звільнення Китаю від “червоної чуми”. Партія, яка заклала основи сучасної тайванської державності, так і не відмовилась від претензій на весь Китай, що наклало відбиток і на конституцію країни, і навіть на її назву.
З точки зору офіційного Тайбею, материковий Китай лишається тимчасово окупованим комуністами. Так само й КНР вважає острів своєю невід’ємною частиною. При цьому для материкових китайців питання контролю над Тайванем залишається дуже важливим психологічно. В КНР, публічне висловлення сумніву щодо приналежності острова неодмінно призводить до репресій, які цілком підтримуються населенням. Досить довго дзеркальна ситуація зберігалась і в Тайвані, і це своєрідним чином єднало дві непримиренні китайські держави. В усьому ж іншому зберігалось діаметральне протиставлення. А у 1970-х роках, після ліберально- демократичних реформ, Тайвань став ще й прикладом альтернативного шляху, яким міг піти материковий Китай. І це, звісно ж, стало додатковим чинником роздратування у Пекіні.
Економіка і географія
Ще більше конфлікт загострює та роль, яку Тайвань відіграє у світовій економіці. Ця держава є найбільшим у світі експортером напівпровідників — критично важливого елементу виробничих ланцюжків технологічної продукції. Також у Тайвані розробляють та виготовляють найкращі у світі мікрочіпи. І парадокс у тому, що на мікроелектроніку з Тайваню покладається і китайський, і американський хайтек, у тому числі й оборонна промисловість. Відповідно, встановлення контролю КНР над островом нанесло би Сполученим Штатам колосальну шкоду.
Крім цього, Тайвань має критично важливе географічне розташування. Повз острів проходить більша частина китайської морської торгівлі. Також Тайвань замикає ланцюг проамериканських країн (Японії, Філіппін, Південної Кореї), які тягнуться вздовж узбережжя Китаю. Потенційна здатність США та їхніх союзників перекрити протоки і замкнути торгівлю КНР, — загроза національній безпеці материкового Китаю. Всі ці обставини породили ідею про те, що КНР не зможе стати наддержавою без інтеграції непокірного острова.
Оборона та ідентичність
Це завжди розуміли й самі тайванці. Завдяки цьому, а також тісній дружбі зі США, Францією, Ізраїлем та Японією, армія Республіки Китай є сучасною та боєздатною. За кілька десятиліть по завершенні громадянської війни, Тайвань покинув надії на реванш та перейшов до глухої оборони. Саме тому останнім часом у Республіці Китай спалахнув інтерес до організації територіальної оборони за українським зразком. У суспільстві, схвильованому війною в Україні, готуються до потенційної оборони своєї держави.
Але все це не може стосуватись лише військової сфери. Приблизно у той час, коли народжені на материку старі гомінданівські еліти стали відходити від влади, а більшість населення вже становили люди, народжені на острові, з’явилась доктрина тайванізації. Вона полягає у зміні назви країни на Республіку Тайвань та відмові від сприйняття себе неподільною частиною розділеного Китаю. По суті йдеться про формування нової, тайванської ідентичності — ані прокитайської, ані антикитайської. І зовнішньополітичним наслідком цього мала б стати пропозиція до КНР “залишитись друзями”. Про яке, мов, возз’єднання можна говорити, коли ми зовсім різні народи — китайський і тайванський. І ця ідея вже давно перестала маргінальною. Зараз при владі в Тайбеї знаходиться не Гоміндан, а “Зелена коаліція” на чолі з Демократичною прогресивною партією, і тайванізація є важливою частиною їхньої програми.
У чому полягає план Пекіну
Тимчасом КНР, на відміну від істеричної та ірраціональної РФ, діє жорстко, але неспішно. Попри те, що конфлікт заморожений уже 73 роки, Пекін не втомлюється нагадувати про свої претензії. Для Китаю очевидно, що будь-яка нормалізація де-факто може стати приводом до застосування принципу естопеля. Згідно цього принципу міжнародного права, якщо держава має певні претензії, але чинить так, щоб отримувати вигоду від наявного стану речей, її претензії не можна вважати справедливими. Тому Китай карає держави, що визнають Тайвань незалежним, у офіційній риториці називає його виняткового своєю провінцією та час від часу залякує острівну країну. Зокрема, постійно здійснюються зальоти авіації у повітряний простір Тайваню — останній такий мав місце лише 6 травня. Тоді 18 військових літаків перетнули кордон та пролетіли над Тайванем. Варто зазначити, що при цьому КНР не вважає це провокаціями, адже, як твердять у Пекіні, йдеться лише про планові обльоти своєї території.
Мірою того, як Китай стає все потужнішим, прикордонні інциденти частішають, а бажання дружити з економічним гігантом драматично скоротило список країн, що визнають Тайвань. Зараз таких держав лише 23. Але посилення позицій Пекіну однаково посилило й гостроту протистояння зі США: Джо Байден 2021 року прямо заявив, що захистить Тайвань в разі військової агресії. І всю Азію, особливо після 24 лютого, цікавить питання, чи дійсно США готові воювати з КНР за Тайвань? Бонні Глейзер, старший радник і керівник проекту “Китайський вплив”, вважає, що Тайвань є набагато більш важливим для США, ніж Україна. Але питання полягає й у тому, чи готовий на перетнути Рубікон сам Китай.
“Тайвань — не Україна”
Саме так висловився прес-секретар МЗС КНР, у відповідь на паралелі, які почали проводити у світі. І з ним важко не погодитись. Та крім чисельних відмінностей між нашою державою та Тайванем, абсолютно відрізняються між собою також РФ і КНР. Можна багато говорити про причини, які штовхнули Путіна на початок самовбивчої для РФ війни: відсутність у Росії кваліфікованих експертів, неадекватність політичного керівництва, тощо. Факт в тому, що Китай цих недоліків не має. Він набагато краще здатен прораховувати, які дії завдадуть йому шкоди, а які будуть корисними. У Пекіні розуміють, що зважаючи на критичну важливість Тайваню, безкарно забрати острів не вийде. І економіка Китаю, орієнтована на експорт, зазнаватиме катастрофічних втрат, а за оцінками деяких експертів, це може занурити КНР у тривалу політичну кризу.
Крім того, попри всі зусилля Путіна, своїм основним геополітичним суперником США визначають саме Китай. Тому здача Тайваню була б рівнозначна капітуляції Вашингтону у боротьбі за світове лідерство. Але, судячи з усього, США таких планів не мають. Тому показна санкційна прочуханка Росії, яку влаштував Захід, має змусити Китай і надалі обмежуватись заявами і авіаційними піруетами. І скоріш за все, Пекін до цієї “поради” дослухатиметься, принаймні найближчим часом.
