Азаров залишить молодь без роботи?

Зрівняння пенсійного віку для чоловіків та жінок і його підвищення до 65 років приховує чимало викликів для вітчизняного ринку праці.

Зокрема, мільйону молодих спеціалістів роботу знайти стане ще складніше. Проте, такою є ціна, сплачена за позичені урядом 15 мільярдів доларів.

Реформа пенсійної системи, а саме зрівняння віку чоловіків та жінок і підняття його до 65 років — одна з умов Міжнародного валютного фонду, який відкрив Україні кредитну лінію за програмою stand by.

Головна вимога даної програми — реформи та жорстка економія державних коштів. Отже, затягнути паски і максимально обмежити всі соціальні програми таки доведеться, хоча амбітна Програма економічних реформ на 2010-2014 роки обіцяє “заможне суспільство і соціальний добробут” уже через п'ять років.

У першу чергу, “перекроювати під Європу” будуть фіскальний, енергетичний та фінансовий сектори. Уже триває обговорення нового Податкового кодексу, піднімаються тарифи на газ для населення та ТКЕ, на черзі зміни у системі державного управління та пенсійного страхування.

Безумовно, реформування пенсійної системи є вимогою часу, а не МВФ. Існуюча нині солідарна система пенсійного забезпечення, яка діє в Україні з радянських часів, не відповідає темпам розвитку та можливостям економіки.

Пенсії в Україні у грошовому еквіваленті найнижчі в Європі, а навантаження на бюджет найвищі — лише у 2009 році частка пенсійних видатків сягала 18,1%.

Пенсійний податок в Україні один з найбільших у світі, але при цьому системна нестача коштів Пенсійного фонду висмоктує державні ресурси з охорони здоров'я, культури, освіти, оборони. За таких умов колапс системи буде неминучим.

Старіюча українська нація має невтішні перспективи, адже вже зараз сто платників пенсійного податку утримують 91 пенсіонера. За демографічним прогнозом, через п'ять років це співвідношення сягне 100 до 100, а в 2050 році — 100 до 139.

Зрозуміло, що середня пенсія при цьому зменшуватиметься, і сьогоднішні дошкільнята отримуватимуть не більше 30% від нинішніх сум.

Кілька років тому уряд запропонував впровадити трирівневу пенсійну систему, суть якої полягає у тому, що, крім солідарної пенсійної системи, запроваджуються державна та приватна накопичувальні пенсійні системи.

Така модель успішно впроваджується у більшості розвинених країн, однак в Україні ідея залишилася на папері — пенсію і надалі трактують як “державну допомогу після завершення трудової діяльності”, а систему соціального захисту пенсіонерів не можна назвати адекватною в умовах ринкової економіки.

Сьогодні “урядова команда реформаторів” ставить собі за мету “забезпечити гідний рівень життя” тим, хто більше працювати не може.

Для цього вона планує стабілізувати солідарну пенсійну систему, запровадити обов'язкове і добровільне пенсійне страхування. Також уряд обіцяє поліпшити адміністрування пенсійної системи. Звучить оптимістично, але дещо пафосно.

Окрім того, що для отримання пенсії трудовий стаж має стати на десять років більшим, ще й очікувати права на заслужений відпочинок доведеться довше. Замість нинішніх 55 років для жінок і 60 років для чоловіків всі, хто молодший 1977 року народження, на пенсію підуть у 65 років.

Однак реформа пенсійної системи містить і ряд небезпек, головна з яких — підвищення рівня безробіття. Прихильники підвищення пенсійного віку вважають позитивом збільшення пропозиції робочої сили та кількості зайнятого населення.

За їхніми підрахунками, підвищення пенсійного віку до 65 років спричинить приріст робочої сили на 1 мільйон осіб, але цей мільйон працюватиме?

Статистика свідчить, що і сьогодні чимало пенсіонерів продовжують працювати. Рівень зайнятості таких осіб в Україні становить 25%, і це свідчить, що ці робочі місця уже зараз недоступні для молоді.

Підвищення ж пенсійного віку ще більше загострить конкуренцію між старшим і новим поколіннями працівників. Роботодавець, керуючись законом виживання, намагатиметься отримати максимум результату при мінімальних затратах.

Час, витрачений на навчання “сирого” працівника, для нього вимірюється у грошовому еквіваленті, тому краще витискати останні соки з перевірених бійців. Крім того, виховані за радянських часів, працюючі пенсіонери мають значно менші амбіції та вимоги до робочого місця, ніж сучасна молодь.

Два роки тому рівень офіційного безробіття серед молоді уже становив 30%, а враховуючи наслідки світової економічної кризи, можна передбачити, що ця цифра ще більша. Крім того, 47% молодих спеціалістів змушені працювати не за фахом і часто погоджуються на неофіційне працевлаштування.

Провести пенсійну реформу можна спокійніше, без збільшення пенсійного віку.

Перш ніж намагатися наскоком закрити соціальні дірки, владі варто було б ґрунтовніше підійти до вирішення проблеми зайнятості та спочатку реформувати ринки праці. Пріоритетами повинні стати ліквідація офіційного і прихованого безробіття та створення системи першочергового працевлаштування молоді.

Фундаментом для реформування системи зайнятості має стати державна програма створення робочих місць.

Для початку слід визначити ключові галузі, завдяки яким економіка отримає конкурентні переваги на міжнародному ринку. Зокрема, це може бути агробізнес і транспорт. Створивши умови для розвитку малого і середнього бізнесу, уряд стимулюватиме створення робочих місць та підтримає депресивні регіони.

Крім того, важливим фактором має стати увага до іноземних інвесторів. Їх можуть зацікавити податкові пільги для роботодавців, які створюють робочі місця на довгостроковий період. А посилення боротьби з незаконною міграцією запобігатиме незаконному працевлаштуванню в Україні громадян інших країн.

Ефективним механізмом стабілізації ринку праці став би спецфонд, заснований урядом і роботодавцями, який акумулював би кошти для створення робочих місць.

Не обійтися і без реформи системи підготовки кадрів за державним замовленням. Формувати держзамовлення повинні роботодавці за погодженням з профспілками. Крім того, слід зосередити увагу на підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

Мирослав ЯКІБЧУК, голова Національного форуму профспілок України