Це, означає, насамперед, що на відміну від інших гілок, вона не повинна піддаватися будь-яким політичним чи навіть соціальним впливам. Вона має діяти об’єктивно та неупереджено, а також — незалежно.
Оспівана, незалежність Феміди, не якась забаганка українських законотворців, це умова існування будь-якої правової системи.
У разі виникнення сторонніх впливів на суди, виникає загроза авторитаризму або навіть монархії.
А зараз суди Донецька можуть оспорювати укази президента, які, за Конституцією, є обов’язковими до виконання. Печерський райсуд став еталоном корупції та хабарництва. Конституційний суд теж не діє. В його легітимності чи не легітимності не можуть розібратися сивочолі доктори юридичних наук.
В Україні, без сумніву, виникла патова ситуація, коли політика диктує судам свої умови, а суди, керуючись політичною доцільністю, а не верховенством права та закону, виносять рішення на користь можновладців. За таких умов десь подівся консерватизм судової системи, скоріше суди стали найбільш динамічною машиною, механізмом впливу, примусу, тиску на протилежну сторону.
Якось, виступаючи з промовою на з’їзді суддів, голова ради суддів Петро Пилипчук сказав, що судова система — це кров та плоть того суспільства в якому вона функціонує.
Щож, може й так, але якби суспільство, чи громада обирали “свого” районного чи міського суддю, якби мали можливість відкликати його у випадках корупції чи порушення присяги, тоді б, напевне, і відповіда-ли за винесені ним рішення.
Сергей САХАЦКИЙ