Українці нещасні незалежно від фінансово-економічної ситуації в країні. І відносно забезпечені ще нещасніші, ніж бідні. Можливо, тому у нас був такий популярний серіал про багатих, які також плачуть.
А підтвердження це надійшло з аналітичного матеріалу про середній клас.
Опитування глобальних настроїв дослідницького центру П’ю мало на меті визначити рівень задоволення життям середнього класу в різних частинах планети. Середній клас вони умовно визначили як людей, що заробляли мінімум 4,286 доларів на рік у 2007 році, і опитували також людей у межі бідності. Так от, 30% бідних в Україні задоволені життям, і лише десь 27—28 представників середнього класу.
Із усього списку запропонованих країн менші показники були лише у братської Болгарії. У Росії забезпечені радіють життю трохи більше, а з бідних лише шоста частина оптимісти. Що змусило мене замислитися про православ’я як східний еквівалент католицизму, де радіти вважається підозріло і гріховно.
Серед інших опитаних країн — Мексика, Аргентина, Індія з її жахливими нетрями. Мексиканський середній клас задоволений життям майже на 90%, бідні — на 75. Мексиканські бідні — справді бідні. Дуже бідні. Може, у них клімат веселіший? Може, тортілья радує більше, ніж млинці?
Україна зараз, за консенсусом майже всіх західних аналітиків, окрім колишніх урядових радників, опинилася в повній, як це слово? Ямі. Страхування проти дефолту, пише “Файненшл таймс”, у сім разів випереджає найближчих сусідів по тій-таки ямі — Угорщину й Латвію. Ті, хто раніше не вилазив із поганих і дорогих київських ресторанів, зараз не може прилетіти в гості до куми у Лондон. Але опитати знайомих і визначити, наскільки погана ситуація, не так просто. Бо за винятком кількох моїх друзів-планокурів, переважна більшість українського середнього класу як почала скаржитись на життя у 90-ті роки, так і не перестала. Навіть у, як тепер видається, по-давньоримськи розбещеному 2007 році тому не вистачало мільйона, тому — телеканалу.
Кажуть, що середній клас (за формулюванням Карла Маркса, буржуазія) — рушій прогресу, а конкретніше — опора демократії. Ми знаємо, до чого призводить незадоволення середнього класу. Не будемо згадувати про “ужастіки” на зразок Гітлера. Згадаємо російський дефолт 1998 року. Деякі західні соціологи вважають, що саме втрата заощаджень та раптова невпевненість у завтрашньому дні підготували ґрунт для приходу авторитарного лідера Владіміра Путіна, і середній клас, який начебто все робив за західними правилами й лишився ні з чим, погодився з його постаттю на чолі держави. Незадоволення середнього класу коштувало крісла Вікторові Януковичу, кандидату в президенти. Майже напевно воно витурить із влади й теперішніх лідерів країни.
Журнал “Економіст” вважає, що одним із шляхів виходу світу з кризи буде середній клас у країнах, що розвиваються. Подивимося. Чи врятує буржуазія Україну і чи її щось врятує, сказати зараз неможливо. Але якщо ми як нація похмурі й незадоволені і в добрі часи, і в погані, то, може, варто почати не з економіки, а з себе?
Світлана ПИРКАЛО