Цього тижня, 5 червня, традиційно відзначатиметься Всесвітній день охорони природи. Формально згадають про нього і в Україні. Можна впевнено сказати, що Господь не обділив нашу державу на багатства природи. Навіть там, де у нас майже екстремальні умови (приміром, на горі Говерла), росте трава. Що вже казати про більшу частину країни, де буяє зелень і співають пташки.
Та от біда, у лісах, на берегах річок і навіть у самій воді з кожним роком усе більшає сміття. Те саме — на околицях багатьох сіл, узбіччях доріг. Сміттям завалені численні яри, воно мало не в усіх лісосмугах. У місті Кривий Ріг, наприклад, є озеро, де на поверхні стільки пластикових пляшок, що майже не видно води. Тут же ще й кілька шин. На жаль, можна з упевненістю сказати, що таке озеро у нас не єдине. Поступово країна перетворюється на величезний смітник, та ще й найбільший у Європі. Те, яка чистота у нас, не порівняти з тим, яка вона у справжній Європі, до якої ми ніби так прагнемо.
Чому це так? Найвагоміша причина, вірогідно, в тому, що в економічно бідній країні не до охорони природи. За вивіз сміття потрібно платити. Отже, простіше його викинути. Хоч це і не нормально, але стало природним у нас. Тим паче що ніякої відповідальності немає. Навіть якби вона була, завжди можна домовитися. Хоч—не—хоч, але потрібно запроваджувати відповідальність за викинуте сміття. В інших країнах за це передбачено значний штраф. Аби зафіксувати порушення, у сусідній Польщі навіть встановлюють відеокамери.
Інша причина нашої біди — екологічна культура, а точніше — її відсутність. Чому її немає, легко здогадатися — їй не навчають. Немає кому.
А що ж профільне Міністерство екології та природних ресурсів? На жаль, і тут сподівання марні. Слово “екологія” як прикриття, за яким сором’язливо ховається набагато привабливіше слово “ресурси”. Тож не дивно, що за всю історію свого існування згадане міністерство жодного разу не очолював фахівець—еколог.
Де ж вихід? Його кожному потрібно шукати в собі. Поки кожен не зробить хоч крок, діла не буде. Вартий поваги вчинок — посадити, а головне — виростити дерево, найкраще на своїй вулиці чи в найближчому сквері. Зрештою, непогано хоча б раз за літо бодай скосити траву на газоні чи в парку. Адже все починається з нас самих — із малого.
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ, доктор географічних наук