Постоянный адрес: http://ukrrudprom.ua/digest/Samt_nedomovlenih.html?print

Саміт недомовлених

Главред, 23 ноября 2009. Опубликовано 11:30 23 ноября 2009 года
Черговий російсько-європейський саміт закінчився без фанфар.

Виявилося, що сторони й досі не готові підписати нову угоду про співробітництво й партнерство. Президент Дмітрій Медвєдєв сказав, що переговори просуваються доволі інтенсивно. Проте остання російсько-європейська угода втратила чинність ще 2007 року. Здавалось, жодних проблем із новим документом не буде. Однак спочатку переговірний процес блокували країни Центральної Європи — Польща, а згодом і Литва були незадоволені дискримінаційними заходами Росії проти їхньої продукції. Коли Москві, нарешті, вдалося врегулювати відносини із Варшавою і Вільнюсом, настав час грузинської кампанії. У результаті переговірний процес знову було перервано, сторони повернулися до нього тільки наприкінці 2008 року.

І виявилося, що оцінка кавказьких подій — це ще одна проблема між Росією та Євросоюзом. Тепер виникнуть нові труднощі: адже час головування в ЄС кожної нової країни впродовж півроку закінчується, вже цього тижня змінюється сама процедура ухвалення рішень в Європейському Союзі. Це означає, що російському керівництву доведеться вести переговори з новою командою. До речі, під час перебування у Стокгольмі президент Медвєдєв жваво цікавився, хто ж буде новим керманичем Європейського Союзу, і, схоже, щиро образився, коли йому не назвали прізвища. “Вони, здається, й самі не знають”, — розчаровано сказав він журналістам на прес-конференції. Ця реакція російського лідера продемонструвала відмінність російської та європейської цивілізацій саме з точки зору функціонування влади. У Москві воліють усе знати ще до виборів, а тих, хто допускає невизначеність у важливих кадрових питаннях, щиро вважають цілковитими йолопами. У Брюсселі ж напівординський спосіб формування російської влади, де вже вкотре приходить до керма спадкоємець, аж ніяк не вважають європейським. Звісно, не через це Москві та Брюсселю важко домовитись, а тому, що такий спосіб формування незалежної від суспільства й національних інтересів Росії влади передбачає неготовність до прийняття дійсно важливих рішень.
На відносинах Росії та ЄС тепер позначається неготовність Росії приєднатися до СОТ. Москва довго вела переговори, ставила умови, боролася — а коли справа дійшла до останнього етапу, російський прем’єр Владімір Путін перекреслив усі досягнення своїх міністрів, заявивши, що Росія вступатиме до СОТ разом із Казахстаном і Білоруссю у складі Митного союзу. Звичайно, це була тільки затримка часу — Путін навмисно зволікав, щоб захистити галузі, в яких інтерес мають його висуванці. Тепер від ідеї вступу у складі Митного союзу відмовились, проте вступати країни цього союзу до СОТ усе ж таки збираються одночасно і — невідомо коли. Я навмисно так детально про все це нагадую, щоб продемонструвати: проблеми із домовленостями між Росією та ЄС — не просто погана робота делегацій чи якісь окремі неузгоджені пункти. Ні, це системні проблеми, Росія та Європа справді дуже далеко розійшлися, і про це варто пам’ятати тим, хто вважає співробітництво між Москвою і Брюсселем взірцевим із точки зору захисту Москвою національних інтересів. Ні, йдеться, швидше, про постійне збільшення дистанції, про можливість домовлятися тільки щодо дрібниць. І це погано хоча б тому, що у Росії — “колишньої”, ще єльцинської Росії — і Європейського Союзу все ж таки була угода про співробітництво, яка діяла, і для її підписання не довелося докладати таких значних зусиль.

Саміт у Стокгольмі продемонстрував, що подальший переговірний процес буде непростим, сторони не готові до серйозних компромісів із приводу бачення майбутнього. Так, є певні моменти, які дійсно турбують Європу, — і вона домовляється з росіянами і навіть іде їм назустріч. Це насамперед енергетичне співробітництво. Не випадково саме перед зустріччю у Стокгольмі було підписано меморандум про механізм раннього попередження проблем, пов’язаних із постачанням енергоресурсів. Однак це — документ інструментального характеру. Європейці, налякані минулорічною енергетичною кризою, вирішили, що краще мати якісь зобов’язання Москви, ніж не мати нічого. З таких фрагментів відносин — домовляються. Але про саму їх архітектуру й досі домовитися не можуть.

Віталій ПОРТНИКОВ