Систему потріпало більш ніж потужно, свідченням чого став у т.ч. вихід з ринку таких велетнів, як “Дельта Банк”, “Фінанси та кредит”, “Надра” тощо. Абсолютна більшість ТОП-банків, які встояли (при тому, що хитало всіх), зафіксували значні збитки. Хтось — дуже значні. А в когось вони просто космічні.
В останньому випадку йдеться, передусім, про два банки з російським держкапіталом (Промінвестбанк і ВТБ Банку) та про два банки з українським державним капіталом (Укрексімбанк і Ощадбанк). Ці фінустанови об’єднує орієнтація на кредитування корпоративного сектору, через що військова агресія Кремля на промисловому Донбасі виявилася більш ніж болісною. Відчутним ударом стала, безумовно, й російська окупація Криму. Окремий пласт проблем — кредитування структур, пов’язаних з представниками попередньої влади, при тому, що не весь їх бізнес на окупованих територіях (чи не найбільш яскравий приклад — позики ім. клюєвих).
З іншого боку, зв’язки з держструктурами полегшили доступ цим фінустановам до докапіталізації. Уряд і НБУ заливали “діри” в балансах українських держбанків відповідно випуском ОВДП (з допомогою яких “роздувався” статутний капітал) і рефінансуванням, а “дочки” російських держбанків — конвертацією в капітал раніше залучених позик від материнських і сестринських структур та меншою мірою — новою ліквідністю для підтримки поточних операцій.
Під значним тиском були, зокрема, й “дочки” західних банків. Водночас у їх випадку до “букета” традиційних для ринку проблем додалися значні портфелі валютних кредитів, які значною мірою лишилися ще в “спадок” від періоду до кризи 2008-2009 рр. Проте в цілому вони дещо менше постраждали, ніж група вище перелічених фінустанов, у т.ч. завдяки кращій диверсифікованості корпоративного портфелю й орієнтації не в останню чергу на агросектор. Звичайно, “мрії”, “креативи” і тому подібне аукнувалося, проте масштаб проблем поменший.
Своя (хоч і різна) специфіка у двох ТОП-банків з українським капіталом, які лишися в живих, — банка ПУМБ і Приватбанка.
З огляду на тісні зв’язки з Донбасом, те, що “банк Ахметова” встояв, може видаватися досить неочікуваним. Враховуючи т.ч. значні фінансові проблеми основних бізнесів власника — холдингів “ДТЕК” і “Метінвест”, які на грані банкрутства та ніяк не можуть домовитися з кредиторами щодо реструктуризації мільярдних боргів (у доларах). Для банка ПУМБ це ризик, принаймні, з точки зору пасивної бази (у фінустанові запевняли, що не кредитували “ДТЕК” і “Метінвест”, хоча дискусії з НБУ щодо “інсайдерських” позик таки є). ПУМБу потрібна докапіталізація, що визнавали в самій фінстанові, запевняючи, що є гарантія акціонера на її проведення.
Приватбанк (“банк Коломойського”) взагалі декларує прибутки, що видається ще дивнішим. У т.ч. на фоні минулих потреб у залученні значних обсягів рефінансування в НБУ. Основна передумова для задекларованого позитивного фінрезультату — менші відрахування в резерви в порівнянні з іншими ТОП-банками. Хоча в Приватбанку постійно запевняють, що резерви формують цілком коректно, ситуація на ринку, чутки про значні масштаби “інсайдерського” кредитування, дискусії з НБУ щодо докапіталізації спонукають у цьому сумніватися.
Якби там не було, однак поточна кон’юнктура дає банківській системі шанс на поступове відновлення. Економіка після руйнівного шторму стабілізувалася, ВВП починає демонструвати хай і символічне, але зростання (до 1%). Це стало можливим, передусім, через зменшення масштабу військової агресії Росії, а також на тлі зростання в останні місяці цін на сировинні товари в світі (яке, щоправда, на думку деяких західних фахівців, може виявитися тимчасовим затишшям перед наступним циклом падіння, — ред.). Якщо не буде загострення військових припадків російської влади, а реформи хоча б трохи пришвидшаться (або як мінімум, не буде відкату від того, що зроблено — не багато, але зроблено), є надія, що “колись” таки буде краще. Можливо, навіть через рік-два.