Зараз, на погляд Саваневського, відбувається дуже важливий процес: інтернет кардинально змінив споживання інформації і журналістами, і читачами. Змінились кілька базових речей.
Дистрибуція контенту. Щоб почитати новини, ми раніше спеціально заходили на онлайн-ЗМІ. Зараз є ЗМІ, на головну сторінку яких заходить менше 10% користувачів. Є такий показник, як кількість переходів на головну сторінку сайту. Він щороку падає.
Змінилася форма подачі новин. Вони все більше скорочуються. Якщо раніше 10% читачів закривали новину, яка мала більше 4000 знаків, то зараз стільки ж користувачів закриває новину, довшу за 2000 знаків. У нас немає часу читати новини, і це проблема. Новини скорочуватимуться ще більше. Можна заперечити, що є лонгріди, але в Україні є поодинокі випадки успішних лонгрідів. Думаю, в найближчій перспективі користувач не готовий їх читати.
Люди не готові читати онлайн-ЗМІ. Щодня в інтернет заходить близько 16 мільйонів користувачів, а в нас денна аудиторія онлайн-ЗМІ не перевищує 4,2 мільйони унікальних користувачів. Тільки кожен четвертий читає хоча б одну новину. І з тих, хто прочитає хоча б одну новину, десь третина не прочитає жодної суспільно-політичної новини. Відкриють, скоріш за все, випадковий клік а-ля “щось трапилось з футболістом”, “в якоїсь артистки чергове розлучення”.
Дуже часто недооцінюють аудиторію Вконтакте і Однокласників, а вона там гігантська. В Україні є три основних соцмережі, найпопулярніша — Вконтакте. При цьому Вконтакте дає вп’ятеро менше переходів на сайти ЗМІ, ніж Фейсбук. Це неймовірний розрив, хоча аудиторія 17+ Вконтакте вдвічі більша, ніж у Фейсбуці. “Однокласники” зараз на рівні з Фейсбуком, хоча Фейсбук розвивається неймовірними темпами — за останні 7 місяців виріс на 33%. У квітні в Україні було 5,4 млн Фейсбук-користувачів, зараз — 7,2 млн.
Більшість людей не отримують новини з соцмереж, хоча існує дослідження про те, що 50 чи 90 % аудиторії отримують інформацію звідти. Насправді користувачі бачать заголовки в соцмережах і на основі цього вважають, що прочитали новину. У нас трафік із соцмереж на середньостатистичні українські ЗМІ складає від 5 до 7%. Дуже успішні ЗМІ мають більше 10%.
ЗМІ дуже часто орієнтуються на 1 мільйон політично стурбованих членів суспільства. І це фундаментальна проблема. Я теж політично стурбований. ЗМІ боряться за цей мільйон, нам треба, щоб ВОНИ прочитали. Тому ми генеруємо новини про політику, наприклад. Така інформація, безумовно, потрібна, але проблема в тому, що 75% українських користувачів в принципі не заходять на сайти ЗМІ, бо для них там немає достатньо цікавого контенту. Ми проводили аналіз регіональних ЗМІ, і там буває, що 50% новин взагалі не стосується регіону.
Треба заходити в нішеві видання. За останні чотири роки в Україні розвинулася низка доволі непоганих популярних нішевих ЗМІ, в яких є умовно невелика аудиторія — 20-30 тисяч. Але вона непогано монетизується.
ЗМІ, особливо регіональні, намагаються конкурувати в соцмережах з різноманітними групами за інтересами. Умовно, з “Я люблю Чернівці”. В більшості випадків вони програють конкуренцію. Причин багато. По-перше, усі ці групи просто крадуть контент, чого не можуть робити звичайні ЗМІ, тому конкурувати по контенту просто неможливо. Для ЗМІ дуже важливий трафік. Соцмережі їм потрібні, щоб приваблювати аудиторію на головний сайт для монетизації проекту. ЗМІ доводиться розміщувати лінки, які не є привабливими для користувача.
Соцмережі потрошки вбиватимуть онлайн-ЗМІ. В нас ще цей час активно не почався, але, дивлячись на Захід, ми повинні змиритися з тим, що наші ЗМІ з точки зору дистрибуції контенту, самого контенту і того, як вони взаємодіють з користувачем, не мають шансів виграти битву з соцмережами. Люди все більше часу проводитимуть в соціальних медіа. На Заході цей процес завершиться, я думаю, через чотири роки, в Україні — за сім.