Вважається, що цього має вистачити, аби на пляжах вода була практично вільною від міських стоків.
Спорудження глибоководного випуску є, власне, третім етапом в реалізації проекту. Перший — будівництво насосної станції з проектною потужністю 400 000 куб. метрів води на добу, та другий — понад 7-кілометровий трубопровід до моря — були завершені торік у липні.
Третій етап є найвідповідальнішим, найдорожчим і найтехнологічнішим. Директор фірми-під- рядника “Інкор-Груп” Руслан Тарпан каже, що таке будівництво собі може дозволити не кожна європейська країна — у цій частині світу реалізовано лише чотири таких проекти. Аби здійснити його в Одесі, унікальні двометрового діаметра труби були замовлені у Норвегії. Їх зробили максимально довгими, оскільки це має добре позначитися на надійності трубопроводу — він матиме менше з’єднань. Аби провести буксиром 400-метровий “пліт” із труб, довелося отримати спеціальний дозвіл у Туреччини, яка не дозволяє проходити через Босфор суднам, чия довжина перевищує 314 м.
Під стать трубам фірма знайшла і екскаватор — машину з ковшем більш ніж на 15 куб. метрів найняли у німецькій компанії “Мебиус”. Річ у тім, що трубу, задля безпеки судноплавства, вирішили не просто прокласти на дні моря, а закопати її на певній глибині. Ця обставина, до речі, дозволила фірмі-виробнику труби заявити, що 65-річну гарантію на виріб можна спокійно подвоїти — закопана труба зберігатиметься краще. Але за всі ці технологічні вигоди доводиться платити.
Одеський глибоководний випуск має обійтися державному бюджету у 585 млн грн. Критики проекту кажуть, що ці кошти було б доцільніше спрямувати на поліпшення якості очистки, оскільки, мовляв, від того, що стоки викидатимуть далі у море, воно чистішим не стане. Заввідділом якості води Інституту біології південних морів Сергій Дятлов зауважує також, що труба, хоч і довга, але за межі Одеської затоки все ж не виходить, відтак — “все, що з неї виллється, буде крутитися у затоці по колу”. Тим часом директор проекту “Глибоководний випуск” Олександр Орлов зауважує, що коли воно й крутитиметься у затоці, то у дуже розбавленому вигляді — вже за чверть кілометра від випуску попередньо очищені стоки будуть розбавлені у 29 разів. До берега, тобто через чотири кілометри, практично ніякого бруду вже не потрапить.
Що ж до пріоритетності витрат, 585 млн грн — не така вже й мала сума як для вітчизняного бюджету, то тут директор “Інкор-Груп” Руслан Тарпан схильний покладатися на розважливість уряду, котрий взявся фінансувати будову. Бізнесмен каже, що одеський проект — це лише одна зі складових загальнонаціональних дій заради чистоти українських узбереж: “Президент розпорядився припинити скидання неочищених стічних вод до Чорного моря і відповідні роботи ведуться всюди — в Миколаєві, в Криму і в Одесі”.
Одеса під цю справу отримала найбільше фінансування — 155 млн грн. Проблема лише в тому, що це не сягає і третини потрібної суми. Аби завершити будівництво вже цьогоріч, “Інкор” готовий брати кредити. Зимова ж бо консервація суттєво збільшить і без того чималі витрати.
Іван ШЕВЧУК