Конституційний суд вирішив, що парламент і Президент порушили Конституцію. Тепер треба пояснити всім, а навіщо влаштовували цирк у Львові 9 травня.
Конституційний суд прийняв рішення, що червоний прапор відтепер нелегітимний. На диво, під стіни суду не вийшли ні Вадим Колєсніченко ні Владислав Лук’янов. Захищати прапор перемоги не прийшов і комуніст Царьков з товаришами. На логічне запитання “чому?” є одна проста відповідь. Всі рішення КС можна дуже легко передбачити наперед. А відтак, всі вищеназвані борці за “флаг Победы” розуміли, що виходити і пікетувати суд — це йти проти керівної і спрямовуючої лінії партії. І якщо мовчання біло-голубих депутатів ще можна пояснити партійною дисципліною, то відсутність “реакції” зі сторони КПУ — виходить за межі будь-якої коаліційної любові червоних і біло-голубих. Все виглядає так, що Петро Симоненко просто перелякався будь-що говорити. Тим більше, що він напередодні виторгував собі право не голосувати за пенсійну реформу. А просити ще дозволу на жорстку критику КС він наразі не наважився.
Виникає ще одне логічне запитання: “А що ж змусило Банкову на 180 градусів змінити свої рішення?”. Можна звичайно говорити про охолодження україно-російських стосунків, яке призвело до того, що в Києві нарешті зрозуміли: підігрувати Кремлю в цій справі немає жодної логіки. Очевидно це частина правди. Друга ж половина цієї правди полягає в тому, що Президент, як стало відомо нам із наших джерел, не захотів проводити розбір польотів щодо того, а навіщо нас всіх втягнули в цю далеко не нашу війну. На Банковій зробили вигляд ніби обнулили ситуацію. І пояснювати щось просто не збираються. Нам в крайньому разі скажуть про свободу судів.
Проте, насправді, треба говорити, що відмова від червоного прапору — це всього лише тактичне затишшя. Наразі існує дві ідеологічні концепції походу на майбутні парламентські вибори (про тактику щодо закону про вибори, нарізку округів і т.д. мова не йде). Перша концепція, авторство якої іде в першу чергу від групи Льовочкіна — це концепція так званого контрольованого хаосу. Про це багато говорилося після подій 9-го травня і тоді всі експерти заявляли, що ця тактика — це тактика створення зони напруги на Галичині, якій протиставлятиметься вся інша країна. Ця вся інша країна начебто в поті чола здобуває ВВП, яке проїдає ледача Галичина.
Друга концепція, наразі лише оформлюється і її авторство приписують групі “корінних донецьких”. Суть її полягає в поверненні до стилю правління Кучми, коли гасяться будь-які міжетнічні, міжнаціональні і міжмовні конфлікти. А питання вирішуються кулуарно-силовими методами.
Наразі жодна з цих концепцій не перемогла. А відтак, забувши про червоний прапор, не факт, що через кілька місяців не витягнуть російську мову, УПА чи ще що-небудь. Проте не факт і те, що при певних зовнішньополітичних коливаннях Конституційний суд не прийме нове політкоректне рішення.
Вадим ДЕНИСЕНКО