Велике протистояння, або Лобіювання недосконалості законодавства

Тут зосереджено 60% промислово-виробничого потенціалу України, виробляється 70% валового внутрішнього продукту. Більше третини населення України, 17 мільйонів осіб є власниками акцій, серед яких лише один мільйон акціонерів одержують дивіденди.

Не перший рік точаться нарікання одних і стійке протистояння інших у необхідності прийняття проекту Закону “Про акціонерні товариства”. За свій тривалий (з 1998 року) і тернистий шлях кабінетами влади, з урахуванням всіх попередніх заперечень, вже вкотре проект Закону був поданий Кабінетом Міністрів України на розгляд до Верховної Ради, але його розгляд знову було відкладено. А на риторичне запитання ”Чому?”, знаходимо пояснення фахівців: “В теперішньому складі Верховної Ради є велика кількість власників крупних корпоративних прав, які не хочуть, щоб їх права були обмежені”.

На думку спостерігачів недосконалість законодавства посилено лобіюється упродовж усього часу існування незалежної української держави і, що саме правові “дірки” дозволили за 10 років з'явитися українським мільярдерам на тлі збанкрутілих підприємств і зубожіння населення України. Директор Українського інституту розвитку фондового ринку Дмитро Леонов прокоментував нехтування прийняття в край необхідного законодавчого документу так: “Після того, коли власність була поділена і приватизована, виникли підстави вторинного її перерозподілу. Поки буде законодавчий хаос, до тих пір ймовірне подальше проведення перерозподілу власності, бо так зручніше для ділків. Закон не буде прийнято, поки в країні не буде поділена вся власність, — зауважив експерт під час чергового засідання Національного прес-клубу реформ. — Прийняття Закону про акціонерні товариства так само важливе, як і Конституція для країни. Бо саме він має врегулювати корпоративні конфлікти та захистити права акціонерів, створити необхідні умови реалізації пенсійної реформи, як державного, так і недержавного накопичення пенсійних фондів через захист здійснюваних ними інвестицій в корпоративні цінні папери. Все це сприятиме загальному підйому економіки та зростанню надходжень до бюджету. Недостатній захист прав міноритарних або дрібних акціонерів обмежує інвестиційні можливості в Україні щодо розміщення активів інституційних інвесторів в акції вітчизняних емітентів, зменшуючи потужність національної економіки. Наразі, вирішення корпоративних конфліктів відбувається через судові інстанції в умовах відсутності відповідного закону. При цьому зрозуміло, чому один суддя приймає рішення так, а інший — інакше. В Законі “Про акціонерні товариства” зацікавлені всі гравці фондового ринку. По-перше, велика кількість банківських клєнтів і клієнтів страхових компаній є акціонерами або акціонерними товариствами, які зацікавлені у співпраці за прозорою схемою. А по-друге, багато банків самі є акціонерними товариствами. Забути про цей законопроект і посунути його у дальній кут владі не дозволяють інвестиційні і страхові компанії, банки тощо, бо цей закон їм конче необхідний. Тому що всі вони є міноритарними або дрібними акціонерами і мусять захищати як власні інтереси, так і інтереси своїх вкладників. Законодавчий хаос, що царює в Україні, створює широкі можливості безкарного порушення цих прав. На світовому ринку інституційні фонди — банки, інвестиційні і страхові компанії тощо — стають інвесторами власного виробництва, які до того ж ще захищені законодавством своєї країни. Права міноритарних інвесторів в Україні повністю не захищені. Наразі мова йде про непорушне право власника акцій, бодай однієї акції, вкладеної в підприємство, отримувати з них дивіденди, і це є болючим питанням для багатьох вкладників приватизаційних і майнових акцій. Такий стан справ свідчить про існування кризи у корпоративному управлінні, що вже зайшла у глухий кут, і стає нагальним питання стабілізації виробничого потенціалу країни. Використання промислового фонду підприємств без інвестування у новітні технології призводить до руйнації виробничого потенціалу, а, згодом — і до знищення промисловості України в цілому. Крупний власник не зацікавлений у можливих дрібних інвестиціях, не зацікавлений у створенні наглядових рад, порушенні його корпоративних прав власника. Бо саме наглядові ради здатні обмежити його діяльність, стати перепоною у “перекачуванні” активів акціонерних товариств у новостворені МП та СП за укладеними договорами. Саме наглядова рада унеможливить таку діяльність ділків від підприємництва. Неприйняття Закону ставить під загрозу накопичувальну систему пенсійних фондів, яка у перспективі здатна перерости у фінансові піраміди.”

На думку директора Інституту конкурентного суспільства Дмитра Ляпіна, найчастіше доводиться стикатися з проблемою захисту власності, що ж до легалізації доходів громадян, за умови сплачених податків, то вона навряд відбудеться — знову ж таки із-за відсутності в Україні Закону, який би захищав права власника.

Володимир Зубанов, представник Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, пояснив, що легалізація доходів і подальше інвестування їх в економіку України має бути захищене, як і права власника. Але закон, який мав би стати на заваді порушення прав власності не приймається. Тож на його думку, сьогодні, більш реальною моделлю легалізації мало б стати вкладанням доходів вітчизняних олігархів у розбудову добре розвинених структур в чітко окреслені терміни. Хоча, на думку пана Володимира, і така модель викликає багато сумнівів щодо здійснення. Знову ж таки через відсутність відповідного Закону, який би максимально відображав баланс інтересів держави, акціонерних товариств, інвесторів і дозволяв здійснювати ефективне корпоративне управління, створювати правове середовище на засадах соціальної справедливості та захисту майнових інтересів.

Олена ГОЛУБЕНКО