За крок до санкцій проти Орбана: як нові обмеження від США стали сигналом для Угорщини

 У Вашингтоні повідомили про нові санкції, які напряму зачепили Угорщину… але їхнє схвалення стало безперечно доброю новиною для угорської влади.

Це поєднання може видаватися абсурдним — але насправді воно цілком логічне.

Річ у тім, що в столиці Угорщини очікували значно серйознішого “покарання” з Вашингтона, а посол США в Угорщині Девід Пресман зробив усе можливе, щоби створити такі очікування. Та й у команді Орбана розуміють, що своїми діями давно заслужили на ще жорсткіше ставлення до себе. 

Отже, наразі США наклали санкції на створений Росією банк у Будапешті, який діяв (з дозволу та за участі угорського уряду). Також під санкції потрапив угорський дипломат, “командирований” у цей банк від Угорщини.

Утім, навряд чи хтось думає, що на цьому історія може закінчитися.

Оголошені послом США на спеціально скликаній прес-конференції санкції щодо Міжнародного інвестиційного банку Орбан і його оточення не могли трактувати інакше, ніж публічне попередження. Можливо, навіть як “останнє попередження”.

Інформація про те, що США можуть і планують запровадити санкції щодо Угорщини, джерела прозахідних угорських ЗМІ  повідомили тоді, коли в міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто вже був розпланований тиждень. І ці плани були дуже специфічними.

Цей тиждень Сійярто присвятив дружбі з державою-агресором або її друзями. У післяпасхальний вівторок — полетів до Москви для укладання нових енергетичних домовленостей, у середу (тобто, як згодом з’ясувалося, в день оголошення нових санкцій) — повернувся для участі у засіданні білорусько-угорської міжурядової комісії з Сергеєм Алєйником, головним дипломатом самопроголошеного президента Лукашенка. 

Нині, коли РФ за підтримки Білорусі веде агресивну війну, найбільшу в Європі з часів Другої Світової — такий графік пасував би радше урядовцям Ірану, ніж міністру країни-члена ЄС і НАТО. 

До слова, з Іраном у угорської влади також чудові відносини. Власне, у листопаді 2022 року Петер Сійярто навіть встиг прийняти у Будапешті іранського міністра економіки Есхана Хандузі. 

Та й з Білоруссю у нього контакти не епізодичні. У лютому 2023 року Сійярто побував в Мінську, ставши першим західним дипломатом високого рівня, який відвідав столицю Білорусі з 2020 року, відколи Александр Лукашенко проголосив себе президентом на тлі небачених для країни протестів та репресій.

Віктор Орбан та Петер Сійярто, підриваючи такими діями єдність союзників, постійно наголошують, що вони діють не проти Заходу чи України, а натомість виправдовують все “захистом національних інтересів”. Кажуть, що країні потрібен газ і нафта, і, мовляв, ніде, крім Росії його не взяти (дарма, що інші європейські країни цю проблему вирішили). Хоча окрім частини угорських виборців, Дональда Трампа, та ще кількох популістів на Заході в ці пояснення, схоже, ніхто не вірить. 

А дії угорської влади партнери сприймають як “щось за межею”.

Подібну собі поведінку не дозволяє собі навіть Александр Вучич, президент Сербії та давній партнер Путіна. 

Готовність до покарання

Утім, не варто проводити прямий зв’язок між останніми зустрічами Сійярто та запровадженням санкцій. Рішення США є радше результатом накопичувального ефекту.

У цьому нинішні санкції США схожі до тих, які Вашингтон у 2014-ому запровадив щодо шести громадян Угорщини, заборонивши їм в’їзд до країни через корупцію. Тоді було чимало спекуляцій та чуток, хто ж саме у тому списку з шести невдах; зрештою, вдалося начебто ідентифікувати тільки тодішню очільницю угорської податкової та митниці (NAV) Ілдіку Відо. 

Ще одна схожість: як і тоді, нинішні санкції США є сигналом. 

У 2014-це був “привіт” угорській владі від адміністрації Барака Обами, в якій Джо Байден був віце-президентом і курував європейську політику.

Тепер, у 2023 році, “прилетіло” вже від адміністрації президента Джо Байдена.

Але насправді у діях США 2014-го і 2023 року є вирішальна різниця. 

Якщо 9 років тому після рішення Вашингтона Віктор Орбан запустив антиамериканські звинувачення та спекуляції, відразу спаливши мости задля укріплення своєї влади, то нині, схоже, Будапешт хоче використати всі шанси, щоби уникнути погіршення. 

Вже наступного дня після накладання санкцій уряд оголосив, що Угорщина вийшла з учасників Міжнародного інвестиційного банку, немов виконуючи дружню пораду з Вашингтона. 

А жодних ознак антиамериканської істерики від угорської урядової пропаганди не спостерігається. Так, сам Орбан, хоч останнім часом і намагався жартувати щодо США та “підкалувати” чинну американську владу (про це трохи далі), але це зовсім не те, що мало би місце у разі оголошення угорським лідером справжньої інформаційної війни у відповідь на санкційний постріл.

Навпаки, цього тижня угорська влада намагається показати свою поступливість у питаннях, які важливі для США. Наприклад, глава парламентської фракції “Фідес” Мате Кочиш несподівано заявив, що Угорщина може вже навесні зняти блокаду з ратифікації вступу Швеції до НАТО.

Нешкідливі санкції

Треба зауважити, що накладені на цьому етапі санкції США не завдали реальної фінансової шкоди угорському прем’єрові та його оточенню.

Цього разу під санкції потрапив угорський громадянин Імре Лослоучкі (Laszlóczki Imre). Він є кадровим угорським дипломатом, і навіть працював послом в Азербайджані та Казахстані, а потім був призначений віце-президентом вже згаданого підсанкційного Міжнародного інвестиційного банку. Але Лослоучкі точно не є наближеною до Орбана особою.

Від припинення участі у цьому банку Угорщина також не постраждала. Та й сам банк, що був гаманцем для не дуже офіційної діяльності росіян в Європі, угорському уряду вже не був потрібен.

Інші європейські країни вже все одно припинили співпрацю з банком. І навіть угорський Нацбанк радив уряду Орбана вийти з нього після початку російського вторгнення в Україну слідом за Чехією, Румунією, Словаччиною і Болгарією. А на початку цього року в медіа лунала інформація, що через антиросійські санкції та вихід більшості акціонерів банк МІБ опинився на межі банкрутства. 

Іншими словами, фінансова робота цього банку, який у ЄС вважають не так фінансовою, як шпигунською установою — все одно біла заблокована. Тож йому тільки те і залишалося робити, що шпигувати. Орбан міг би закривати на шпигунство очі, коли банк ще приносив йому російські гроші. Але як звучить відоме угорське прислів’я: немає грошей, — немає любові (Nincs pénz, nincs szerelem).

У своєму зверненні до нації в лютому цього року Віктор Орбан жонглював прізвищем нинішнього посла США в Угорщині, мовляв, “Пресман” — це від “press”, тобто “тиск”, і що не варто наступним присилати в Угорщину когось з прізвищем “Пуччіні”, від слова “путч”.

Але реакція Будапешта засвідчила, що насправді в уряді Угорщини всерйоз занепокоєні та готові поступатися під тиском, поки жарт Орбана не втілився на наступному етапі.

Адже санкційна “гра” ще не закінчена. І угорська влада це розуміє.

Зокрема, санкції проти структур Алішера Усманова й “Росатому”, оголошені США одночасно з санкціями проти банку в Угорщині, — це також чіткий сигнал Орбану. Адже саме Угорщина раніше намагалася торпедувати санкції ЄС через вимогу виключити з них чи самого Усманова, чи афільованих з ним осіб. 

А опір санкціям проти російської “атомки” наразі є чіткою позицією Будапешта. Хоча раціональні причини цього — сумнівні. Так само як сумнівною є реальність добудови “Росатомом” 2 реакторів на угорській АЕС Пакш після того, як останні 10 років там немає прогресу. Тим більше, що Будапешта вже не приховує, що може передати цю роботу французькій корпорації Framatome, яка вже є в проєкті Пакш-2 як один з підрядників.

Чому ж Орбан не опирається і не галасує через санкції так, як звик робив у зовнішньополітичних конфліктах?

Можливо, однією з причин є наміри,  про які цього тижня написали угорська редакція Радіо Свободи та Guardian: група конгресменів від Республіканської та Демократичної партій США готує законопроєкт про санкції проти провідних угорських політичних діячів, пов'язаних із урядом Віктора Орбана.

А це вже значно серйозніше за мало кому відомого угорського дипломата.

Дмитро ТУЖАНСЬКИЙ, директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії